WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Технологія функціонування системи пластикових платіжних засобів - Реферат

Технологія функціонування системи пластикових платіжних засобів - Реферат


Реферат на тему:
Технологія функціонування системи пластикових платіжних засобів
Банк, що уклав угоду з ПС і одержав відповідну ліцензію, може виконувати дві функції. По-перше, він може виступати емітентом пластикових платіжних засобів даної системи, прийнятих до оплати усіма іншими банками-учасниками. По-друге, він може виконувати функції банка-еквайрера, що обслуговує підприємства, які приймають до оплати ППЗ даної системи, випущені іншими емітентами, і приймати ці ППЗ для переведення в готівку у своїх відділеннях.
Необхідно відзначити, що пластикові картки є лише інструментом тієї або іншої платіжної системи. Таким чином, суть карткового бізнесу полягає зовсім не в шматочку пластика, а в організації налагодженої системи безготівкових розрахунків.
Природно, що найбільший досвід в галузі безготівкових розрахунків в Україні накопичили комерційні банки. Історично так склалося, що на сьогоднішній день переважна більшість ПК в Україні має магнітну смугу, і це ставить певні вимоги до всієї організації карткової системи. Чіпова технологія, що з'явилася пізніше за магнітну, з одного боку, надає принципово інші можливості, а з іншого боку, накладає інші вимоги щодо організації платіжної системи (ПС). Отже, це інша технологія, про яку буде сказано нижче.
У даному розділі розглянемо організацію (ПС) із використанням магнітної смуги. Найпростішим прикладом є пластикова картка (ПК), що випускається однією компанією, в окремому випадку, - банком. Мета випуску такої ПК може бути різною:
- організація більш швидких і зручних для клієнтів розрахунків;
- зменшення обсягу готівки, яка використовується в розрахунках і, отже, зниження вартості операцій;
- привабливість статусу держателів карток і т.ін.
У такій системі безготівкових розрахунків три основних учасники: емітент, держатель картки і пункт обслуговування [6].
РАХУНОК СПЛАТА
СПЛАТА СЛІП
КВІТАНЦІЯ (СЛІП)
ТОВАРИ (ПОСЛУГИ)
Мал. 1.1 Фінансові відносини між трьома учасниками безготівкових розрахунків
У банківській системі пунктом обслуговування може бути не тільки магазин, але і відділення банку, а наданою послугою - видача готівки.
Процедура прийому платежу досить проста. Клієнт, прийшовши в пункт обслуговування (магазин або відділення банку) і пред'явивши картку, отримує товар або послуги в обмін на квитанцію, яку звичайно називають сліпом (від англійського slip - бланк, реєстраційна картка).
На сліпі за допомогою копіювальної машини - імпринтера - фіксується номер картки, код і координати пункту обслуговування, сума товару (послуги), дата операції, після чого сліп підписується як держателем картки, так і продавцем (касиром). Держатель картки ставить свій підпис під заявою, виконаною на сліпі типографським способом, зміст якої полягає в тому, що він зобов'язується сплатити зазначену суму за допомогою емітента. З метою безпеки операції ПС рекомендуються нижні ліміти сум для різноманітних регіонів України і видів бізнесу, за якими можна проводити розрахунки [109, С.181].
Пункт обслуговування передає сліп емітенту і на його підставі одержує грошове відшкодування в безготівковій формі. Емітент виставляє рахунок держателю картки і кредитує його, після чого отримує від нього оплату. У багатьох платіжних схемах емітент автоматично стягує суму операції з рахунку держателя картки на підставі його попереднього доручення. Таке попереднє доручення або дозвіл звичайно вноситься в договір, що укладається між емітентом і клієнтом при видачі останньому картки [109, С.144-163].
У зазначеній схемі є ряд недоліків, самим істотним з яких, на нашу думку, є той, що деякі несумлінні клієнти намагаються оплатити суму, яка перевищує їхній залишок на рахунку або розмір відкритого для них емітентом кредиту. При перевищенні лімітної суми або у випадку виникнення сумніву в істинності особи клієнта підприємство зобов'язане провести процес авторизації. Проблема полягає ще й у тому, що картка може бути загублена або украдена, і нею скористається нечесна людина або злочинець.
Виходячи з цих міркувань, емітент звичайно вводить процедуру авторизації. Авторизація - дозвіл, який повинен отримати від організації-емітента співробітник пункту обслуговування під час оформлення операції. Авторизаційний запит звичайно включає номер картки, термін її дії і суму операції, а також іноді деяку іншу інформацію, пов'язану з забезпеченням безпеки операції. Практично завжди авторизаційний центр лише підтверджує можливість оплати запрошеної суми даною карткою. З тих же міркувань безпеки і таємниці вкладника в авторизаційному запиті не фігурує ім'я держателя картки і його залишок на рахунку. Проте, на нашу думку, варто проаналізувати дану схему з комерційного погляду.
Для клієнта бажано, щоб таку картку приймало якомога більше число комерційних точок і банківських установ. А бажання клієнта - найважливіша причина для пошуку шляхів задоволення цього попиту. Тим паче що із збільшенням числа пунктів обслуговування ростуть і прибутки самого емітента. Так з самого початку в картковому бізнесі виникає потреба в створенні максимально розгалуженої системи.
Тут є важливою і цікавою для всіх саме система, оскільки, якщо ми беремо одного емітента, нехай навіть дуже велику компанію, то кількість її клієнтів вимірюється тисячами, а кількість філій і відділень - максимум декількома десятками. Припустимо, цей емітент видав картки усім своїм клієнтам. Постає питання, де вони будуть цими картками користуватися?
Отже, ми дійдемо висновку, що необхідно мати комерційну мережу магазинів і інших підприємств, де ці картки приймалися б як засоби платежу. Навіть невеликий банк нараховує серед своїх клієнтів близько 200-300 комерційних підприємств. Природно припустити, що серед цієї сотні (або трьохсот) комерційних підприємств, які обслуговуються вищезгаданим банком, жодного магазину немає поблизу місця проживання клієнта, і для нього (клієнта) це буде досить незручно. Крім того, картка може виявитися непотрібною клієнту, якщо він від'їжджає у відрядження до іншого міста і не хоче брати з собою в дорогу велику суму готівки.
З іншого боку, будь-якого директора комерційного підприємства або магазину в першу чергу цікавить питання: у скількох покупців уже є такі картки? Таким чином виникає суперечність: мало магазинів - невигідно клієнтам, мало клієнтів - невигідно магазинам.
З наведених вище міркувань і питань випливає щонайменше два висновки. По-перше, картковий бізнес складається з двох тісно взаємопов'язаних і взаємозалежних частин: клієнти-держателі карток і комерційна мережа, в якій дані картки приймаються як платіжний засіб. У зв'язку з цим у більш вигідній ситуації серед інших комерційних компаній знаходяться саме банки, оскільки в них є і те, і інше.
По-друге, одного банку, навіть дуже великого, для створення конкурентноздатної системи недостатньо - необхідно об'єднатисякільком банкам. Очевидно, що це також дешевше й ефективніше для самих банків, а це, як правило, є більш вагомим аргументом порівняно з конкуренцією або
Loading...

 
 

Цікаве