WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Відповідальність у цивільному праві - Реферат

Відповідальність у цивільному праві - Реферат

одна організація не поставила іншій сировину, необхідним, закономірним наслідком цього буде те, що остання не одержить планових прибутків протягом певного часу. Закономірними будуть і збитки, яких зазнала ця організація, сплативши своїм контрагентам неустойку за невиконання договорів. Об'єктивний причинний зв'язок суд або арбітраж повинен встановлювати до і незалежно від суб'єктивної сторони цивільного правопорушення, тобто до і незалежно від з'ясування питання про те, винна особа, яка заподіяла шкоду, чи ні. Якщо необхідний причинний зв'язок брати за підставу відповідальності, це дасть практиці критерій для відмежування причинного зв'язку, що може і повинен бути підставою відповідальності, від такого зв'язку, що не повинен братися нашою судовою та арбітражною практикою до уваги. Такий підхід, нарешті, сприятиме розв'язанню питання про співвідношення випадку і непереборної сили.
Деякі юристи, зокрема А.Н.Трайнін, В.Н.Кудрявцєв та інші, дотримуються своєрідних поглядів з питань про причинний зв'язок у праві. Так, вони вважають, що підставою відповідальності може бути не тільки необхідний, а й випадковий причинний зв'язок. Розподіл зв'язків на необхідні і випадкові, на їхню думку, має значення для встановлення суб'єктивного моменту: необхідний зв'язок легше передбачити, тому при його наявності найчастіше йдеться про умисел. Випадковий причинний зв'язок важче передбачити, і доводиться мати справу з необережністю.
Такий погляд на причинний зв'язок не можна вважати конструктивним. Визнати не лише необхідний, а й випадковий причинний зв'язок підставою відповідальності означає повернутися, по суті, до теорії "необхідної умови", яка свого часу була досить популярною особливо у науці кримінального права, а пізніше різко критикувалася через те, що ґрунтувалася на механістичному матеріалізмі (критику теорії необхідної умови див.: Матвеев Г.К. Основания гражданско-правовой ответственности.-М.,1970.-С.96).
Наявність майнової шкоди, протиправність дій особи, яка заподіяла шкоду, необхідний причинний зв'язок між діями та шкодою - всі ці умови складають об'єктивну сторону цивільного правопорушення. Між тим є ще і суб'єктивна сторона цивільного правопорушення. Її складає вина особи, що заподіяла шкоду. Вина як умова цивільно-правової відповідальності. Звичайно, наші цивілісти (як і криміналісти) під виною розуміють психічне ставлення особи у формі умислу або необережності до своєї протиправної дії (або бездіяльності) та її результату.
Отже, вина у цивільному праві може виявлятися у формі умислу і необережності. Особа, яка передбачає шкідливі наслідки своєї протиправної поведінки і бажає їх настання або ставиться до їх настання байдуже, - діє умисно (вина у формі умислу). Якщо особа передбачає негативні наслідки своєї протиправної поведінки і не бажаючи їх, легковажно, без достатніх підстав гадає їх відвернути або (стосовно договірних зобов'язань) бажає виконати зобов'язання, але не мобілізує своїх сил та можливостей для цього, або коли особа не передбачає шкідливих наслідків своєї протиправної поведінки, але за обставинами справи повинна була б їх передбачити - вона діє необережно (вина у формі необережності). Підставою цивільно-правової відповідальності є вина як у формі умислу, так і у формі необережності. ЦК України, як і ЦК інших суверенних республік, розрізняють грубу і просту необережність. В одних випадках при вирішенні питання про те, чи повинна особа нести відповідальність, враховується тільки груба необережність (наприклад, ст.ст.327, 418, 454 ЦК України), в інших - як груба, так і проста необережність (наприклад, СТ.СТ.210, 211, 215 ЦК України). Питання про те, яка саме необережність мала місце, може бути вирішене при аналізі всієї сукупності обставин, за яких було заподіяно договірну чи позадоговірну шкоду.
У цивільному праві порівняно більше значення має сама вина у формі необережності. У переважній більшості випадки договірна або позадоговірна шкода заподіюються неумисно, а з необережності. Як правило, боржник (або заподіювач позадоговірної шкоди) не бажає, щоб його контрагенту за договором або відповідно потерпілому було завдано шкоди. У практиці велике значення має питання щодо відмежування необережності від простого випадку. Необережність, як зазначалося, має місце у випадках, коли боржник або заподіювач позадоговірної шкоди не передбачав наслідків своєї протиправної поведінки, хоча повинен їх передбачати, або передбачає ці наслідки, але має намір їх відвернути, проте не робить для цього того, що повинен зробити, чого можна від нього вимагати.
Виникають запитання: як визначити у кожному окремому випадку, що міг і повинен був передбачати боржник або заподіювач позадоговірної шкоди? Де та межа вимог, які ми вправі пред'явити до особи, а отже, де критерій, що дозволяє відрізняти необережність від випадку. У юридичній літературі це питання є спірним. На думку одних юристів (Б.С.Антімонов, А.А.Піонтковський, М.М.Агарков), у даному випадку має застосовувтись суб'єктивний масштаб відповідальності, інші (Г.Н Амфітіатров, С.М.Братусь, Д.М.Генкін, Л.А.Лунц, Г.К.Матвєєв, К.А.Флейшиць) висловлювалися за об'єктивний масштаб відповідальності.
Прихильники суб'єктивного масштабу вважали, що у кожному окремому випадку слід вивчати суб'єктивні можливості даної особи, не користуючись якимсь зразком для порівняння. Прихильники об'єктивного масштабу стверджують, що поведінку особи необхідно порівнювати з тим, як би поводила себе людина, яка береться за зразок. Поведінка останньої і приймається за масштаб при вирішенні питання про відповідальність. На нашу думку, було б не правильно відмовитись від будь-якого об'єктивного критерію масштабу. Кожного разу, коли судді доводиться вирішувати питання, чи належним чином поводила себе дана особа, у нього обов'язково виникає уявлення про належну поведінку у даних конкретних умовах. Яку ж поведінку громадянина можна було б брати за зразок? Гадаємо, що об'єктивним масштабом відповідальності можуть служити максимальна передбачливість, максимальне напруження всіх сил та здібностей громадянина, який мав би такі самі індивідуальні особливості, що й дана конкретна особа професія, вік, освіта, стан здоров'я тощо, у даних конкретних умовах місця та часу. Такий об'єктивний масштаб дозволяє врахувати індивідуальні особливості кожноїданої особи, а отже, дозволяє на практиці здійснити принцип вини.
Загальним принципом цивільно-правової відповідальності є принцип вини. Відповідальність особи за заподіяну шкоду (як договірну, так і позадоговірну) виникає за загальним правилом лише тоді, коли вона винна, коли є її вина у формі умислу або необережності. За невиконання або неналежне виконання договору, що сталося без вини боржника, а також за випадкове заподіяння позадоговірної шкоди, відповідальність, як правило, не виникає. Цей принцип виражений у ст.209 ЦК України, що регулює відповідальність за невиконання зобов'язань. На цьому принципі побудовано і ст. 440 ЦК України, яка передбачає загальні положення про відповідальність за заподіяння позадоговірної шкоди, при чому норми ст.ст.209 та 440 ЦК України встановлюють презумпцію вини боржника, який не виконав зобов'язання, або відповідно презумпцію вини заподіювача позадоговірної шкоди. Це означає, що особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його
Loading...

 
 

Цікаве