WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Право, закон, влада в сучасній Україні - Реферат

Право, закон, влада в сучасній Україні - Реферат

надбудовою системи. Природно, що при цьому перманентно виникала небезпека домінування суб'єктивного начала. Цю небезпеку в різні часи і з різною ефективністю (чи неефективністю) нейтралізували внутріпартійна демократія та виховна робота.
Після стільки років незалежності Україна фактично не перейшла межу однопартійності. За наявності більше ста партій у системі влади вони не відіграють поки що жодної ролі, владу має одна партія - партія влади.
Світова практика виробила засоби блокування авторитаризму. В їх основі - принцип розподілу функцій влад і система їх противаг і стримувань. Ключовою ланкою такого розподілу стає парламент - орган, що за певних умов сам стає і ядром демократії, і її поширювачем, можна сказати точніше: її каталізатором.
Парламент в Україні є, а демократії - провідного наслідку розподілу влад - немає. Цей парадокс пояснюється, знову ж таки, рудиментарним суб'єктивізмом, який набув у нас потворного вигляду. Він - причина існування в Україні одночасно двох систем влад: конституційної, на демократичних засадах (діючої де-юре), і позаконституційної, створеної насильницькими методами (діючої де-факто).
Оскільки повноцінне функціонування парламенту можливе в конституційній системі влади, а вона паралізована, то в такому самому стані перебуває і сам парламент.
Наявна тенденція - один з проявів системної політичної кризи, її наслідок і частково причина. З боку це здається алогічним, адже у становленні України як суверенної держави, у створенні засад демократії Верховна Рада відіграла ключову роль. Саме вона ще 16 липня 1990 року проголосила Декларацію про державний суверенітет України, 24 серпня 1991 року ухвалила Акт незалежності, 28 червня 1996 року прийняла Конституцію України. За короткий час подолано шлях від символічного законодавчого органу до класичного парламенту, риси якого стали виразно проявлятися зі створенням системи законотворчої роботи в контексті загальної державно-правової реформи. Щоправда сьогодній даний поступ практично припинений.
На прикладі сучасної України переконуємося, наскільки небезпечна узурпація влади. В таких умовах забезпечити верховенство права неможливо. Воно, як і засади демократії, конституційність тощо, стає фікцією, фіговим листком режиму. Яскраве вираження відсутності верховенства права в Україні - упослідження права людини і громадянина: на життя, охорону здоров'я, працю, освіту, інформацію … і т.д. Сутність влади протилежна її формі. Так, правоохоронні органи здатні творити злочини, прикриваючи їх формально-правовими процедурами, як у справах Г. Гонгадзе, О. Єльяшкевича, О.Подольського і багатьох інших.
Сукупність ознак нашої держави на сучасному етапі переконує в тому, що вона все більше стає не правовою, не соціальною і як наслідок не суверенною.
В сучасних умовах, коли протистояння між діючим Президентом України та урядом і більшістю Верховної Ради України досягає апогею, втрачає в таких умовах свій авторитет і довіру населення вся влада, парламент у тому числі.
На мою думку звідси випливає наступний висновок: щоб повернути Україну на шлях демократії, треба існуючу систему влади змінити на конституційну. І зробити це слід саме правовим шляхом.
На цьому шляху опорними точками мають стати вдосконалення окремих статей Конституції, реформування виборчої системи в напрямку посилення ролі партій, зміцнення взаємозв'язку і взаємної відповідальності між парламентом та урядом, законодавче забезпечення зростання ролі органів самоврядування і прав реґіонів. Цей шлях складний, але виправданий. Бо веде він до втілення на практиці ідеалу країни, відтвореного в преамбулі нашої Конституції. Втілення заради інтересів громадянина України.
3. Проблеми конституційної реформи в Україні
1.01.2006 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Конституції України" (далі - Закон), правовий акт, який вносить корективи до Основного закону нашої держави. Відповідно до нього, форма правління в Україні змінюється з президентсько-парламентської республіки на парламентсько-президентську, оскільки повноваження Верховної Ради України (далі - ВРУ) розширюються, а Президента України (далі - Президент) звужуються. Такий перерозподіл повноважень спричинив у політичному житті країни неабиякий резонанс, що стало яскраво помітним на фоні березневих парламентських виборів. Політичні діячі, юристи та аналітики дають свої оцінки змінам, що відбулися, та пропонують власні варіанти поглиблення конституційної реформи. Виходячи з цього, зазначеним Законом реформа скоріш за все не обмежиться. Тому метою моєї роботи є розгляд змін, що відбулися, пов'язаних з ними подій у політичному житті країни, а також пропозицій щодо поглиблення реформи.
Отже, закон, що розглядається, містить дві частини. Першу з них складають поправки до розділів IV-VII і XI Конституції України (далі - КУ) - "Верховна Рада України", "Президент України", "Кабінет Міністрів України", "Прокуратура" та "Місцеве самоврядування". Другу частину Закону складають "Прикінцеві та перехідні положення", що пояснюють деталі здійснення нововведень до КУ. Так, більша частина поправок набрала чинності 1.01.2006, а декілька певних положень починають діяти лише з дня набуття повноважень ВРУ, обраною в 2006 р.
Відповідно до змін до ст.ст. 77 і 103 КУ, чергові вибори Президента та вибори до ВРУ проводяться в останню неділю останнього місяця п'ятого року їхніх повноважень; термін обрання, як і до місцевих рад (ст. 141), - 5 років. Політичні партії та блоки, які перемагають на виборах та отримують більшість в радах і пост Прем'єр-Міністра України (далі - Прем'єр), мають з цього року більше часу та можливостей для реалізації своїх планів за рахунок збільшення повноважень і терміну обрання. На мій погляд, такі поправки є доцільними з тої причини, що для реалізації, скажімо, масштабних державних програм потрібні, окрім достатнього фінансування, час та широка підтримка по всій країні.
З іншого боку, збільшення на рік терміну повноважень разом із наданою трохи раніше недоторканістю депутатам усіх рівнів може призвести до численних зловживань. Вже зараз велика кількість депутатів, проти яких порушені кримінальні справи, стали недоступними для слідства та суду. Розуміючинеприпустимість таких зловживань, різні політичні сили України виступають за відміну депутатської недоторканості або за її обмеження для депутатів усіх рівнів. Так, 4.04.2006 народні депутати проголосували за зняття недоторканості депутатів місцевих рад. Що стосується народних депутатів, то про зняття їхньої недоторканості зараз у ВРУ мова не йде.
Протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання ВРУ з числа народних депутатів на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів (ч. 7 ст. 83 КУ, яка відноситься до тих поправок, які набирають чинності з дня набуття повноважень ВРУ, обраною в 2006 р.). Створення коаліції потрібне політичним силам для укомплектування Кабінету Міністрів України (далі - Кабмін) своїми представниками, для забезпечення більшості при голосуванні і реалізації планів, що намічені. Тому для політичних партій і блоків дуже важливим є пошук однодумців, який у 2006 р. почався ще заздалегідь до виборів. Але це не означає, що думка меншості в парламенті не має нікого цікавити. Україні потрібна конструктивна опозиція, яка б не тільки критикувала дії більшості, а й у разі припущення нею помилок пропонувала шляхи вирішення проблеми. Для ефективного розвитку України діючу владу та опозицію повинне об'єднувати відстоювання інтересів держави.
Права законодавчої ініціативи більше не має Національний банк України, а лише Президент, народні депутати та Кабмін (ст. 93 КУ в новій редакції).
Loading...

 
 

Цікаве