WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Відшкодування завданої шкоди - Курсова робота

Відшкодування завданої шкоди - Курсова робота

заважаючи на те, що наділені часткою цивільною дієздатністю, визнаються повністю неделіктоздатними, але шкода завдана ними підлягає відшкодуванню. Відповідальність за шкоду, завдану малолітніми особами, покладається на їхніх батьків (усиновлювачів) або опікунів чи інших осіб, які на правових підставах здійснюють виховання малолітньої особи. Аналогічний порядок поширюється і на заклад, які за законом здійснюють щодо малолітніх осіб функцій опікуна.
Протиправність діяння полягає в тому, що ці особи неналежно виконували покладений на них згідно із законом чи договором обов'язок здійснювати виховання та нагляд за малолітнім. Що стосується батьків то відповідальність буде покладена на обох незалежно від того, проживають вони чи окремо.
У разі, коли батьки були позбавлені батьківських прав, обов'язок відшкодовувати завдану шкоду за протиправні діяння своїх малолітніх дітей лежить на них ще протягом трьох років після позбавлення батьківських прав (ст. 1183 ЦК України). Це пояснюється тим, що виховання чи неналежне виховання є процесом, який має тривалу дію в часі і його вплив не може припинитися з моменту позбавлення батьківських прав.
Наслідки неналежного виховання матимуть свої негативні прояви і після факту позбавлення батьківських прав. Оскільки функціональні обов'язки батьків, усиновителів та опікунів щодо дітей є ідентичними, то доцільно було б названі правила щодо позбавлення батьківських прав поширити і на випадки скасування усиновлення та припинення прав опікуна.
У ЦК України вперше введена можливість покладення відповідальності на фізичних осіб, які здійснюють виховання та (чи) нагляд за малолітніми особами на правових підставах (гувернантки, няні, домашні вчителі, репетитори тощо), переважне місце серед яких посідає договір.
Протиправним діянням у цьому випадку буде невиконання чи неналежне виконання обов'язку здійснювати виховання та (чи) нагляд за малолітнім, покладеного на них згідно з договором чи іншою правовою підставою. Однак доволі спірним видається можливість розглядати цей вид зобов'язань у структурі деліктних, а значить, позадоговірних зобов'язань, оскільки підставою їх виникнення здебільшого є невиконання вказаними особами умов договору щодо виховання чи нагляду за малолітнім.
У разі, коли відповідачем за шкоду, заподіяну малолітнім, є юридична особа, слід зауважити, що існує перелік цих юридичних осіб: навчальний заклад (школа та дитячий садок), заклад охорони здоров'я (лікарня, поліклініка) чи інший заклад, що зобов'язаний здійснювати нагляд за нею (літній табір відпочинку, приймальник-розподільник тощо), а також заклад, який за законом здійснює щодо малолітнього функції опікуна (дитячий будинок, інтернат тощо). Протиправним діянням цих юридичних осіб вважається саме невиконання чи неналежне виконання законного обов'язку здійснювати нагляд за малолітніми. Обов'язку здійснювати виховання малолітніх, крім випадку, коли цей заклад здійснює щодо них функції опікуна, для юридичних осіб законодавець не передбачає.
Що стосується причинно-наслідкового зв'язку, то в цьому разі має бути встановлено, що шкода, завдана малолітнім, є заподіяною саме внаслідок неналежного виховання та (чи) нагляду з боку осіб, які відповідають за це діяння.
Вина усіх зазначених осіб, які несуть відповідальність за даний вид делікту, презюмується, тобто особа вважається винною, якщо вона не доведе, що шкода завдана не з її вини, тобто що вона не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення нею від здійснення виховання та/чи нагляду за малолітньою особою.
Однак в окремих випадках досить важко встановити, чия вина та протиправна поведінка стали причиною заподіяння шкоди малолітнім. І тому законодавець вводить правило, за яким у випадку, якщо малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов'язана здійснювати нагляд за нею, батьки (усиновлювачі), опікун, заклади та особи несуть часткову відповідальність (ч. 4 ст. 1178 ЦК України). Розмір часток, у межах яких ці особи нестимуть відповідальність, визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду відповідно до частки вини кожного з них.
Такий самий принцип часткової відповідальності встановлюється законодавцем і у разі, якщо шкода заподіюється спільними діями кількох малолітніх осіб (ч. 1 ст. 1181 ЦК України). У цьому разі відповідальність покладається на їхніх батьків (усиновлювачів) чи опікунів у частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду відповідно до частки вини кожного з них. І лише у разі, коли в момент завдання шкоди кількома малолітніми особами одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад відшкодовує завдану шкоду у частці, яка визначається тільки за рішенням суду (ч. 2 ст. 1181 ЦК України).
Обов'язок батьків (усиновлювачів), опікунів чи інших фізичних осіб, які на правових підставах здійснюють виховання малолітньої особи щодо відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою, не припиняється у разі досягнення нею повноліття (ч. 5 ст. 1178 ЦК України). Однак із цього загального правила законодавець робить єдиний виняток, який зводиться до того, що ця особа може бути зобов'язана судом частково або в повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до чотирнадцяти років, проте лише за повної сукупності таких умов:
1) ця шкода завдана життю або здоров'ю потерпілого;
2) малолітня особа, після досягнення нею повноліття, має достатні для цього відшкодування кошти;
3) батьки (усиновлювачі), опікуни чи інші фізичні особи, які на правових підставах здійснювали виховання малолітньої особи, на яких був покладений обов'язок щодо відшкодування шкоди, завданої малолітнім, є неплатоспроможними або померли.
Щодо відшкодування шкоди, заподіяної неповнолітньою особою, то згідно зі ст. 32 ЦК України неповнолітніми визнають фізичних осіб віком від 14 до 18 років. Незважаючи на те, що дані особи наділені неповною цивільною дієздатністю, вони визнаються повністю деліктоздатними (ст. 33, ч. 1 ст. 1179 ЦК України), а значить, такими, що можуть самостійно у повному обсязі нести покладену на них відповідальність.
Однак, незважаючи на те, що в цьому віці особи вже досягли певного психічного рівня та мають певний життєвий досвід, щоб оцінювати свої вчинки та нести за них відповідальність, вони, у переважній більшості випадків, не мають достатньої кількості майна, коштів чи інших матеріальних ресурсів, яких було б достатньо для відшкодування завданої ними шкоди. Враховуючи ці обставини, законодавець, окрім визнання за неповнолітнім здатності нести відповідальність за завдану ним шкоду самостійно назагальних підставах (ч. 1 ст. 1179 ЦК України), встановлює, що у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується субсидіарно її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, а у випадку, якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції
Loading...

 
 

Цікаве