WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Становище жінки в Римі в І-IV ст.н.е. - Реферат

Становище жінки в Римі в І-IV ст.н.е. - Реферат

вони відвідували (крім атлетичних змагань, де чоловіка виступали оголеними), займали почесні місця; брали участь у всіх релігійних торжествах; на суді свідчення весталок мало величезне значення; їх клопотання майже завжди приймалися в увагу імператором; по вулицях весталки їздили у візках особливого типу; усі, навіть консули, повинні були уступати їм дорогу; за образу їхній покладалася страта; якщо випадково зустрічав весталку засуджений злочинець, він підлягав звільненню; весталки мали право бути похованими в місті Римі, що було особливим привілеєм. За ці правові переваги вони, однак, платили дорогою ціною: якщо по недбайливості весталки згасав священний вогонь, верховний жрець сік її різками, а за порушення обітниці цнотливості завинившу живцем закопували в землю, спокусника ж убивали. Бажаючих віддати своїх дочок у весталки було так мало, що з 5 р. до н.е. до цього сану стали допускатися і дочки вільновідпущеників.
Правомочності всіх інших римських жінок були помітно ущемлені. Ідеологічним обґрунтуванням такої дискримінації служило переконання, відповідно до якого дієздатність жінки обмежена через "ненадійність жіновий статі" (ob sex?s fragilit?tem ), а також "через легкодумство і недбале відношення до фінансових справ" (propter levit?tem an?mi et propter rerum forensium ignorantiam).
Унаслідок цього навіть повноправні (sui juris) вільнонароджені жінки в період Республіки: 1) не допускалися до державної служби, до роботи сенату і народних збор; 2) були позбавлені права публічних виступів; 3) не мали права свідчити на суді; 4) були позбавлені права висловлювати магістрату процесуальні вимоги за інший (postul?re pro alio); 5) не мали влади в родині; 6) не мали права залишати за собою дітей у випадку розлучення; 7) не могли (протягом визначеного часу) успадковувати громадянство 1-го класу (lex Voconi?); 8) не мали права усиновлення (adoptio); 9) були ущемлені в правах спадкування за законом; 10) завжди знаходилися під владою чоловіка і довгий час - опікуна (tut?l? muli?rum); 11) не мали права одержувати хлібний пайок (frumentatio); 12) не мали права служити у війську (jus militiae); 13) не мали особистого (praenomen) і фамільного (cogn?men) імені.
Недопущення жінок до державної служби (магістратурам), при всієї безсумнівний дискримінаційності цієї міри, у період Республіки оберігало їх від великих витрат: мало того що республіканські магістратури в Давньому Римі державою не оплачувалися, їх виконання жадало від чиновника (магістрату) щедрої витрати власних засобів на будівництво і ремонт суспільних будинків, доріг, водопроводів, лазень, театрів, фінансування суспільних видовищ (у першу чергу гладіаторських боїв) і т.п. З іншого боку, такі вищі магістрати, як претори (а з часів Сулли - також консули), по завершенні своєї магістратури призначалися сенатом намісниками провінцій, де їм належала необмежена військова і судово-адміністративна влада, якою вони володіли одноосібно (а не колегіально, на відміну від Рима), що відкривало для намісників найширший простір для безжалісної експлуатації завойованих територій. Зайнявши місце колишніх царів і сатрапів, намісники провінцій засвоїли собі всі дурні звички цих деспотів: зловживання владою, порушення законів і договорів, насильство, неправий суд і навіть убивство були такими ж звичайними явищами під римським пануванням, як і під карфагенським чи перським. Провінціали мали право скаржитися на свого намісника, коли він залишав провінцію, але ці скарги найчастіше залишалися без наслідків, тому що сенатський контроль при віддаленості провінцій був незначний і відповідати обвинувачуваними доводилося перед людьми зі свого ж олігархічного середовища. Скарги тому надходили вкрай рідко. На початку римського панування існували ще правителі, подібні строгому, справедливий і безкорисливому Катону Старшому; але уже в II сторіччі до н.е. зловживання прийняли жахаючі розміри; намісники і їхній підручні за самий короткий час збивали тут величезні стани.
