WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правові наслідки визнання правочинів недійсними - Курсова робота

Правові наслідки визнання правочинів недійсними - Курсова робота

яких не можуть бути змінені сторонами (ст. 216 ЦК України).
3. Наслідки недодержання форми, суб'єктного складу, волевиявлення, змісту правочинів
Недодержання форми правочинів за ЦК України буває двох видів - це недодержання письмової форми правочинів (ст. 218) і недодержання вимоги про нотаріальне посвідчення правочинів (статті 219, 220).
ЦК України певними правовими засобами стимулює додержання письмової форми правочинів. До таких засобів належать наслідки недодержання сторонами письмової форми правочину. Стаття 218 ЦК України виходить з того, що недодержання сторонами письмової форми правочину не впливає на його юридичну силу. Такий правочин є законним і дійсним. Разом з тим сторони у правочині обмежуються у виборі доказів для підтвердження правочину у випадку виникнення спорів між ними. З цього приводу ч. 2 ст. 218 передбачає, що у разі заперечення однією із сторін наявності правочину або оспорювання окремих його частин сторони не мають права посилатися на свідчення свідків. Наявність самого правочину, його зміст можуть доводитися письмовими доказами або за допомогою засобів аудіо- та відеозапису.
Недодержанння письмової форми правочину спричинює його недійсність лише у випадках, коли такий наслідок прямо зазначений у законі.
Правочини, які вчинені письмово, потребують нотаріального посвідчення лише у випадках, передбачених законом. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, на якому викладено текст правочину, посвідчувального напису (ст. 209 ЦК України).
Чинний цивільний кодекс передбачає наслідки недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину і договору (статті 219, 220). Недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення односторонньго правочину має наслідком його недійсність. ЦК України допускає виняток з цього правила. Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідає справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.
Недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору також має наслідком його недійсність. З цього правила також передбачені винятки.
Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджуються письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне оформлення не потрібне.
ЦК України стає на захист порядного і добросовісного учасника правочину і сприяє здійсненню його майнових інтересів. Суд або господарський суд, встановивши недійсність правочину внаслідок
порушення нотаріальної форми, повертає сторони у попередній майновий стан, тобто застосовує двосторонню реституцію.
Оскільки правочин є вольовим актом, спрямованим на досягнення правового результату, то й укладати його можуть лише особи, які володіють у тому чи іншому обсязі дієздатністю, тобто воля яких характеризується достатньо психічною зрілістю. Цивільний кодекс передбачає (статті 31, 39), що від імені осіб, визнаних недієздатними, а також від імені малолітніх до 14 років укладають правочини батьки, усиновителі, опікуни. Фізичні особи у віці від 14 до 18 років, що мають неповну дієздатність, і обмежено дієздатні внаслідок вживання спиртними напоями чи наркотичними засобами можуть укладати правочини відповідно за згодою батьків, усиновителів та піклувальників, за винятком дрібних побутових угод.
Вчинення правочинів недієздатними особами, а також малолітніми до 14 років, особами що мають неповну чи обмежену дієздатність, за межами їх дієздатності, зумовлює їх недійсність.
Правовим наслідком вчинення правочину малолітнім до 14 років, за межами його дієздатності та недієздатною особою є (статті 222, 226 ЦК України) поновлення сторін у попередньому майновому стані, а за неможливості такого поновлення кожна зі сторін має відшкодувати іншій сторони вартість одержаного у грошах за цінами, що існують на момент відшкодування.
ЦК України передбачає, що дієздатна сторона зобов'язана також відшкодувати збитки, завдані укладенням недійсного правочину малолітній особі до 14 років, якщо у момент вчиненя правочину вона знала або могла знати про вік іншої сторони (ст. 222).
Додатковий обов'язок дієздатної особи відшкодувати збитки потерпілій недієздатній особі не є правовим наслідком вчинення правочину недієздатною особою за чинним кодексом (ст. 226), на відміну від ЦК УРСР 1963р.(ст.51).
Новий ЦК України передбачає правові наслідки вчинення правочину, якщо обома сторонами правочину є малолітні: у разі його недійсності застосовується двостороння реституція. У разі неможливості повернути майно в натурі його вартість відшкодовують батьки (усиновителі) чи опікун, якщо буде встановлено, що вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла їхня винна поведінка. Також є новим правило про правові наслідки недійсності правочину, укладеного малолітнім з особою віком від 14 до 18 років. У разі недійсності такого правочину застосовується двостороння реституція. За неможливості повернути майно в натурі відшкодовується його вартість. Якщо у неповнолітнього немає коштів, необхідних для відшкодування, їх виплату здійснюють батьки (усиновителі), піклувальники неповнолітнього за умови, що вони своєю винною поведінкою сприяли вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину.
У чинному ЦК України одним з правових наслідків на відміну від ЦК УРСР 1963 р. одним з правових наслідків недійсності правочну, вчиненого недієздатною особою, є обов'язок дієздатної сторони компенсувати
опікунові недієздатної особи моральну шкоду, якщо буде встановлено, що вона знала про психічну хворобу або недоумство іншої сторони або могла припускати такий стан особи.
Правочини, укладені неповнолітніми за межами їх дієздатності і обмежено дієздатними особами за межами їх дієздатності, можуть бути визнані недійсними за позовом їх батьків, усиновителів та піклувальників. У разі визнання правочину недійсним застосовуються такі самі правові наслідки, що й при недійсності правочину, вчиненого з малолітнім до 14 років (ст. 224 ЦК України).
Трапляються випадки, коли цілком дієздатна особа перебуває, наприклад, у стані сильного душевного хвилювання, внаслідок чого не може розуміти значення своїх дій. Законодавець враховуючи подібні життєві ситуації і охороняючи майнові інтереси цих осіб, встановив правило, за яким правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не розуміла значення своїх дій абоне могла керувати ними, визнається судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї права та інтереси, що охороняються законом порушено.
Для визначення наявності такого стану на момент вчинення правочину суд має призначити
Loading...

 
 

Цікаве