WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Історія дактилоскопії - Реферат

Історія дактилоскопії - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Історія дактилоскопії
У науці нерідко буває так. що новим стає давно забуте старе. Така доля спіткала і дактилоскопію. Відома на Сході ще тисячоліття назад, ця наука прийшла в Європу тільки в ХІХ ст. Як вказує відомий криміналіст Едмон Локар, мабуть уже доісторичне людство було знайоме з дактилоскопією, бо на стінах деяких печер у Франції, Мексиці знайдені малюнки кисті руки з намальованими на них папілярними узорами (візерунками). Інші народи також знали значення папілярних узорів. Наприклад, ассірійці та вавілоняни приблизно з 2200 р. до нашої ери засвідчували документи відбитком пальця. І очно так китайці та японці в VII - VIIІ ст. засвідчували справжність укладених угод відбитком великого пальця, намазаним фарбою, який замінював підпис. Однак невідомо, чи використовуватись відбитки пальців для ідентифікації злочинців. Але оскільки в китайському романі ХІІ ст. говориться про викриття вбивці за відбитками пальців, то можна здогадуватися, що вказані народи і раніше могли знати про гаку можливість. У 1880 р. китайці вже мали цілу колекцію відбитків великих пальців найбільш небезпечних злочинців.
З дактилоскопією тісно зв'язане ворожіння за узорами шкіри на руці - хіромантія. В давнину в хіромантію вірили жителі Межиріччя та греки, римляни та євреї, індуси. Від них хіромантія - віра в чудодійні лінії на долоні -- поширилася в усьому світі. В християнський час хіроманти знайшли підкріплення вченню в біблійній книжці пророка Иови: "На руці всякої людини Він (Бог) накладає печатку для напучування всіх людей, створених ним". Хіроманти розрізняли на руці три основні лінії - життя, природи і руки, а також випуклості семи "горбів", названих за іменами небесних світил: Сонця. Венери, Меркурія. Сатурна. Юпітера. Марса і Місяця. За глибиною та малюнком ліній пророкували долю: довга лінія життя довге життя, звиви-ста лінія природи - багатошлюбність і т. д. За формою найбільш випуклого "горба" розрізняли, під знаком якого світила народилася людина. Перехрещення ліній, їх взаємне положення і наближеність до "горбів" дозволяли в сукупності пізнавати долю.
Завдяки сановним покровителям хіромантія набула широкого по-ширення. Нею цікавилися Цезар і Сула, Гелен і Авіценна, багато королів та імператорів. Ще на початку XVIII ст. у Німеччині, наприклад, в кожному університеті обов'язково була кафедра хіромантії.
А втім, критичне відношення до всякого ворожіння не минуло і хіромантію. Ще в Стародавній Греції було прислів'я: "Успіх ворожіння залежить від проникливості ворожбита", а в Петербурзі в 1770 р., коли хіромантія займала тверді "наукові" позиції, вийшла книжка Івана Вансолова "Статті з енциклопедії цікавості і ворожіння", в якій автор писав про ворожіння: "Греки та римляни до всіх цих дуростей мали найбільшу прихильність, доки не просвітилися вправами в науках". У цій книжці помічена важлива тенденція: астрологія виросла в астрономію, алхімія в хімію, хіромантія поступилася місцем науковому дослідженню узорів шкіри на руках - дактилоскопії.
В Європі можливість ідентифікації злочинців шляхом порівняння відбитків пальців у Середньовіччя і більш пізні часи була, мабуть, невідома. Відбиток пальця, який іноді ставився під документом, можливо засвідчував особу більше своєю формою та іншими особливостями, ніж характером папілярних узорів, тим більше, що з поширенням підпису про відбитки пальців на деякий час забули.
