WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Право, закон, влада в сучасній Україні - Реферат

Право, закон, влада в сучасній Україні - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Право, закон, влада в сучасній Україні
ПЛАН
Вступ
1. Особливості праворозуміння в сучасній Україні
2. Проблемність системи влади в сучасній Україні
3. Проблеми конституційної реформи в Україні
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Термін "право" вживають у різних значеннях (право першості в черзі; право на подяку за безкорисну допомогу; право співзасновника комерційної корпорації вимагати здійснення його корпоративних прав; право зажадати повернення свого майна із незаконного володіння та ін.). В усіх випадках термін "право" походить від кореня "прав", що означає правда, справедливість. Але не у всіх наведених прикладах термін "право" має юридичне значення. Право першості в черзі - це норма, що стала звичкою, норма - звичай, а не право в юридичному значенні слова.
Юридичне, "законодавче право" нерідко визначають як "позитивне право". Це є штучне право, що виходить від держави і суспільства, виражено в писаних нормах, міститься в нормативно-правових документах: законах, судових прецедентах, актах виконавчої влади. "Позитивне право" як система норм, що містять права та обов'язки, офіційно закріплені державою, начебто то протиставляється "природному праву", яке має глибший, об-фунтованіший, вихідний у житті людей норматив поведінки, джерелом якого є сама природа людини. Джерело прав людини - вона сама, її потреби та інтереси, її спосіб існування та розвитку. Вона же виступає їх носієм.
Соціальна цінність права реалізується в соціальній цінності окремих юридичних законів.
Закон має соціальну цінність тоді, коли він відповідає праву, адже право і закон - не те саме. Закон може бути двох видів: правовий і неправовий. Ще Тарас Шевченко мріяв про "праведний закон" в Україні, тобто про правовий, справедливий закон, підкреслюючи тим самим неправедність законів царської Росії для кріпаків і для пригноблених народів, що входили до її складу.
Правовий закон відповідає вимогам права, втілює справедливість. Проте будь-який закон - правовий чи неправовий - належним чином прийнятий, підлягає виконанню, доки він не скасований. У країнах із демократичним режимом (а такою теоретично є Україна) ця вимога не поширюється на явно злочинні розпорядження і накази (ст. 60 Конституції України).
Оцінка закону як правового та ставлення до нього значною мірою залежать від загальної і правової культури суспільства. Яке суспільство, такі і його уявлення про право та справедливість. Відмінності правових і неправових законів має практичний результат - створення механізму контролю за змістом законів, їх відповідністю вихідним людським цінностям. За допомогою такого механізму скасовується закон, визнаний неправовим. У більшості розвинутих демократичних країн такий механізм існує. Він іменується конституційним контролем. В Україні його здійснює Конституційний суд, котрий, відповідно до ст. 147 Конституції України, вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції.
Конституція - це наближення до ідеалу, яке на даному етапі розвитку країни відповідає рівню політичної, правової, нарешті, загальнолюдської культури суспільства. Іншої вищої точки відліку для визначення правового або неправового змісту закону, крім конституції, немає. У питаннях про права людини такою точкою відліку є міжнародні акти про права людини. Кожний підготовлений парламентом закон має бути перевірений на предмет його відповідності цим актам.
Отже, право і закон - не одне й теж. Проте було б неправильним протиставляти їх одне одному, вважати, що юридичні норми можуть існувати без вираження їх у законі та інших санкціонованих державою формах, говорити про їх несумісність або про те, що право взагалі незалежно від держави. Право завжди має форму вираження: основною з цих форм є закон.
Україна перебуває на своєрідному роздоріжжі, де право, закон і влада, на жаль, сьогодні знаходяться не завжди в одній площині. Тому вивчення сучасного стану права, закону та влади в Україні є вкрай цікавим і потрібним.
1. Особливості праворозуміння в сучасній Україні
На словах забезпечення в Україні верховенства права стає останнім часом однією з найнагальніших проблем вітчизняної юриспруденції - як практичної, так і теоретичної. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
В Україні, з позицій Конституційного Суду України, наріжним каменем праворозуміння є справедливість. Другою складовою тут виступає, можна сказати, засада легістсько-позитивістська позиція, оскільки однією із форм прояву справедливості визнається державний закон (хоча й не виключаються, ясна річ, випадки, коли він не відповідатиме справедливості, тобто буде актом неправовим). Саме держава має бути головним гарантом ''панування'' права, прав людини у суспільстві. Третьою складовою виступають й інші - недержавні - соціальні регулятори, зокрема такі, як мораль, традиції та звичаї. Отже, Конституційний Суд України у праворозумінні демонструє комплексний, "інтегрований" підхід до праворозуміння, на якому й грунтується тлумачування принципу й феномену "верховенства права''.
Співставляючи інтерпретації верховенства права, які здійснені Євросудом і Конституційним Судом України можна відзначити, що спільним у них є, по-перше, інтегральність праворозуміння, в якому представлені - так чи інакше - і природно-правові, і позитивістсько-правові концепції, зокрема засади відповідно етичного та інструментально-потребового підходів. По-друге, спільною рисою є гуманістичність їхнього праворозуміння, тобто зорієнтованість його в першу чергу на забезпечення природних (загальносоціальних) прав людини, її гідності, її інтересів. Обидва порівнювані варіанти праворозуміння є, можна сказати, людиномірними. Вони можуть слугувати додатковими ілюстраціями слушності положення про те, що сутність, квінтесенція феномена верховенства права - це панування у суспільстві саме прав людини.
Що ж до відмінностей, то їх можна вбачати передовсім у тому, що Євросуд постійно акцентує ситуативність змістовної інтерпретації поняття права (а отже, й поняття верховенства права), традиційно уникаючи такого вкрай абстрактного визначення (дефініювання) загального поняття права, яке можна було б поширити на усі без винятку конкретно-історичні йконкретно-суб'єктні життєві випадки.
2. Проблемність системи влади в сучасній Україні
Формування системи влади - нелегкий і тривалий процес для будь-якої країни, тим більше для такої, що вперше стає державою. Звичайно, вона може скористатися досвідом багатьох членів світового співтовариства, проте не слід його застосовувати буквально. Не слід, бо йдеться про живу матерію, яка несе в собі традиції попередньої державності, котрі вкарбовуються в суб'єкти системи влади як елементи ментальності, як родова їх ознака.
Україна вийшла з Радянського Союзу, з держави, в якій розподіл функцій влад був номінальним, а здійснення їх підпорядковувалось однопартійній системі. Вона пронизувала структуру влади, будучи водночас і головною конструкцією влади, і
Loading...

 
 

Цікаве