WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття та цілі покарання - Реферат

Поняття та цілі покарання - Реферат

(ст. 92), примусові заходи виховного характеру (ст. 105).
Покарання є заходом законного примусу, що має публічний характер і застосовується від імені держави, яка володіє монопольним правом визначати зокрема злочинність діяння, його караність, загальні засади призначення покарання, порядок виконання покарання" підстави й умови звільнення від покарання, систему органів і установ, покликаних застосовувати і виконувати покарання, їх компетенцію.
Держава законодавче встановлює підстави і межі кримінальної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності службових осіб у разі порушення встановленого нею порядку застосування і виконання покарання, тобто у випадку незаконного застосування і виконання даного заходу примусу. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.
Особа може бути піддана покаранню виключно за вироком суду і у встановленому законом порядку. Суд, встановивши вину особи у вчиненні злочину та виходячи з конкретних обставин справи, доходить висновку про доцільність застосування до неї покарання, а також визначає його вид, розмір, строк. Жодний інший орган держави не наділений таким правом. Порушення цього законодавчого припису тягне за собою кримінальну відпогвідальшсть.
Покарання як захід державного примусу застосовується тільки до особи, визнаної винною у вчиненні злочину. Таке положення ґрунтується на теорії суб'єктивного ставлення у вину, яка є панівною в теорії кримінального права України. Головний й зміст полягає у тому, що правоохоронні органи та суд при кваліфікації злочину виходять з певного (винного) психічного ставлення особи до вчинюваного діяння та його наслідків.
Таке ставлення у вину забезпечується і через законодавчу формулу презумпції невинуватості, сформульовану у ст. 62 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КК, в яких зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду відповідно до закону.
Принцип вини реалізується не лише через суб'єктивне ставлення у вину, а й через особистісний характер кримінальної відповідальності. Його суть визначають три основні положення:
1) злочином є діяння, вчинене конкретною фізичною особою;
2) особа підлягає кримінальній відповідальності за те злочинне діяння, що вчинене нею особисто;
3) покарання застосовується тільки до особи, яка вчинила злочин.
Зміст покарання становить кара - позбавлення або обмеження прав і свобод особи, засудженої за вчинення злочину. Таке позбавлення або обмеження має конкретний вираз (ст. ст. 52-64) і повинно бути належним чином обґрунтованим. Зокрема, засуджена особа може бути піддана обмеженням: волі, права на працю, права на заробітну плату, права просування по службі (щодо військовослужбовців). В певних випадках вона позбавляється: права власності (на певні види майна); волі (на певний строк або довічно), військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Засуджений зобов'язаний перетерпіти ті позбавлення й обмеження, що пов'язані з застосуванням до нього покарання. При цьому має бути забезпечений належний захист його законних прав і свобод.
3. Основні цілі покарання
Мета покарання (ч. 2 ст. 50) - кінцевий результат, якого прагне досягнути держава засобами кримінальне правового впливу. Вона проявляється у чотирьох площинах:
1) кара щодо засудженого;
2) виправлення засудженого;
3) запобігання вчиненню засудженим нового злочину;
4) запобігання вчиненню злочинів іншими особами.
Кара щодо засудженого здійснюється завжди, коли застосовується покарання. Важливо, щоб вона відповідала принципові справедливості. Три інші прояви мети покарання є бажаними, але досягаються не завжди. Доказом цього є численні випадки вчинення злочину повторно особами, що вже відбули покарання за вчинений злочин, а також зростання злочинності.
Виправлення засудженого - це такі зміни його особи, які роблять його безпечним для суспільства, характеризують його схильність до правомірної поведінки, поваги до правил і традицій людського співжиття.
Запобігання вчиненню злочинів іншими особами - це так зване загальне запобігання злочинів. Застосовуючи покарання до засудженого, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільне небезпечними і всі особи зобов'язані уникати їх вчинення. Сама можливість караності таких діянь виступає засобом стримування осіб, схильних до кримінально-протиправної поведінки.
Конституція України визначає, що кожен має право на повагу до його гідності і ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Тому покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність, хоча засуджений, відбуваючи покарання, відчуває певний дискомфорт і переживає, відповідно до виду покарання, страждання морального характеру.
Фізичні страждання - це такі страждання, які виникають внаслідок негативного впливу на фізичну сферу особи, тобто фізичний біль - певний психічний стан людини, який визначається сукупністю фізіологічних процесів центральної нервової системи, викликаний надміру сильними чи руйнівними подразненнями. Фізичний біль має гнітючий, тяжкий характер. У психічно здорової людини фізичні страждання неминуче викликають моральні страждання, які можуть проявлятися у формах образи, сорому, горя, депресії, почуття незворотної втрати тощо.
Гідність - внутрішня самооцінка особою власних якостей, здібностей, світогляду, свого суспільного значення, що ґрунтується на громадському, тобто публічному визначенні цінності цієї особи.
Важливим завданням правової держави є охорона основних су-спільних відносин від злочинних посягань. Здійснення його в першу чергу виражається у визначенні того, які суспільне небезпечні діяння є злочинними та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили (ст. 1 КК). І першою важливою ознакою покарання, що визначає його соціальний зміст, є визнання покарання заходом державного примусу, що застосовується до осіб, які вчинили злочинне посягання. Покарання примушує особу до зако-нослухняної поведінки.
Друга ознака покарання закріплена в ст. 2 КК, де зазначено, що особа не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Отже, застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності. Це логічний юридичний наслідок злочину. Передбачені в законі інші методи реагування держави на злочини, такі як: звільнення від кримінальної відповідальності на підставі статей 45, 46, 48 або з передачею особи на поруки (ст. 47); звільнення від кримінальної відповідальності іпокарання з застосуванням до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру (статті 97 1105); звільнення від
Loading...

 
 

Цікаве