WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття та основні риси магістратури як державного інституту Стародавнього Риму - Реферат

Поняття та основні риси магістратури як державного інституту Стародавнього Риму - Реферат

Форумі чи на Капі-толії), а потім щораз частіше замістом - на Марсовому полі.
Починались центуріатні й трибутні збори на світанку і повинні були закінчитися до заходу сонця. Спочатку виконувались різні релігійні обряди, потім оголошувались питання і пропозиції стосовно їх розв'язання. При потребі відбувалося обговорення. Якщо не виникало такої потреби або були відсутні промовці, проводили голосування. В ранній період республіки воно було відкритим, а з II ст. до н.е. введено таємне голосування. Обираючи магістратів, кожен громадянин діставав табличку, на якій писав ім'я кандидата. Потім центуріон чи представник триби голосували вже від імені центурії чи триби (теж табличками). Тим, хто голосував за закони, видавали дві таблички. На одній була написана буква "U" - uti rogas - "як пропонуєш", на іншій - буква "А" - antiguo - "як було попередньо". В урну кидали одну з табличок. Тим, хто розглядав скарги на вироки, також роздавали дві таблички з буквами "L" (libero) - "виправдати, звільнити" і "D" (damno) - "засудити, винен".
При потребі збори можна було продовжити наступними днями. Вони могли бути призупинені (але не під час голосування) жерцями, зокрема, з приводу "несприяння богів", вищестоящим, (ніж той, хто скликав збори) магістратом, плебейськими трибунами.
У ранньореспубліканський період Народні збори відігравали значну роль у державному житті Риму, проте не таку велику, як, скажімо, в Афінах. Тільки збори могли розв'язувати питання війни чи миру, тільки вони приймали і скасовували закони, обирали службових осіб тощо. Однак на відміну від Афін їх скликали нерегулярно, за бажанням сенату чи магістратів, багато важливих питань суспільного і державного життя вирішувалось поза ними.
З часом роль Народних зборів занепала. Про причини цього занепаду йтиметься далі.
Спочатку формально будь-який римський громадянин, що мав право участі в Народних зборах, міг виставити свою кандидатуру під час виборів на будь-яку посаду. Згодом (законом 180 р. до н.е.) були встановлені такі обмеження: 1) кандидат у магістрати повинен був упродовж десяти років відбувати військову службу, яка починалася з 17 років, отже, він повинен досягнути 27-річного віку; 2) для кандидатів на найвищу посаду - консула - вимагали попереднього перебування на посадах квестора або курульного едила чи претора; 3) між складенням обов'язків з однієї магістратури й обранням на нову посаду потрібна була дворчіна перерва.
При Суллі у 81 р. до н.е. для посад магістратур був законодавче встановлений віковий ценз: квестора -30 років, претора - 40 років, консула - 42 роки.
Колегіальність. На кожну посаду (крім диктатора і начальника кінноти) обирали по декілька осіб. Особливість цієї колегіальності полягала у тому, що вони не мусили повсякчас діяти спільно, колективно, а працювали окремо, тобто розв'язувати питання одноосібне. Кожен з магістрів був наділений всією повнотою влади у межах даної магістратури. Але при розв'язанні важливих питань урядовці кожної магістратури повинні були ці питання між собою узгоджувати (скажімо, військовий похід). В іншому ж випадку магістрат міг рішення колеги позбавити юридичної сили, заявляючи протест словом забороняю - veto. Такий протест-заборона називався інтерцесією. Акт інтерцесії застосовувався не тільки щодо рішення рівних за посадою урядовців, а й нижчих за рангом магістратів (але не вищих).
Недовгочасність. Ординарні (звичайні) магістрати звичайно обиралися нарік (крім цензорів, яких обирали на п'ять років). Римські політичні діячі вбачали у цьому джерело свободи громадян (libertatis originem).
Відповідальність перед народом. Кожен магістрат за діяльність відповідав перед зборами, які його обрали. Це також є свідченням, що магістратів не можна називати чиновниками. Однак вищих магістратів можна було притягнути до відповідальності перед судом Народних зборів тільки після закінчення строку їх повноважень, а середніх і нижчих - і в процесі їх діяльності. Фактично не несли відповідальності цензори і плебейські трибуни. Проти них можна було порушити справу лише в приватному порядку . Є, однак, відомості, що і їх іноді притягали до відповідальності перед зборами. Часом, зокрема в період пізньої республіки, траплялося засудження магістрату під тиском його політичних противників (так, Ціцерон І ст. до н.е. був вигнаний з Риму за те, що будучи консулом, домігся без суду страти соратників свого противника Катіліни).
Безоплатність. За працю магістрати не діставали винагороди. Праця магістрату вважалася почесною, тому ганебним вважали брати гроші за службу батьківщині. У багатьох випадках самим магістратам доводилось зазнавати чималих витрат, зокрема на виборчу кампанію, офіційні й неофіційні прийоми, оснащення війська тощо. Тому обіймати ці посади могли переважно тільки люди заможні. Водночас магістратура була й джерелом різних прибутків, часом і збагачення (наприклад, у випадку успішних походів).
Влада магістратів характеризувалася поняттями potestas та ітре-rium. Potestas - це загальне поняття влади. Нею були наділені всі магістрати. Imperium - вища, верховна влада, якою були наділені тільки вищі магістрати.
Отже, за обсягом повноважень магістратів можна поділити на дві групи - наділених imperium (magistratus cum imperio) і магістратів, не наділених нею (magistratus sine imperio).
Поняття imperium охоплювало у Римі такі повноваження:
1) вища військова влада (право командувати військом, право укладати перемир'я);
2) право скликати сенат і Народні збори та голосувати на їхніх засіданнях;
3) право управляти суспільством, вирішувати спірні справи і проблеми, чинити суд, накладати покарання аж до смертної кари (в окремих випадках такі вироки могли бути оскаржені до Народних зборів);
4) право видавати загальнообов'язкові нормативні акти, які могли навіть доповнювати чи уточнювати закони, прийняті Народними зборами;
5) право здійснювати певні релігійні функції, обряди (ауспіції).
Середні та нижчі магістрати, наділені potestas, мали право: а) накладати штрафи на громадян за різні проступки і порушення, у тому числі за невиконання їхніх розпоряджень; б) видавати обов'язкові до виконання розпорядження.
Вища влада мала межі й залежала від того, де діяв магістрат: якщо у межах міста і території не більше милі навколо його стін (imperium domi), то влада магістрату була обмежена, і його дії можна було оскаржити (до сенату або Народних зборів); якщо ж магістрат діяв за межами міста (у воєнному поході) - imperium militiae, то влада його була необмеженою, рішення оскарженню не підлягали.
Магістрати були наділені правом у випадку невиконання їхніх розпоряджень вдатися до примусу: затримувати порушників, віддавати їх до суду, накладати'штраф або арешт на їхнє майно. Під тиском плебеїв штрафи обмежили певним розміром .
Кожен з вищих магістратів мав допоміжний апарат урядовців, яких підбирав собі сам і які були на утриманні
Loading...

 
 

Цікаве