WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Сімя та шлюб в Римській імперії за даними “Дігест” Юстиніана - Реферат

Сімя та шлюб в Римській імперії за даними “Дігест” Юстиніана - Реферат

всіх, тобто тих, хто вступає в шлюб і в чиїй владі вони знаходяться" (D.23.2.2). Розлучення є злом, але ще більшим злом є шлюб, що триває тільки для вигляду .
Розуміння шлюбу як вільного союзу виникло і затвердилося в ті часи, коли римське суспільство керувалося здоровою та чистою мораллю. І необхідно зазначити, що розлучення в стародавню епоху були поодинокими. Суспільна думка, авторитет сімейної влади та сімейних судів, а також вплив цензорів заважали зловживанням цією свободою. Зловживання свободою розлучень з'явились і досягли дійсно страшних масштабів наприкінці періоду республіки. Історики того періоду та сучасні романісти надають нам багато прикладів аморальної поведінки представників стародавнього римського суспільства. Можна зробити висновок, і цьому є підтвердження, що саме в той період різко збільшилася кількість розлучень.
Не дивлячись на скандальні зловживання свободою розлучень, закони того часу не забороняли їх прямо. Але імператори почали замислюватися над механізмами їх обмеження.
Вивчаючи римський досвід, можна з'ясувати, що першими кроками щодо впорядкування процедури розлучень були leges Iulia et Papia Poppaea та lex Iulia de adulteriis, що були прийняті при Августі. Таким чином, була визначена процедура розлучення. Ця процедура зводилася до слів: "tuas res tibi habeto" (свої речі залиш у себе) - коли дружина йшла з будинку чоловіка, або "tuas res tibi agito" (свої речі забирай з собою) - коли чоловік виганяв дружину із свого будинку (D. 24.2.2.1). Причому, як видно з аналізу римського законодавства, ці слова мають бути сказані в присутності семи свідків. Інакше, як зазначає Павел, це розлучення не може бути дійсним (D.24.2.9). Більштого, продовжуючи аналіз робіт Павла, можемо з'ясувати, що вимова згаданої фрази в гніві є дійсною тільки тоді, коли особа, яка її вимовила, підтвердить це своїми діями. Тому, якщо дружина, яка сказала цю фразу, швидко повернеться до чоловіка, то вона не вважається такою, що розірвала шлюб (D.24.2.3).
Таким чином, Август зробив розлучення актом публічним. Вимога про розлучення могла виходити також від дружини, але тільки в тому випадку, коли дружина була особою sui iuris і знаходилася в шлюбі sine manu mariti. Коли дружина перебувала в шлюбі sine manu mariti і була особою alieni iuris, батько мав право наказати своїй дочці розлучитись з чоловіком без зазначення будь-яких причин. Пізніше, під час правління Антонія Пія (138-168 рр.) магістратам було доручено умовляти батьків не зловживати цим правом. І нарешті, Діоклетіан скасував це право видавши інтердикт de uxore exhibenda, згідно з яким чоловік наділявся абсолютним правом витребувати дружину з рук будь-якої третьої особи (навіть батька).
Наступними кроками до обмеження розлучень було введення різноманітних штрафів та інших покарань. Однак слід зазначити, що такі заходи застосовувалися лише за розлучення без достатньої причини та за вчинки, що тягли за собою припинення шлюбу шляхом розлучення. Такий стан речей зберігся і в юстиніанівський період. Кодифікаційні роботи, проведені при Юстиніані, підтвердили відношення римлян до шлюбу, як до союзу добровільного і такого, що підлягає вільному розірванню (N.22.2).
В праві Юстиніана розрізняються такі види розлучень:
1. Divortium consensu або bona gratia - розлучення за взаємною згодою подружжя. Таке розлучення вважалося дозволеним без будь-яких покарань. Однак Юстиніан видав правило, що після такого розлучення колишнє подружжя має передати все своє майно дітям або батькам і вступити до монастиря. Але вже наступник Юстиніана Юстин ІІ вимушений був скасувати це правило;
2. Вимушене розлучення з поважної причини. Такими причинами вважалися: а) коли один або обидва з подружжя вступали до монастиря; б) якщо протягом трьох років з моменту укладення шлюбу чоловік ставав нездатним до шлюбного життя (impotentia); в) якщо чоловік наказаний за злочин висилкою; г) якщо дружина за скаргою чоловіка звинувачена в порушенні подружньої вірності. Всі інші випадки розлучень тягли за собою різного роду майнові невигоди та штрафи.
Крім того, цікавим фактом є майнове покарання особи, яка хоча не є ініціатором розлучення, але своєю поведінкою подає привід для розлучення. До цих приводів римляни відносили, зокрема, порушення подружньої вірності чоловіком або жінкою, підбурювання до порушення подружньої вірності, замах на життя тощо.
У випадку наявності такого приводу ображений оголошував своє рішення про розлучення, а винний мав сплатити штраф або понести інші майнові невигоди.
Підсумовуючи матеріал, викладений в цій статті, хотілося б наголосити, що як видно з аналізу римських джерел, протягом існування Стародавнього Риму інститут розлучення пережив багато змін. На початку це було абсолютно вільне від нормативного регулювання суспільне явище. Шлюби, однак, були міцними, оскільки підтримувалися громадською думкою та оберігалися цензорами. Розлучення були неприпустимі не в правовому, а в моральному плані. Чого варте, наприклад, розлучення Карвіліуса Руги в 520 році від заснування Риму, яке викликало страшне обурення римського суспільства, а тому надовго збереглося в його пам'яті та літописах.
Поступово, особливо після зазначених подій, римляни більш спокійно відносяться до розлучень аж до кінця республіканського періоду, коли ступінь розбещеності суспільства досягає апогею і кількість розлучень суттєво збільшується. Тому імператори були вимушені вводити різноманітні обмеження для розлучення та чітко визначати причини для жінок і чоловіків, за яких вони можуть розлучатися. За незаконне розлучення накладалися штрафи та інші санкції, яскраві приклади яких містять літописи тих часів.
Список використаної літератури
1. Гиро Поль. Быт и нравы древних римлян. - Смоленск: Русич, 2002. - С.39.
2. Дождев Д.В. Римское частное право: Учебник для юридич. вузов и факультетов / Под общей ред. чл.-корр. РАН, д. юр. н., проф. В.С.Не-рсесянца. Изд. 2-е, изм. и доп. - М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999. - С.317;
3. Черниловский З.М. Римское частное право: [Учеб. пособие]. - М.: Проспект, 2001. - С.70-71.
Loading...

 
 

Цікаве