WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правова основа, поняття та особливі ознаки господарського договору. Правовий статус товариства з обмеженою відповідальністю. Право державної та комуна - Реферат

Правова основа, поняття та особливі ознаки господарського договору. Правовий статус товариства з обмеженою відповідальністю. Право державної та комуна - Реферат

можуть бути покладені й на інші уповноважені державні органи.
Правове регулювання відносин у сфері управління державною власністю відбувалося несистемно і суперечливо, а тому воно вимагає подальшого вдосконалення. Важливу роль у формуванні ефективного правового механізму у врегулюванні процесів управління державним майном може відіграти прийняття спеціального закону про управління об'єктами державної власності, проект якого перебуває на розгляді Верховної Ради України.
Управління державним майном не є єдиною формою реалізації здійснення державою правомочностей власника. Інститут управління державною власністю не завжди забезпечує її використання безпосередньо за призначенням. Виробничо-комерційна, соціально-культурна та управлінська діяльність державних юридичних осіб забезпечується за допомогою так званого інституту права повного господарського відання та права оперативного управління, який визначає правовий режим майна державних підприємств, установ та інших організацій.
Значні особливості у визначенні зміступравомочностей власника та їх здійсненні притаманні комунальній власності. При цьому у правовому регулюванні комунальної власності необхідно виділити два етапи: перший - з моменту прийняття Закону України "Про власність" до прийняття нової Конституції України (1991-1996 pp.), другий - після прийняття нової Конституції України до нинішнього часу.
На першому етапі на комунальну власність (власність адміністративно-територіальних одиниць), як правило, поширювалося правове регулювання, встановлене для державної власності, за винятком тих випадків, коли правові норми стосувалися виключно загальнодержавної (республіканської) власності або виключно комунальної власності. Наприклад, на загальнодержавну і комунальну власність поширювалися положення статей 37 і 39 Закону України "Про власність", якими встановлювався правовий режим майна державного підприємства та державної установи, переважна частина положень Закону України "Про підприємства в Україні".
Відповідно до ст. 33 Закону України "Про власність" управління державним майном, віднесеним до комунальної власності, від імені населення адміністративно-територіальної одиниці здійснюють місцеві ради народних депутатів України, а також уповноважені ними державні органи. Ці органи вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України. Зазначені правомочності були істотно деталізовані в Законі України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве самоврядування", який у 1997 p. втратив чинність у зв'язку з прийняттям Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"1.
На другому етапі в Конституції України відбулося юридичне відокремлення комунальної власності від державної. Однак ще й досі не створено належного правового механізму врегулювання комунальної власності, що спричинює певний правовий вакуум у цій сфері відносин.
Основоположні принципи здійснення правомочностей щодо комунальної власності сформульовано в ст. 143 Конституції України, згідно з якою територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності: утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації та установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю.
Об'єктами державної власності є:
майно державних підприємств, установ та організацій, закріплене за ними на праві повного господарського відання або оперативного управління;
акції (паї, частки), що належать державі у статутних фондах господарських товариств (далі - державні корпоративні права);
майно державних підприємств, що перебувають у процесі приватизації;
державне майно, передане у безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук, іншим установам та організаціям;
державне майно, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації);
інше майно та майнові права, що належать державі.
Об'єкти права комунальної власності:
- об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.
- у комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності.
4. Підвідомчість справ арбітражним судом
У юридичній літературі немає загальноприйнятого визначення поняття підвідомчості господарських справ. Висловлені з цього приводу думки зводяться в основному до того, що під підвідомчістю розуміється компетенція певних органів або коло справ, віднесених до неї. Інститут підвідомчості використовується для визначення кола справ, віднесених до відання арбітражного суду. Для розмежування справ, що належать до відання того чи іншого арбітражного суду, застосовується термін "підсудність справ".
Підвідомчість господарських справ розмежовується за двома ознаками:
а) суб'єктною залежно від суб'єктів спору;
б) предметною залежно від предмета спору. Загальне правило суб'єктної підвідомчості господарських справ полягає в тому, що господарські справи у спорах між юридичними особами, громадянами-підприємцями, державними та іншими органами підвідомчі арбітражному суду. Отже, господарські справи у спорах, де хоч би однією стороною є громадянин як фізична особа (не підприємець), розглядають загальні суди. Стосовно предметної підвідомчості, яка охоплює такі поняття, як предмет та характер спору, діє таке саме правило: господарські справи у спорах, що виникають між юридичними особами, громадянами-підприємцями, державними та іншими органами, підвідомчі арбітражному суду.
Але з цього правила є два винятки:
1) спори між організаціями, які випливають з договорів на перевезення вантажу у прямому міжнародному залізничному і повітряному вантажному сполученні, розглядають загальні суди;
2) деякі категорії спорів віднесено до відання інших органів (їх розглядають в адміністративному
Loading...

 
 

Цікаве