WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Докази і доказування - Реферат

Докази і доказування - Реферат


Реферат на тему:
Докази і доказування
План
1. Поняття та види доказів у цивільному процесі
2. Поняття та етапи доказування у цивільному процесі
3. Предмет доказування. Підстави звільнення від доказування
?
§ 1. Поняття та види доказів у цивільному процесі
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 57 ЦПК України).
Докази в цивільному процесі характеризуються єдністю таких елементів:
1) змісту доказів;
2) процесуальної форми доказів;
3) процесуального порядку одержання, дослідження і оцінки змісту і процесуальної форми доказів '.
Зміст доказів - це будь-які фактичні дані, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Так, у справі за позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним, змістом наданого позивачем доказу, встановленого на підставі показань свідка, є фактичні дані про перебування продавця у стані, коли він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Процесуальною формою доказів є визначені цивільним процесуальним законом засоби доказування, в яких закріплюються фактичні дані, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ч. 2 ст. 57 ЦПК України процесуальною формою доказів, тобто засобами доказування, є пояснення сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показання свідків, письмові докази, речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи, висновки експертів. Так, за позовом про відновлення порушених авторських прав на твір образотворчого мистецтва позивач обґрунтовував свої вимоги фактичними даними про те, що видавництво всупереч умовам авторського договору самочинно внесло зміни у твір. Процесуальною формою цих доказів став письмовий документ - оригінал авторського договору.
Процесуальний порядок одержання, дослідження і оцінки змісту і процесуальної форми доказів - це встановлена цивільним процесуальним законом послідовність отримання, дослідження й оцінки змісту доказів та засобів доказування. Зокрема, особливою процесуальною процедурою характеризується порядок отримання фактичних даних на підставі показань свідків, які мають дипломатичний імунітет. Відповідно до ч. 2 ст. 51 ЦПК України особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані як свідки без їх згоди, а представники дипломатичних представництв - без згоди дипломатичного представника.
Перелічені елементи, що характеризують докази в цивільному процесі, не знайшли правової регламентації на рівні нормативно-правових актів, а тому виокремлюються і досліджуються наукою цивільного процесуального права. Втім, у ЦПК України знайшли своє відображення інші положення інституту доказування - правила про належність і допустимість доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Таким чином, належними будуть вважатися докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають входити до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю фактів для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права1.
Сторони мають право обгрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Проте, остаточно питання про належність доказів вирішується судом, який повинен регулювати процес формування доказів, необхідних для обґрунтування судового рішення. Відповідно до ч. З ст. 58 ЦПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Питання щодо належності доказів вирішується судом на різних етапах руху цивільної справи у суді. Так, при відкритті провадження у справі суддя, перевіряючи зміст позовної заяви, встановлює, чи викладені в ній обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, чи зазначені докази, що підтверджують кожну обставину, чи немає підстав для звільнення від доказування (пункти 5, 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК України). Відповідно до ст. 136 ЦПК України особа, яка заявляє клопотання про виклик свідка, зобов'язана вказати обставини, які він може підтвердити. Питання щодо належності доказів вирішується і під час судового розгляду, який суддя спрямовує на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, усуваючи із нього все, що не має істотного значення для вирішення справи (ч. 2 ст. 160 ЦПК України).
Поряд із правилом щодо належності доказів, цивільне процесуальне законодавство передбачає й правило щодо їх допустимості. Відповідно до ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, допустимість кожного конкретного доказу залежить від дотримання процесуального порядку отримання, дослідження й оцінки змісту і процесуальної форми доказу. Порушення вимог закону, що пред'являються до порядку формування засобів доказування як процесуальної форми судових доказів, тягне недопустимість цих засобів доказування, неможливість використання фактичних даних, які містяться в них, для встановлення істини у справі. Наприклад, у разі порушення вимог ч. 2 ст. 165 ЦПК України щодо заборони спілкування свідків, які допитані судом, із свідками, яких ще не допитано, суд може прийняти рішення про недопустимість показань цих свідків.
Крім того, суд, враховуючи норми матеріального закону, має не допускати підтвердження обставин, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, іншими засобами доказування. Так, відповідно до ст. 218 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги щодо письмової форми правочину, яка встановлена законом, рішення суду у справі з приводу заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин однією із сторін не може ґрунтуватися на
Loading...

 
 

Цікаве