WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Виконання юридичних обов'язків у цивільному праві - Реферат

Виконання юридичних обов'язків у цивільному праві - Реферат

зобов'язаний передати річ, яка купується, покупцеві), інших - по частинах. Так, наявність договору довічного утримання припускає щоденне матеріальне утримання відчужувача будинку, догляд і необхідну допомогу (ст-425 ЦК України). За довгостроковим договором поставки постачальник не вправі поставити всю продукцію одноразово) він зобов'язаний поставити її по частинах у відповідні строки. Предмет обов'язку може бути вручений безпосередньо набувачеві або шляхом здачі транспортній організації для відправки набувачеві, або здачі на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без обов'язку доставки.
Забезпечення виконання обов'язків
Про соціальні засоби забезпечення виконання своїх обов'язків учасниками цивільних правовідносин може йтися лише стосовно правовідносин зобов'язального характеру, що зумовлюється їхньою специфікою. До боржника, який не виконує або неналежним чином виконує зобов'язання, застосовуються певні, передбачені законом заходи примусу, які називаються санкціями зобов'язання. Вони можутьполягати у відібранні речі у боржника, стягненні збитків, яких зазнав кредитор, тощо. Однак незважаючи на можливість у кожному випадку, коли боржник не виконує або неналежним чином виконує зобов'язання, застосувати до нього зазначені засоби примусу, інтереси кредитора можуть залишатись незадоволеними.
Справа у тому, що іноді важко, а то й неможливо довести наявність та розмір збитків, яких зазнав кредитор внаслідок невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язання. Крім того інтереси кредитора можуть залишатися незадоволеними з інших причин, зокрема внаслідок відсутності у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення за позовом кредитора. А тому з метою зміцнення договірної дисципліни і посилення захисту інтересів кредитора цивільне право передбачає додаткові стимули, спеціальні засоби забезпечення виконання зобов'язань.
Таких засобів є п'ять: неустойка, застава, порука, завдаток та гарантія (ст. 178 ЦК України). Зазначені засоби забезпечення зобов'язань мають на меті передусім стимулювати реальне виконання зобов'язань. Крім того, вони зміцнюють становище кредитора у випадку, коли вимога про виконання зобов'язання у натурі з якихось причин змінюється вимогою про відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Так, якщо кредитор задовольняється сумою неустойки або завдатку, він звільняється від обов'язку доводити розмір понесених збитків; порука та гарантія створюють для кредитора додаткове джерело для задоволення його вимог, а застава гарантує першочерговість задоволення вимог з вартості заставленого майна, усуваючи можливість незадоволення вимог кредитора через відсутність майна боржника, на яке може бути звернене стягнення.
Правовідношення, яке виникає у зв'язку із забезпеченням зобов'язання одним із зазначених вище способів, є додатковим щодо основного зобов'язання. Тому у разі припинення або визнання недійсним основного зобов'язання припиняється або визнається недійсним і додаткове правовідношення. Забезпеченою може бути лише дійсна вимога. Коли немає основного правовідношення, не може бути і правовідношення, яке виникає із застави, поруки, завдатку, неустойки, гарантії.
Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема у разі прострочення виконання (ст. 179 ЦК України).
Загроза втратити певну грошову суму спонукає боржника належним чином виконати договір, а при невиконанні боржником договору стягнення з нього неустойки дозволяє кредитору відшкодувати повністю або частково збитки, що були наслідком таких дій (бездіяльності) боржника. При цьому сплата неустойки не звільняє боржника від обов'язку виконати договір. З цього приводу у ст.207 ЦК України зазначається що сплата неустойки (штрафу, пені), встановленої на випадок прострочення або іншого неналежного виконання зобов'язання, і відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням, не звільняють боржника від виконання зобов'язання у натурі, крім випадків, коли планове завдання, на якому ґрунтується зобов'язання між організаціями, втратило силу.
Отже, неустойка є дійовим засобом у боротьбі за реальне виконання зобов'язань, зміцнення договірної дисципліни. Як правило включення умови про неустойку в договори між організаціями є обов'язковим. У спеціальних нормативних актах, що регулюють договірні відносини між організаціями, надзвичайно детально регламентується відповідальність сторін у формі сплати неустойки за порушення договорів: передбачається, за яких умов і в якому розмірі сплачується неустойка (штраф, пеня). При цьому не допускається угода сторін, які укладають той чи інший господарський договір, не тільки про звільнення про відповідальність, а й навіть про її обмеження за невиконання або неналежне виконання договору, якщо розмір відповідальності встановлено діючим законодавством. Проте сторони можуть домовитись про підвищення розміру санкцій за порушення умов договору, встановлених діючим законодавством; можуть передбачити у договорі санкції за невиконання таких обов'язків, за порушення яких санкції законом не передбачені.
Угода про неустойку в усіх випадках повинна бути укладена у письмовій формі незалежно від суми неустойки та форми основного договору. Недодержання письмової форми угоди про неустойку тягне її недійсність (ст. 180 ЦК України).
Існує кілька видів неустойки. Залежно від підстави виникнення зобов'язання сплатити неустойку вона буває законною і договірною. Якщо обов'язок однієї особи сплатити другій неустойку випливає безпосередньо із закону - це законно неустойка, наприклад штраф, який сплачується залізницею та вантажовідправниками відповідно до ст. 144 Статуту залізниць за невиконання плану перевозок. Коли обов'язок сплатити неустойку випливає з договору, вона називається договірною. У першому випадку закон визначає розмір неустойки, умови Її стягнення тощо, у другому - ці питання вирішуються (у дозволених законом межах) за згодою сторін.
Угода про неустойку у договорах між організаціями регламентується спеціальним актами. Як правило, в самому нормативному акти, як це зазначалося вище, встановлюються розмір та умовні стягнення неустойки. Це не позбавляє неустойку, сплачувану сторонами при невиконанні господарського договору, договірного характеру, оскільки правовою підставою для її стягнення була сама угода сторін про неустойку, хоча зміст цієї угоди у ряді випадків регламентований у нормативному акті. У договорах між громадянами питання, зв'язані з неустойкою як засобом забезпечення зобов'язань, регулюються нормами цивільних кодексів.
Loading...

 
 

Цікаве