WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правове регулювання оренди державного та комунального майна - Курсова робота

Правове регулювання оренди державного та комунального майна - Курсова робота

відповідно до загальних вимог, встановлених Цивільним кодексом щодо виконання договорів.
Орендодавець зобов'язаний:
- передати об'єкт оренди орендареві у строки і на умовах, визначених у договорі оренди. У разі порушення цього зобов'язання орендар має право вимагати від орендодавця передачі об'єкта та відшкодування збитків, завданих затриманням передачі, або відмовитись від договору і вимагати відшкодування збитків, завданих йому невиконанням договору оренди;
- проводити за свій рахунок капітальний ремонт зданого в оренду майна, якщо інше не передбачено законом або договором.
За договором оренди орендаря може бути зобов'язано використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду, та виробляти продукцію в обсягах, необхідних для задоволення потреб регіону. Орендар також зобов'язаний:
- використовувати та зберігати орендоване майно відповідно до умов договору, запобігати його пошкодженню, псуванню;
- вносити орендну плату своєчасно і в повному обсязі. Договором оренди можуть бути встановлені й інші обов'язки
сторін:
відповідальність сторін за невиконання обов'язків за договором оренди, у тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, встановлена законодавчими актами України, а також конкретними укладеними договорами оренди;
страхування орендарем взятого ним в оренду майна, яке здійснюється відповідно до законодавства України про страхування.
За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.
Умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря.
5. Припинення договору оренди
Стаття 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" містить норму, згідно з якою одностороння відмова від договору оренди не допускається. Разом з тим Законом встановлено вичерпний перелік підстав припинення договору оренди. Такими підставами Закон визнає:
o закінчення строку, на який було укладено договір оренди;
o приватизацію об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря). У разі переходу права власності на орендоване майно до інших осіб договір оренди зберігає чинність для нового власника;
o банкрутство орендаря;
o загибель об'єкта оренди.
Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї зі сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду, арбітражного суду в разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України. Так, відповідно до ст. 269 Цивільного кодексу дострокове розірвання договору на вимогу наймодавця шляхом пред'явлення позову до суду, арбітражного суду можливе у випадках, якщо наймач:
- користується майном не відповідно до договору або призначення майна;
- навмисно або з необережності погіршує стан майна;
- не вніс плати протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу;
- не зробить капітального ремонту у випадках, коли за законом або за договором капітальний ремонт є його обов'язком.
Дострокове розірвання договору на вимогу наймача (ст. 270 ЦК) можливе шляхом пред'явлення позову до суду, арбітражного суду:
якщо наймодавець не робить капітального ремонту, що є його обов'язком;
якщо через обставини, за які наймач не відповідає, майно виявиться у стані, непридатному для користування.
Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про впорядкування використання адміністративних будинків і нежитлових приміщень, що перебувають у державній власності" від 11 січня 1993 р. № 5-93 договори найму (оренди) з користувачами будин-
ків і приміщень, що є в державній власності та належать підприємствам, установам і організаціям на праві повного господарського відання або оперативного управління, вважаються розірваними з моменту прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про розміщення в них центральних державних органів, дипломатичних представництв і консульств іноземних держав.
6. Правове регулювання лізингових операцій в Україні
Лізинг (від англійського lease - оренда) як одна з прогресивних форм забезпечення товаровиробників засобами виробництва є порівняно новим видом зобов'язань для нашої господарської системи. Як різновид оренди лізингові операції почали інтенсивно розвиватися в ряді країн (США, Японія, країни Західної Європи) в період після Другої світової війни і сьогодні стали невід'ємною частиною економіки в більшості промислове розвинутих країн та багатьох країнах, що розвиваються.
Однією з причин повільного запровадження лізингу в нашій державі певний час була відсутність правових норм, покликаних регулювати ці суспільні відносини. Щоправда, в ст. З Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 20 березня 1991 р. зазначалося, що банки можуть виконувати, зокрема, таку банківську операцію, як придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг).
Прогалини у правовому регулюванні лізингових операцій деякою мірою заповнив Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 р. (в редакції від 22 травня 1997 p.), в якому дано визначення понять "лізингова (орендна) операція", "оперативний лізинг (оренда)", "фінансовий лізинг (оренда)", "зворотний лізинг (оренда)".
Під лізинговою операцією цей Закон розуміє господарську операцію фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) під процент та на
визначений строк.
Лізингові операції за цим Законом здійснюються у вигляді оперативного лізингу, фінансового лізингу та зворотного лізингу.
Оперативний лізинг - це господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає передачу орендареві права користуванняосновними фондами на строк, що не перевищує строку їх повної амортизації, з обов'язковим поверненням таких основних фондів їхньому власникові після закінчення строку дії лізингової угоди. Основні фонди, передані в оперативний лізинг, залишаються у складі основних фондів орендодавця.
Оскільки при оперативному лізингу орендодавець не може амортизувати всі витрати за рахунок надходжень від одного орендаря, в літературі цей вид лізингу називається ще лізингом з неповною окупністю (ЛНО).
Фінансовий лізинг (лізинг з повною окупністю) - це господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає придбання орендодавцем на замовлення орендаря основних фондів з подальшою передачею їх у користування орендареві на строк, що не перевищує строку повної амортизації таких основних фондів з обов'язковою передачею права власності на такі основні фонди орендареві.
Фінансовий лізинг - різновид фінансового кредиту, тому іноді його називають інвестиційним лізингом. Витрати орендодавця на купівлю об'єктів фінансового лізингу не включаються до складу валових витрат або до складу основних фондів такого орендодавця.
Основні фонди, передані у фінансовий лізинг, включаються до складу основних фондів орендаря.
В операціях фінансового лізингу на початкових стадіях беруть участь три суб'єкти:
виробник або продавець устаткування, який, уклавши угоду купівлі-продажу або поставки,
Loading...

 
 

Цікаве