WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правовий статус держави як суб’єкта міжнародного права - Реферат

Правовий статус держави як суб’єкта міжнародного права - Реферат

зовнішньоторговельних угод.
Нині деякі повноваження у сфері зовнішньоекономічної діяльності Україна поклала на торговельно-економічні місії, які діють на основі постанови Кабінету Міністрів України "Про організацію роботи торговельно-економічних місій у складі дипломатичних представництв України за кордоном" від 28 грудня 1993 p., Указу Президента України "Про торговельно-економічну місію у складі дипломатичного представництва України за кордоном" від ЗО квітня 1994 p., інших норма-тивно-правових актів. Створення означених місій дає можливість Україні та її суб'єктам господарювання, які через фінансові труднощі не можуть відкрити зарубіжних представництв, здійснювати свою діяльність за кордоном. Ці місії мають статус дипломатичних представництв, фінансуються з бюджету України і функціонально підпорядковані МЗЕЗтор-гівлі України. Не обмежуючись власною штаб-квартирою, торговельно-економічна місія може мати своїх представників при консульських установах в інших містах іноземної держави. Нині торговельно-економічні місії працюють у багатьох країнах Східної та Центральної Європи (наприклад, у Польщі, Угорщині, Канаді, ФРН).
Зазначені місії займаються підготовкою інформації з питань економіки, сприяють розвиткові торговельно-економічних зв'язків між державами, встановленню контактів на рівні підприємницьких структур. Основною функцією торговельно-економічної місії (на відміну від колишнього торговельного представництва СРСР за кордоном) є сприяння налагоджен-ню контактів малого та середнього бізнесу України з підприємцями іноземних держав.
Завдяки сприянню торговельно-економічних місій за кордоном 1996 p. було підготовлено до підпису проекти угод про співробітництво між Мінсільгосппродом, Мінлісгоспом України та відповідними міністерствами Австрії'
Завдяки співпраці Торговельно-економічної місії України в Канаді з Канадською кооперативною асоціацією. Радою українських кредитних спілок Канади та Канадським агентством міжнародного розвитку здійснюється програма, фінансована канадським урядом. Вона передбачає створення 20 модельних кредитних спілок в Україні, а також навчання спеціалістів на місцях та їх стажування в Канаді2.
Торговельно-економічні місії беруть участь у заходах (симпозіумах, виставках, семінарах), які проводяться органами влади та управління іноземної держави, її торгово-промисловими палатами, спілками, фірмами, іншими суб'єктами господарювання.
Крім зазначених суб'єктів, функції від імені держави здійснюють і окремі посадові особи.
Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про надання повноважень на підписання Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про створення фінансово-промислової групи "Міжнародні авіадвигуни" від 20 березня 1995 p. заступникові міністра машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії після досягнення домовленості доручалося підписати від імені Уряду України зазначену Угоду, дозволивши йому в разі потреби вносити до її проекту зміни й доповнення, що не мають принципового характеру.
Держава, вступаючи у відносини з іншими суб'єктами права, несе самостійну відповідальність за свої дії. Вона не відповідає за діяння юридичних та службових чи посадових осіб, як і вказані особи не відповідають за дії України. Так, згідно з Віденською конвенцією про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21 травня 1963 p. (набрала чинності 12 листопада 1977 р.)1 цивільно-правовий обов'язок із відш-кодування шкоди може бути покладений на державу у двох випадках. По-перше, коли вона сама вважається оператором ядерного устаткування, яким заподіяно шкоду. По-друге, коли кредитори оператора не змогли отримати від нього повного відшкодування (йдеться про субсидіарну відповідальність). Аналогічним чином, відповідальність держави як суб'єкта цивільно-правових відносин передбачено і в інших конвенціях.
За своїми цивільно-правовими зобов'язаннями Україна відповідає майном, що є у її власності, а не майном, закріпленим за юридичними утвореннями та іншими суб'єктами права.
Законодавство України майже не регулює питання про згоду держави на юрисдикцію, за винятком норм Законів України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про міжнародний комерційний арбітраж" та ст. 425 Цивільного процесуального кодексу України за назвою: "Позови до іноземних держав. Дипломатичний імунітет", де зокрема зазначено, що пред'явлення позову до іноземної держави може бути допущене лише за згодою компетентних органів відповідної держави. Відсутність національного нормативно-правового акта про імунітет держави та її власності є причиною недосконалості норм про регулювання питань юрисдикції та імунітету від неї. У ст. 1681 проекту Цивільного кодексу України вказано, що сторони можуть передбачати своєю угодою компетенцію іноземного суду. Угода, відповідно до цієї норми, має бути оформленою письмово. Певною мірою зазначені питання запропоновано врегулювати у ч. 5 проекту Господарського процесуального кодексу України, яка присвячена й питанням судового імунітету.
Вирішуючи питання про згоду щодо зустрічного позову, слід мати на увазі, що законодавство України сформувалося під впливом законодавства колишнього СРСР. Розділ VI Основ цивільного судочинства Союзу РСР і союзних республік містив ст. 61 під назвою: "Позови до іноземної держави. Дипломатичний імунітет". Вона мала таку ж редакцію, як і відповідні статті цивільних процесуальних кодексів колишніх союзних республік, у т. ч. й ст. 425 Цивільного процесуального кодексу України. Стаття 61 не розмежовувала основний та зустрічний позови, а у коментарі до неї зазначалося, що пред'явлення позову іноземною державою не свідчить про згоду цієї держави на те, щоб до неї у процесі, який уже виник, був пред'явлений зустрічний позов. За судом невизнавалося право приймати таку зустрічну вимогу без прямої згоди іноземної держави-позивача по основному позову1. Вчені України, роз'яснюючи ст. 425 Цивільного процесуального кодексу України, зазначали, що звернутися до іноземної держави з позовом, зокрема зустрічним, можна лише за згодою компе-тентних органів цієї держави (І. Беленчук)2.
Питання дипломатичного імунітету у цивільному судочинстві, крім вказаних норм, регулювали норми "Положення про дипломатичні та консульські представництва іноземних держав на території СРСР", затвердженого Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 травня 1966 р.3 та міжнародних договорів за участю колишнього СРСР, а саме Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 p., Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 p., до якої СРСР приєднався в 1989 p.4, двосторонніх консульських конвенцій, укладених свого часу СРСР з іноземними державами (наприклад, з Великобританією і Північною Ірландією, Японією, Францією). Виникло питання, котре так і не було вирішене остаточно, про узгодження змісту статей 31 і 32 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 p. із загальним правилом щодо необхідної згоди на зустрічний позов, який містили коментарі до національного законодавства.
Сьогодні в Україні ситуація не змінилася, її національне законодавство, а саме ні ст. 425 Цивільного процесуального кодексу України, ні норми зазначеного Положення про дипломатичні представництва та консульські установи держав в Україні, не вказують
Loading...

 
 

Цікаве