WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття та основні риси магістратури як державного інституту Стародавнього Риму - Реферат

Поняття та основні риси магістратури як державного інституту Стародавнього Риму - Реферат

н.е., коли була започаткована посада плебейських трибунів, встановлено й магістратуру 'їхніх помічників - плебейських едилів. Плебейські трибутні збори щорічно обирали двохедилів. Місцем їх перебування був храм найшанованішої плебеями богині Цецери. Там зберігався і громадський скарб плебеїв, їхній архів, святощі.
Патриції не поступилися і в цьому випадку. З 366 р. до н.е. у трибутних (але не плебейських) зборах почали обирати ще двох так званих курульних едилів, які були патриціями, їх вважали дещо вищими за рангом, ніж плебейських едилів, оскільки під час вирішення справ вони користувалися правом сидіти у так званому курульному кріслі, що було привілеєм вищих магістратів.
З часом різниця між плебейськими і патриціанськими едилами стерлась. Усі четверо створили єдину колегію.
До їхніх обов'язків входили: нагляд за порядком у місті, протипожежним, санітарним станом, керівництво поліцейською та пожежною службами. Вони повинні були піклуватися забезпеченням міста продовольством, паливом, наглядати за дотриманням правил торгівлі на ринках, за правильністю мір і ваги, відали влаштуванням масових ігор, видовищ, на організацію яких нерідко витрачали значні власні кошти . Це сприяло їхній популярності, відкривало доступ до вищих посад, хоча посідати такі магістратури могли переважно люди заможні.
У зв'язку з широкою сферою діяльності едилів з часом у них з'явилася й своя юрисдикція (підсудність): цивільна, у торговельних справах та кримінальна - з різних порушень громадського порядку.
Тому, вступаючи на посаду, едили, як і претори,в своїх едиктах оголошували засади своєї майбутньої судової діяльності.
Квестори. Спочатку вони призначалися консулами і були їхніми службовцями - помічниками без чітко визначеної компетенції. Найчастіше консули доручали їм проведення попереднього слідства. З переходом розгляду судових справ до преторів ця функція квесторів відпадала .
З 447 р. до н.е. трибутні збори почали обирати чотирьох квесторів. Це були магістрати середнього рангу, наділені potestas. З 409 р. до н.е. ця посада стала доступною для плебеїв. Квестори відали державною скарбницею, вели прибутково-видаткові книги, були охоронцями державного архіву, супроводжували в поході консулів і відали військовою скарбницею, розподілом і продажем воєнної здобичі.
2.2. Есктраординарна (надзвичайна) магістратура
Диктатор. До цієї магістратури вдавалися за надзвичайних обставин: під час значної військової загрози або великих внутрішніх заворушень. Час виникнення посади диктатора невідомий. Очевидно, римляни запозичили її від сусідів. Відомо, що в давні часи диктатори очолювали деякі міста-об-щини (Альбу, Арицій, Цере); диктатор стояв на чолі Латинського союзу. Перші римські диктатори очолювали союзне військо.
Диктатора призначали консули за пропозицією сенату (якщо у Римі на той час перебував тільки один консул, то він один і призначав). Кандидатуру на диктатора звичайно підбирав сенат, зазвичай з колишніх консулів. У Народних зборах ця кандидатура не обговорювалась (хіба що в сенаті) і ними не обиралась. Призначали диктаторів спочатку тільки з патриціїв. Першого диктатора з плебеїв призначено в 356 р. до н.е. Диктатор призначався строком на шість місяців. Якщо висунуте завдання він виконував швидше, то відразу складав свої повноваження. Диктатора ще називали magister populi. Собі на допомогу він призначав так званого начальника кінноти.
Впродовж терміну диктатури диктатору підпорядковувались усі магістрати, які не припиняли діяльності, військо, всі громадяни; можна було не скликати Народні збори, сенат. Отже, диктатору належала вся повнота військової та адміністративної (однак не законодавчої) влади. Вона називалася imperium summum. Ніяке veto, у тому числі плебейських трибунів, на нього не поширювалося. На знак виняткової влади диктатора супроводжувало 24 ліктори.
Десь з V ст. до н.е. по 215 р. до н.е. диктаторів призначали дуже часто. Потім у зв'язку зі зміцненням влади сенату ця магістратура вийшла з ужитку. Проте наприкінці існування Республіки, в період виникнення громадянських воєн, знову частішають випадки призначення диктаторів, причому на значно триваліший або навіть невизначений строк. Таку владу здобули, наприклад, Сулла у 84 р. до н.е., Цезар в 48 р. до н.е., а у 45 р. до н.е. Цезаря наділили диктаторськими повноваженнями нежиттєво. Це були перші кроки переходу до імперії .
Начальник кінноти - це ще один екстраординарний магістрат. Називався він ще magister eguitum. Влади imperium не мав, а лише potestas. Як уже зазначалося, його призначав диктатор на час своєї діяльності, він був помічником, заступником диктатора у військових та адміністративних справах. Veto магістратів на нього теж не поширювалося.
Як начальника кінноти, так і самого диктатора можна було притягнути до відповідальності перед Народними зборами, однак тільки після припинення ними своїх повноважень, тобто припинення діяльності як магістратів.
Використана література
1. Графский В.Г. Всеобщая история права и государства. М., 2000.
2. Дронікое В.К. Римське приватне право. К., 1961.
3. Історія Стародавнього світу /За ред. Ю.С.Крушкол. К., 1976.
4. История государства и права зарубежных стран /Под общей ред. проф. П.Н.Га-лакзй: В 2 т. М., 1963. Т. 1.
5. История государства и права зарубежных стран /Под ред. проф. О.А.Жидкова и проф. Н.А.Крашенинниковой: У 2 ч. М., 1997.4.1.
6. История Древнего Рима /Под ред. В.И.Кузищина. М., 1981.
7. История Древнего Рима /Сост. К.В.Панееин. СПб., 1998.
8. Макарчук B.C. Історія держави і права зарубіжних країн. К., 2000.
9. Окіншевич Лев. Вступ до науки про право і державу. Мюнхен, 1987.
10. Орач Є.М., Тищик Б.Й. Основи римського приватного права. Львів, 2000.
11. Підопригора О.А. Основи Римського приватного права. Львів, 1995.
12. Рабовладельческое и феодальное государство и право стран Азии и Африки /Под ред. проф. А.И.Рогожина и проф. Н.Н.Страхова. Харьков, 1981.
13. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн. Харків, 1999.
14. Тит Ливии. История Рима от основания города: В 3 т. М., 1989-1993. Т.1-3.
15. Тищик Б.Й. Історія держави і права країн стародавнього світу: Навч. посіб. - Львів: Світ, 2001.
16. Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн. К., 1994.
17. Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн: У 2 т. /За ред. чл.-кор. АПН України В.Д.Гончаренка. К., 1998.
18. Хрестоматия по истории Древнего Рима /Под ред. С.Л.Утченко. М., 1962.
19. Хрестоматия по истории государства и права зарубежых стран /Под ред. З.М. Черниловского. М., 1984.
20. Черниловский З.М. История государства и права зарубежных стран. М., 1995.
21. Шевченко О. О. Історія держави і права зарубіжних країн. К., 1994.
22. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. Хрестоматія. К., 1995.
Loading...

 
 

Цікаве