WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Авторське право у сфері функціонування всесвітньої інформаційної мережі Інтернет - Дипломна робота

Авторське право у сфері функціонування всесвітньої інформаційної мережі Інтернет - Дипломна робота

американському суді.
По-друге, пророгаційна угода може виявитися марною, якщо відповідач зволіє не предстати перед іноземним судом. Якщо відповідач не має значних активів або ділових зв'язків у США, він може бути не зацікавленим приймати участь у судовому розгляді в цій країні.
3.3.3. А р б і т р а ж я к а л ь т е р н а т и в а с у д о в о м у р о з- г л я д у с п р а в п р о п о р у ш е н н я а в т о р с ь к и х п р а в в І н т е р н е т і .
Арбітраж - це спосіб вирішення цивільних (торгових) спорів органом, який складається з однієї чи кількох фізичних осіб, не входить до системи державних судів, але рішення якого мають силу останніх. Цей орган називається третейським (арбітражним) судом, а звернення до нього відбувається на підставі угоди між сторонами у спорі, яка іменується третейською (арбітражною) угодою або, якщо вона є частиною іншого договору, арбітражним застереженням.
Третейська (арбітражна) угода може бути укладена як до виникнення спору між сторонами, так і після. В контексті захисту авторських прав в порядку арбітражу це означає, що їх володілець може звернутися до арбітражу з позовом на підставі третейської (арбітражної) угоди, укладеної ним з відповідачем як до моменту порушення авторських прав (наприклад, арбітражного застереження в ліцензійній угоді), так і після порушення.
Переваги розгляду справ арбітражним судом є віддзеркаленням негативних аспектів вирішення спорів органами державного правосуддя. Серед переваг арбітражу в літературі найчастіше згадуються наступні:
1. менша тривалість та формалістичність процедури;
2. відносна дешевизна;
3. компетентність арбітрів, які обираються з числа спеціалістів в області господарських відносин та міжнародного обігу;
4. камерність (негласність) засідань.
3.3.4. В и з н а н н я т а в и к о н а н н я і н о з е м н и х с у д о в и х т а а р б і т р а ж н и х р і ш е н ь .
Володілець авторських прав, який отримав рішення суду чи арбітражу у справі про порушення його прав на свою користь не у країні порушника, має бути готовим до того, що там це рішення може бути не визнано або не виконано.
Допустимість та порядок визнання та виконання іноземного судового чи арбітражного рішення визначається законодавством кожної конкретної країни та міжнародними угодами, в яких вона бере участь.
Визнання рішення іноземного суду чи арбітражу означає, що воно є підтвердженням прав та обов'язків в тій же мірі, що і рішення місцевого суду чи арбітражу. У випадках, коли судове чи арбітражне рішення передбачає здійснення компетентними органами якихось дій по захисту прав позивача, таке рішення має бути також виконано, тобто піддано спеціальній процедурі видачі дозволу на його виконання.
Більше того, будь-яке рішення суду або арбітражу буде підлягати перегляду апеляційним судом в державі відповідача, якщо він вирішить його оскаржити.
При вирішенні питання про визнання іноземного судового чи арбітражного рішення суд може скористатися широким колом підстав для відмови у визнанні, до яких, як правило, належать:
1. недотримання належної процедури;
2. відсутність особистої підсудності;
3. відсутність предметної підсудності;
4. неповідомлення відповідача;
5. суперечність публічному порядку країни суду .
Отже, навіть коли суд у країні позивача виявив персональну підсудність для слухання справи, позивач може бути вимушений знову доводити в суді країни відповідача правомірність встановлення існування такої підсудності. Крім того, суд в країні відповідача може відмовитися визнати рішення суду країни позивача через відсутність предметної підсудності. Зрештою, якщо суд країни позивача чи арбітраж застосував іноземне право до акту порушення, який стався в країні відповідача, суд цієї останньої країни також може відмовити у визнанні іноземного судового чи арбітражного рішення.
Законодавством різних країн закріплені різні системи виконання іноземних судових та арбітражних рішень. В одних країнах (наприклад, в Італії) вимагається лише перевірка іноземного судового чи арбітражного рішення з формальної точки зору та встановлення непротирічча його публічному порядку країни суду, в інших передбачена видача екзекватури (наприклад, у Франції та Бельгії) або реєстрація іноземного рішення в спеціальному реєстрі (наприклад, у Великій Британії), а в деяких (як у Франції) можлива і перевірка рішення по суті.
Спільним для всіх цих систем є вимога взаємності як умова для виконання рішення. На жаль, міжнародними двосторонніми та багатосторонніми угодами, згідно з якими держави зобов'язуються визнавати та виконувати іноземні судові чи арбітражні рішення як свої власні, охоплено чисельні, але далеко не всі країни світу. Так, Сторонами міжнародної угоди з найбільшою в цій галузі кількістю учасників - Конвенції ООН про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, прийнятої в Нью-Йорку 1958 року, - є лише біля сотні держав.
Таким чином, за відсутності ефективного та всеохоплюючого міжнародного механізму виконанняіноземних судових та арбітражних рішень, рішення іноземного суду чи арбітражу може не стати адекватним засобом захисту прав авторів та їхніх правонаступників.
ВИСНОВКИ
Сучасне авторське право не дає однозначних відповідей на питання, що постали перед науковцями та практиками в результаті виникнення сучасних інформаційних технологій та функціонування Інтернету. Звикши мати справу з формами фіксації творів та маючи територіальний характер, авторське право в його теперішньому вигляді доводить свою нездатність належним чином регулювати суспільні відносини з приводу використання цифрового представлення творів та транскордонних комп'ютерних мереж.
Проведене дослідження надає можливість зробити висновок про справедливість наступних положень:
1. Всі категорії творів, зафіксованих в цифровій формі та поміщених на сайти в Інтернеті, відповідають критеріям охорони, встановленим авторсько-правовим законодавством більшості країн світу, і, таким чином, підлягають охороні авторським правом будь-якої з цих країн нарівні з творами, зафіксованими в більш традиційних формах, незалежно від виконання яких-небудь формальностей та факту опублікування.
2. Транскордонний характер Інтернету, цифрова форма закріплення розміщених в ньому творів та правовий нігілізм його користувачів сприяють масовим порушенням авторських прав в Інтернеті та значно ускладнюють здійснення авторами та їх правонаступниками своїх прав.
3. Попри загрози, які становлять інформаційні технології для володільців авторських прав на розміщені в Інтернеті твори, такі твори продовжують створюватися, в тому числі виключно для їх розповсюдження через Інтернет.
4. Всі майнові та немайнові права, що належать авторам та їхнім правонаступникам, в тій чи іншій мірі зачеплені функціонуванням Інтернету.
5. Розв'язати питання про зміст та об'єм авторських прав на розміщені в Інтернеті твори за умов транскордонного характеру цієї мережі та все більшої взаємозалежності країн
Loading...

 
 

Цікаве