WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правові наслідки визнання правочинів недійсними - Курсова робота

Правові наслідки визнання правочинів недійсними - Курсова робота

внутрішньої волі і волевиявлення означає, що справжньої волі, справжнього бажання укласти угоду немає. Така угода не може охоронятися законом. При цьому розходженя між внутрішньою волею і волевиявленням може виникнути передусім у разі, коли угода укладається під впливом насильства.
Насильство - фізичний або психічний вплив на особу-учасника угоди або на його близьких з метою спонукати до укладення угоди. Особа, яка укладає угоду під впливом насильства, фактично позбавляється можливості виявити власну волю, її воля замінюється волею насильника. Вона стає засобом вияву його волевиявлення.
Отже, волевиявлення особи, до якої застосовано насильство, не є виявом її волі, хоч зовні виходить БІД неї. Немає відповідності внутрішньої волі і волевиявлення і при укладенні угоди під впливом погрози.
В. Фролов Вирішення спорів про визнання угод недійсними за позовами податкових органів. Право України. 2004. № 1: с. 61 -62.
Застосування погрози - це вплив на чужу волю під загрозою заподіяння майнової чи немайнової шкоди. На відміну від випадків укладення угоди під впливом насильства, тут потерпілий виявляє свою волю, але оскільки це відбувається під впливом погрози, то вона не збігається із справжнім його бажанням. Таким чином, і у цій угоді є розходження між справжньою, внутрішньою волею особи та її волевиявленням. Погроза може бути підставою для визнання угоди недійсною, коли обставини, які мали місце на момент укладення угоди, свідчать, що відмова учасника угоди від її укладення могла спричинити шкоду його законним інтересам. Отже, погроза за змістом має бути серйозною, реальною, протиправною.
Угода з недоліками волі має місце і тоді, коли вона укладається у зв'язку з тим, що сторона умисно вводить в оману іншу, повідомляючи їй про факти, які не відповідають дійсності. Обман має місце і тоді, коли одна із сторін замовчує обставини, які мають істотне значення для угоди. Наприклад, сторона замовчує недоліки майна, яке відчужується. Угода, що укладається під впливом обману, може бути визнана недійсною. Має місце невідповідність внутрішньої волі особи та її волевиявлення, якщо представник цієї особи укладає угоду з іншою, завідомо знаючи, що шкодить інтересам особи, яку представляє. У таких випадках волевиявлення представника не відповідає справжнім намірам особи, яку він представляє.
Можливі випадки, коли громадянин змушений укласти угоду на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин. Для характеристики таких умов важливі дві ознаки:
а) економічна невигідність для однієї із сторін, тобто угода
укладається не на еквівалентних підставах;
б) збіг тяжких обставин для однієї із сторін в угоді або для її родичів та
інших близьких осіб (крайня нужденність, хвороба тощо).
ЦК України передбачає можливість визнання недійсними правочинів, вчинених під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, збігу тяжких обставин, тобто запозичив норми попереднього кодексу, які завжди були необхідними в справі захисту інтересів і суб'єктивних прав учасників цивільного обороту від обманщиків, шахраїв, насильників та інших правопорошників. Новий ЦК України відмовився від односторонньої реституції, внаслідок якої потерпіла сторона поновлюється у попередньому майновому стані. Натомість вона мала місце у кодексі 1963 року. Чинний цивільний кодекс допускає двосторонню реституцію, тобто в попередньому майновому стані поновлюється не тільки потерпіла сторона, а й правопорушник. Така двостороння реституція сприяє вчиненню розглядуваних правочинів, а не утриманню від них. Вважаємо (О. В. Дзера, Н. С. Кузнєцова), необхідо поновити односторонню реституцію стосовно потерпілої сторони і стягнення майна або грошей правопорушника у дохід держави, а також відшкодування збитків потерпілій стороні як таких, що забезпечують потрібне регулювання правових наслідків недійсності правочинів, що вчиняються внаслідок протиправних дій осіб.
Іноді особи, укладаючи угоду, не мають справжнього уявленння щодо всіх її умов, а тому їхня воля формується під впливом неправильних уявлень , тобто якби сторонам було відомо про справжній стан речей, вони не уклали б таку угоду. Вона є дефектною.
Відсутність справжнього уявлення про те чи інше явище життя або природи прийнято називати помилкою. У даному випадку під помилкою слід розуміти неправильне сприйняття стороною природи правочину, прав та обов'язків сторін або інших істотних умов угоди (ст, 229 ЦК України), що вплинуло на їхнє волевиявлення, і є підстава вважати, що в іншому разі угоду не було б укладено. Враховуючи це, законодавець передбачив, що угода, укладена внаслідок помилки, яка має істотне значення, може бути визнана недійсною. Тут мається на увазі не будь-яка помилка, лише та, яка має істотне значення. Встановлювати істотність помилки має право суд.
Під помилкою, що має істотне значення, як зазначалося вище, слід розуміти помилку щодо істотних умов правочину. Судова практика виходить з того, що помилка, яка стосується мотивів укладення угоди, не веде до визнання її недійсною.
Право вимагати визнання правочину недійсним належить стороні, яка діяла під впливом помилки. Проте під впливом помилки можуть перебувати обидві сторони-учасники.
Якщо угоду визнано недійсною, то сторони поновлюються у попередньму стані (двостороння реституція), а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодовується його вартість,
Для застосування двосторонньої реституції не має значення, хто винний у виникненні помилки: позивач, відповідач чи треті особи. Інше станоище при розв'язанні питання про відшкудування збитків, заподіяних сторонами у зв'язку з укладенням угоди. Кодекс 1963 р. (ч. З ст. 56) виходив з того, що сторона, за позовом якої угоду визнано недійсною, має право вимагати від другої сторони відшкодування витрат, втрати або пошкодження свого майна, якщо доведе, що помилка виникла з вини другої сторон. Якщо це не буде доведено, особа за позовом якої угоду визнано недійсною, зобов'язана відшкодувати другій стороні понеені нею витрати, втрату або пошкодження її майна.
Отже, відшкодування збитків (у вигляді позитивної шкоди у майні) тій чи другій стороні ставиться у залежність від того, хто винний у виникненні помилки. Якщо є вина відповідача, позивачеві відшкодовуються витрати, втрата або пошкодження його майна, якщо ж вину відповідача не доведено, відповідальність покладається на позивача, що припускається винним у виникненні помилки. Тоді він має відшкодувати своєму контрагентові понесені ним витрати, втрату або пошкодженння його майна.
Стаття 229 чинного кодексу не відповідає на запитання, запозовом якої сторони суд може визнати правочин недійсним, хто повинен відшкодувати збитки відповідній стороні і за якою підставою? До того ж, розглядувана стаття не відповідає на запитання, яке виникло в судовій практиці, чи можливе відшкодування збитків за рахунок третіх осіб, якщо помилка сталася внаслідок їх вини у формі необережності.
Особи, які
Loading...

 
 

Цікаве