2. Правові ущемлення римської жінки
З особливою наочністю правове ущемлення римської жінки позначалося при подружній зраді (adulterium) і в практиці так називаного конкубін та (concubin?t?s). Насамперед, порушення подружньої вірності чоловіком у Давньому Римі правопорушенням не вважалася, тоді як невірна дружина за перелюбство могла бути піддана суворому покаранню. "Якщо ти застанеш дружину свою в перелюбстві, сміливо її убивай без суду і наслідку; тебе ж, нехай ти і перелюбствуєш чи піддався блуду, вона і пальцем торкнути не сміє: немає в неї на це прав (In adulterio ux?rem tuam si prehend?sses, sine judicio inpoene nec?res; ill? te, si adulter?res, sive tu adulterar?ris, dig?to non aud?ret conting?re: neque jus est)", - учив уже цитований Катон Старший. Відповідно до звичайного права, чоловік міг покарати винуватницю, захоплену на місці злочину, чи негайно пізніше, після домашнього суду (judicium domest?cum), зокрема - безкарно убити її. Батько перелюбниці, захопленої в його чи будинку в будинку зятя на місці злочину (in flagranti), мав право убити обох винних (до часів Костянтина), а чоловік повинний був розлучитися з перелюбницею, інакше він розглядався як звідник (leno). Жінки, викриті в перелюбстві, повинні були, подібно повіям, носити тогу (за деякими відомостями, жовтого кольору), а не столу. Перелюбство в період принципату переслідувалося публічним обвинуваченням (accusatio adulterii). Розпусниці, що уникли покарання за законами Октавіана Августа (lex Juli? de adulteriis і lex Juli? mixcella), каралися особливою сенатською постановою від 19 р. н.е. (sen?t?sconsultum de matronarum lenocinio co?rcendo). Спеціальна сенатська постанова від 52 р. н.е. (senatusconsultum Claudianum tertium), говорило, що вільна жінка, що знаходилася в співжитті з рабом (contubernium), незважаючи на троєкратну заборону його пана, ставала разом з дітьми рабою останнього, а при наявності дозволу з його боку, щоправда, лише втрачала статус вільнонародженої людини (ingenuitas).
Конкубінат - позашлюбне співжиття без постійної волі партнерів вести спільне подружнє життя (affectio marit?lis) і без знаків поваги стосовно партнера по шлюбі (honor matrimonii), співжиття, призначене не для створення родини, а для задоволення сексуальних потреб (libid?nis caus?). Конкубінат став широко розповсюдженим явищем після видання строгих законів Октавіана Августа про шлюб (lex Juli? de adulteriis; lex Juli? de co?rcendo; lexJuli? miscell?). Незважаючи на суспільне значення і поширеність навіть у вищих колах, конкубінат не мав правових наслідків: співмешканка (concub?n?) не розділяла суспільного становища співмешканця (concub?nus), що поряд з конкубінатом міг бути одруженим, у те час як конкубінат дружини являв собою подружню зраду (adulterium). При принципаті правове поняття конкубінату було поширено на усі випадки, коли неможливий шлюб (matrimonium), насамперед, через соціальну нерівність. Лише християнські імператори формують конкубінат як правовий інститут, як сурогатний шлюб (conjugium inaequ?le). Він є неповноцінним у соціальному відношенні, але проте строго моногамним, неможливим до досягнення визначеного чи віку одночасно з законним шлюбом. Поліпшується і правове положення дітей, породжених у цьому шлюбі. Більш того, при Юстиніан будь-яке постійне співжиття з порядною жінкою вважається шлюбом, якщо сторони не зробили усної чи письмової заяви (testatio) у протилежному змісті. У Візантії конкубінат був відмінний Левом VI Мудрим (Філософом) між VIII-IX ст.ст.., на Заході припинився в XII ст.
Вступаючи в
Loading...

 
 

Цікаве