WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття та основні риси магістратури як державного інституту Стародавнього Риму - Реферат

Поняття та основні риси магістратури як державного інституту Стародавнього Риму - Реферат

держави. Це рада при магістраті (consilium), канцелярія, куди входили секретарі, писарі (scribae), ліктори(воїни-охоронці, котрі носили на плечі пучок пруття з встромленою в нього секирою - fasces - фаски), глашатаї, посильні тощо.
Кожен, хто бажав висунути свою кандидатуру на посаду того чи іншого магістрата, повинен був заздалегідь повідомити про це діючого магістрате, який мав право скликати Народні збори. Назвавшись кандидатом, він одягав білу тогу (candidatus - людина, одягнута у білу тогу) і міг проводити передвиборчу кампанію - виступати перед народом та ін. У ході виборів кандидатів могли підтримувати різні політичні групи, товариства (упродовж тривалого часу - патриції та плебеї), які вживали всіх дозволених і часто недозволених засобів, щоб обрали саме їхніх кандидатів .
2. Окремі магістратури
2.1. Ординарні (звичайні) магістратури
Консули. Найвищими і найранішими за часом утвореннями були посади двох консулів. Ця магістратура з'явилася відразу після скасування посади рекса - приблизно 510-509 pp. до н.е.
Спочатку консулами могли бути тільки патриції, але з 376 р. до н.е. (за законами Ліцінія і Секстія) плебеї домоглися доступу до цієї посади. Консулів обирали на центуріатних зборах і вони наділялися верховною владою (imperium). їм належала вся повнота адміністративної влади, у тому числі право на присудження будь-яких покарань, аж до смертної кари. Якщо в Римі їхня влада ще обмежувалась Народними зборами і сенатом, то поза Римом вона була необмеженою. Консули мали великі повноваження і у військовій сфері, їм належало верховне командування військом - кожен консул мав свою армію.
Отже, консули оголошували набір громадян у дві консульські армії, призначали всіх командирів, здійснювали правосуддя, розпоряджалися військовою здобиччю, мали право укладати перемир'я з ворогами.
Консулів усюди супроводжували ліктори (12 осіб), з їхньою появою всі громадяни повинні були вставати..
Претори. У відповідь на здобуття плебеями однієї з двох консульських посад патриції у 366 р. до н.е. домоглися створення посад двох преторів - заступників консулів, які обиралися на центуріатних зборах з патриціїв. Щоправда, патриції недовго тішилися успіхом, бо з 337 р. до н.е. ця магістратура стала доступна й плебеям. Оскільки консули здебільшого перебували поза Римом (на війні), то претори повинні були виконувати всі їхні обов'язки і тому вони також наділялися imperium. Головним обов'язком преторів була так звана custodia urbis - охорона порядку в місті. Звідси випливала їхня кримінальна і цивільна юрисдикція, яка згодом стала основною компетенцією преторів. З 242 р. до н.е. один з них розглядав судові позови і спори римських громадян, інший, так званий praetor peregrini, - позови і справи іноземців та інших осіб, що не були римськими громадянами.
Володіючи правом вищої влади, претори вирішували справи, навіть якщо не було відповідного закону чи всупереч нормам існуючого, але застарілого права. Цим пояснюється та велика роль, яку відіграли претори в розвитку римського права. Незважаючи на часто архаїчні, застарілі квіритські закони, посилаючись на свою imperium, вони розглядали справи і виносили рішення, які були більш доцільними, справедливими, зрозумілими людям і відповідали вимогам часу.
Претори мали право (це траплялося, якщо був хворий або помирав консул) командувати військом, скликати Народні збори, сенат та ін. Кожного претора звичайно супроводжувало шість лікторів, а під час здійснення судочинства - два.
З розширенням території Римської держави і збільшенням населення кількість преторів зросла до восьми осіб.
Цензори. З 443 р. до н.е. за ініціативою патриціїв і з їхнього середовища центуріатні збори почали обирати двох цензорів. З 351 р. до н.е. доступ до цієї посади відкрили і плебеям. Законом Публія Філона (339 р. до н.е.) встановлено, що один з цензорів має бути плебеєм. Цензорів обирали на п'ять років, оскільки сенат також переобирався кожних п'ять років. До обов'язків цензорів входило: 1) визначення майнового стану громадян і розподіл 'їх за розрядами, центуріями і трибами; 2) складання списку сенаторів (згідно зі законом Овінія 312 р. до н.е.). Цензори мали право викреслювати з цього списку всіх тих, хто був, на їхню думку, не гідний цієї посади, і вписувати інших. Так само вони могли викреслювати з розрядів і триб тих громадян, хто втратив потрібне для цензу майно або чимось себе скомпрометував (з цим пов'язувалась втрата політичних прав), а натомість могли вписувати нових громадян .
У зв'язку з цими обов'язками виникли й нові функції цензорів, а саме: здійснювати нагляд за поведінкою, моральністю громадян, боротися з розкішшю, марнотратством (видавали, наприклад, едикти проти розкоші, встановлювали опіку над марнотратниками).
Цензори також брали участь у фінансовому управлінні державою, завідували державним майном, здавали на відкуп збір податків і орендної плати з громадських земель, керували будівництвом громадських споруд .
Рішення цензорів не могли бути опротестовані народними трибунами, хоч влада їх визначалася тільки як potestas, тобто вони не мали imperium - необмеженої влади. На ці посади обирали видатних громадян, дуже часто з тих осіб, хто раніше обіймав консульську посаду.
Трибуни (плебейські або народні). Ця магістратура мала особливе значення. Вона виникла в процесі революційної боротьби плебеїв з патриціями як певний результат - здобуток плебеїв (близько 494 р. до н.е.). Народні трибуни були з середовища плебеїв. Основне їх завдання - завжди і всюди захищати економічні, політичні та особисті права плебеїв. Обирали щорічно двох, потім п'ятьох (з 471 р. до н.е.), а згодом десятьох (з 457 р. до н.е.) трибунів на зборах плебеїв у трибах.
Особа трибуна вважалася недоторканою. Трибуни дістали право контролювати дії всіх магістратів (крім диктатора і цензорів) та сенату (jus intercessionis). їхнє veto скасовувало розпорядження магістратів, рішення сенату і навіть пропозиції, які виносились на розгляд Народних зборів. Вони скликали плебейські трибутні збори і головували на них.
У подальшому трибуни домоглися права вносити законодавчі пропозиції у Народні збори, почали виступати з обвинуваченнями колишніх магістратів у зловживаннях чи порушенні законів та звичаїв, домоглися доступу в сенат, засідання якого фактично були закритими, і навіть набули права скликати засідання сенату.
Отож, повноваження трибунів були достатньо широкими. Проте їх компетенція не простягалася за межі міста. Це дещо полегшувало ускладнення, які виникали через їхнє постійне втручання в усі сфери життя суспільства, іноді й пряме зловживання владою чи зведення особистих та політичних рахунків зі супротивниками, що часто дезоргані-зовувало державно-політичне життя країни. Адже вони були численні й мали майже необмежене право veto.
Едили. Належали до магістратів середнього рангу. Прийнято вважати, що у тому ж 494 р. до
Loading...

 
 

Цікаве