У 1686 р. узорами на пальцях рук зацікавився професор Болонського університету Марчело Мальпігі. В своїх творах він згадував про "різноманітні лінії й узори" на кінцівках пальців, але не наважувався коментувати їх походження і призначення. Перший науковий трактат з цього питання написав у 1823 р. Ж. Е. Пуркін'є з Бреславського університету. Він підрозділив всі пальцеві узори на дев'ять типів і висунув гіпотезу про зв'язок узорів з чутливістю шкіри, але не задумався над тим, чи передають вони індивідуальність людини.
Відкриття дактилоскопії, як назвали вчення про відбитки пальців, і їх використання в боротьбі зі злочинністю, як методу ідентифікації особи, звичайно пов'язують з іменем Вільяма Хершеля (Гершеля), поліцейського чиновника англійської колоніальної адміністрації в Індії. Сьогодні важко судити, чи знав Хершель про древню практику використання відбитків пальців, про роботи Мальпігі і Пуркін'є, чи самостійно прийшов до думки про те, що вони можуть служити засобом встановлення особи.
Ще в 1858 р. Хершель розпочав свої досліди з вивчення властивостей та можливостей папілярних узорів. Можливо, його підштовхнуло до цього спостереження за китайськими торговцями, які під час укладання торговельних угод, на ділових паперах, іноді ставили пофарбований тушшю відбиток великого пальця правої руки. Пізніше сам Хершель не зміг пояснити, як і коли цей феномен потрапив у коло його інтересів.
Як би там не було, але ще в 1858 р. він попросив у постачальника матеріалів, для дорожнього будівництва, індуса Радж'ядара Конаї, як у однієї з договірних сторін, почорнити штемпельною фарбою пальці та долоню своєї правої руки і зробити відбиток на угоді постачання.
У той час Хершель навіть приблизно не орієнтувався в узорах ліній, які створюються на відбитках пальців. Він, усього-на-всього,
хотів цією таємничою маніпуляцією зобов'язати індуса, котрий, як і багато хто з його співвітчизників, був охочий порушувати строки поставок, виконувати умови укладеного договору. Але з цього моменту узори на відбитках рук назавжди полонили Хершеля.
Протягом 19 років Хершель брав відбитки своїх пальців та пальців багатьох індусів. З подивом він помітив, що відбитки пальців, взяті у однієї людини, ніколи не збігалися з відбитками пальців іншої людини: завжди ці лінії на кінчиках пальців перепліталися по іншому. Він навчився розрізняти узори цих ліній та встановлювати людей за "малюнками" їх пальців. Справа в тому, що протягом 15 років він стояв перед проблемою, яка виникла в зв'язку з його посадовими обов'язками - виплачувати гроші всезростаючій кількості індійських солдатів. Для очей європейця всі вони були на одне об-личчя. Майже в усіх волосся та очі, були однакового кольору, прізвища теж постійно повторювалися, писати ж ніхто з них не вмів. Проте, нерідко траплялося так, що, одержавши гроші, вони з'являлися знову і запевняли при цьому, що грошей їм не видавали. Оскільки Хершель був не в змозі відрізняти претендентів на отримання грошей один від одного, він вирішив змусити їх залишати відбитки пальців - як в поіменних списках, так і в платіжних відомостях. Після цього махінації відразу ж припинились.
З плином часу Хершель поглибив свої знання в цій галузі. Так з'ясувалося, що на долоні нігтьових фаланг пальців рук узори залишаються незмінними і через 5, 10, 15, і через 19 років. Поступово Хершель почав усвідомлювати майбутнє свого відкриття.
5 серпня 1877 р. в м. Хуглі (Індія) 44-річний Вільям Хершель пише листа в англійську адміністрацію провінції, де описує спосіб ідентифікаціїособи за відбитками пальців рук. Направивши листа генеральному директору в'язниць Бенгалії з пропозицією нового способу реєстрації злочинців, Хершель з надією чекає результатів розгляду його пропозиції. Через 10 днів він отримав негативну відповідь, в якій його відкриття порахували нездоровим маренням. Відповідь викликала у Хершеля глибоку депресію, яка на кілька років повністю вибила його з колії і не дала можливості зробити жодного кроку
Loading...

 
 

Цікаве