WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Зобов’язальне право у Древньому Римі - Реферат

Зобов’язальне право у Древньому Римі - Реферат

з названих предметів. Випадкова загибель одного з предметів не звільняє боржника від оплати іншим, який залишився.
Зобов'язання видові і родові. Якщо об'єктом зобов'язання є індивідуально визначена річ, то таке зобов'язання називається видовим. Об'єктом видового зобов'язання може бути, наприклад, картина видатного художника або срібна ваза відомого майстра. Випадкова загибель такої речі звільняла боржника від відповідальності, але не від відшкодування збитків. Родове зобов'язання - це зобов'язання, об'єктом якого є річ, визначена родовими ознаками: гроші, зерно тощо. Втрата такої речі боржником не звільняла його від виконання зобов'язання, оскільки він повиненн був заплатити борг річчю однорідною.
Зобов'язання часткові (долеві) і солідарні. Зобов'язання з великою кількістю осіб на тій чи іншій стороні поділялися на часткові (долеві) і солідарні. І часткові, і солідарні зобов'язання можуть бути як активними, так і пасивними. Якщо в зобов'язанні є декілька кредиторів - це активні зобов'язання, а коли є декілька боржників - пасивні.
У часткових зобов'язаннях кожний боржник ніс відповідальність лише за свою частину боргу, і кожний кредитор міг вимагати тільки ту частину боргу, яка йому належить. Наприклад, Тацій дав у позику братам Люцію і Тіберію 200 сестерцій. Це долеве пасивне зобов'язання. Брати Люцій і Тіберій несуть відповідальність перед кредитором тільки за половину свого боргу, якщо інше не передбачене договором. Часткові зобов'язання можливі тільки за умов подільного предмета зобов'язання (гроші, зерно тощо).
Проте траплялися випадки, коли кожний кредитор міг вимагати від кожного боржника повного задоволення. Такі зобов'язання називалися солідарними зобов'язаннями в широкому розумінні цього слова. Вони теж могли бути активними і пасивними. У свою чергу солідарні зобов'язання поділялися на кореальні і солідарні в прямому розумінні.
Під кореальними зобов'язаннями римляни розуміли єдине зобов'язання з кількома суб'єктами з боку боржника і кредитора. Бували випадки, коли з тих чи інших міркувань декілька осіб бажали виступити як кредитори, але так, щоб кожний з них мав усі права самостійного кредитора - міг одержувати платіж, пред'являти позов тощо, і щоб платіж одного погашав вимогу інших, пред'явлення позову одним позбавляло позову інших. Наприклад, два брати ведуть спільне господарство і хтось звертається до них з проханням дати позику. Брати погоджуються, проте припускають, що на час сплати платежу хтось з них обов'язково повинен буде виїхати, але хто саме - невідомо. Враховуючи передбачувану ситуацію, вони хотіли б виступити як співкредитори.
Аналогічне бажання може бути висловлене з боку декількох боржників. У тому ж прикладі: брати звертаються до декого з проханням надати їм позику. Той погоджується виконати їхнє прохання лише з тією умовою, щоб стягнути борг він міг з будь-кого з них. Найбільш поширеною формою цієї угоди у римлян була так звана стипуляпія. під час якої кредитор запитував підряд декількох боржників, а останні всі разом відповідали: обіцяю, обіцяю.
Солідарне зобов'язання у прямому розумінні є сукупністю зобов'язань, що дорівнювали кількості учасників. Підставою такого зобов'язання міг бути закон, а саме зобов'язання мало місце в тих випадках, коли було скоєно групове пограбування або крадіжка, з метою посилення відповідальності за ці види злочину було встановлено, що кожен з учасників його зобов'язаний був сплатити потерпілій особі штраф у повному розмірі. Сплата одним з боржників не звільняла від цього зобов'язання інших. Потерпілий одержував суму штрафу стільки разів, скільки було злочинців.
Зобов'язання, за яким кредитор мав право вимагати від будь-якого з декількох боржників його виконання в повному розмірі, називаються солідарними в прямому розумінні. При цьому вимога одним кредитором повного виконання зобов'язання на свою користь позбавляє права інших кредиторів вимагати виконання того ж зобов'язання ще раз. І, навпаки, виконання зобов'язання в повному розмірі одним з декількох боржників звільняє решту боржників від його ж виконання.
Той, хто виконав зобов'язання за всіх, може вимагати від інших боржників повернення частини, яку він сплатив за них (право регресу). Так само і кредитор, який одержав сплату від боржників згідно з зобов'язанням у повному обсязі, повинен був передати іншим кредиторам ту частину, яка їм належить.
Долеві зобов'язання були вигідні для боржників, тому що кожний з них відповідав тільки за свою частину. Солідарні, навпаки, - для кредиторів, бо вони мали право вимагати повного виконання зобов'язання від будь-якого боржника. Свою вимогу кредитор міг задовольнити повністю за рахунок майна найбільш заможного боржника, який змушений був сам розрахуватись з іншими.
3. Сторони у зобов'язанні
У римському праві, особливо в ранній період, зобов'язання вважалося лише особистим правовим інститутом, особистим зв'язком між кредитором та боржником, і на третіх осіб не поширювалося. Перекладення будь-яких зобов'язань на третіх осіб, що не брали участі у підписанні договору, не допускалося: кредитор не міг передати свої права, а боржник обов'язки на третіх осіб. У зв'язку з особистим характером зобов'язань у такі правові відносини не можна було вступати і через представника. Отже, у зобов'язання вступали тільки особисто дві сторони: кредитор і боржник.
В умовах обмеженого цивільного обороту це не викликало суттєвих не-зручностей. Однак невдовзі виявилися недоліки такого підходу і тому допускали перехід права кредитора вимагати або права обов'язку боржника у з'язку з їх смертю на спадкоємців. Визнанню наступництва спадкоємця в правах і обов'язках сприяв сімейний характер власності в стародавню епоху. Безпосередні підвладні домовладики були його обов'язковими спадкоємцями; їхньої згоди на прийняття спадщини не вимагалося тому, що вони і при житті домовладики були учасниками сімейної власності.
З розвитком економічних і товарно-грошових відносин та міжнародної торгівлі виникла потреба у більш досконалому врегулюванні цієї правової проблеми. Заміна сторін у зобов'язанні була прокладена так званою новацією. Новація полягала в тому, що за погодженням з боржником кредитор міг передати своє право вимагати якійсь третій особі, звичайно, за її згодою. Ця третя особа укладала з божником новий договір такого ж змісту і з такими ж зобов'язаннями з боку боржника, як і в попередньому договорі, а попередній кредитор зрікався своєї вимоги.
Слід зазначити, що новація була досить громіздкою і незручною, оскільки боржник, з тих чи інших міркувань, не завжди давав згоду. Однак найголовніше те, що укладанням нового договору не просто скасовувався старий договір, але й припинялися різні форми забезпечення виконання зобов'язання. Усе це треба було оновляти. А тим часом потреба в передачі зобов'язання постійно зростала і тому була винайденабільш досконала форма заміни кредитора, а згодом і боржника.
Відомо, що під кінець формулярного і появи
Loading...

 
 

Цікаве