WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Обмеження монополізму та захист суб’єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції - Дипломна робота

Обмеження монополізму та захист суб’єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції - Дипломна робота

порядок притягнення суб'єктів господарювання до юридичної відповідальності за порушення антимонопольного законодавства, що, як вважає Залізниця, підтверджено рішенням Конституційного Суду України від 30.05.2001 у справі № 1-22/2001 (про відповідальність юридичних осіб). Правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства Залізниця вважає такими, що не є законодавче встановленими правовими нормами, Залізниця також вважає що запит Комітету не відповідає терміну "вимога", визначеному статтею 13 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності".
Колегія суддів Вищого господарського суду України переглядає матеріали арбітражної справи та викладені скаржником доводи щодо неправомірного застосування норм матеріального та процесуального права при розгляді справи у відповідності до вимог ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України.
Розглядаючи справу в касаційному порядку, колегія суддів враховує, що відповідно до п. 5 описово-мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30.05.2001 у справі № 1-22/2001 (про відповідальність юридичних осіб) (надалі - Рішення), на який посилається Залізниця, притягнення до юридичної відповідальності має здійснюватися у певному порядку, на підставі процесуальних норм, що регламентують провадження у справі про порушення юридичними особами законодавства. Його аналіз дає підстави стверджувати, що лише в прийнятих останнім часом законах України, які встановлюють відповідальність юридичних осіб у публічних сферах, зокрема в законах про захист економічної конкуренції, процесуальні норми стали органічною частиною законодавства про юридичну відповідальність. Конституційний Суд України зазначає, що у більшості випадків законодавець, як правило, обмежується визначенням змісту правопорушення та санкцій, суб'єкта правопорушення, органу, який накладає стягнення, та органу, до якого оскаржується рішення, не вирішуючи зокрема питань щодо строків притягнення до такої відповідальності, строків застосування заходів впливу, порядку оскарження рішень про накладання стягнення тощо.
Далі Конституційний Суд України відзначає, що стан регулювання притягнення юридичних осіб до відповідальності він вважає неповним і таким, що не відповідає конституційному визначенню України як правової держави. У зв'язку з цим Верховній Раді України слід у найкоротший термін врегулювати зазначене питання відповідно до положень Конституції України та з урахуванням цього Рішення.Отже Конституційний Суд України констатує наявність певних прогалин у законодавстві, зокрема процесуальному, щодо притягнення юридичних осіб до відповідальності. Однак при цьому Конституційний Суд України аж ніяк не заперечує права та обов'язку відповідних державних органів на підставі чинних законодавчих актів притягати юридичних осіб до відповідальності та накладати на них стягнення. Тим більше, що вище Конституційний Суд України вже відзначив наявність певних процесуальних норм в законах про захист економічної конкуренції, до яких, на думку колегії суддів, беззаперечно відносяться зокрема Закони України "Про Антимонопольний комітет України" "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності", "Про захист від недобросовісної конкуренції". При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 23 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" Комітет, його державні уповноважені в межах своєї компетенції розглядають справи про порушення антимонопольного законодавства і за результатами розгляду приймають рішення в порядку, передбаченому чинним законодавством. Водночас абзац 4 ст. 16 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначає, що державний уповноважений Комітету для реалізації завдань, покладених на Комітет, має право вимагати для перевірки дотримання антимонопольного законодавства необхідні документи та іншу інформацію. Стаття 13 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" встановлює для суб'єктів господарювання та їх посадових осіб обов'язок подавати на вимогу державного уповноваженого Комітету документи, письмові та усні пояснення, іншу інформацію, в тому числі інформацію з обмеженим доступом, необхідну для здійснення державним уповноваженим завдань, передбачених законодавством.
Колегія суддів вважає, що суд при вирішенні спору підставно дійшов висновку, що термін "вимога" (про надання інформації) визначає спосіб дії Комітету, а запит є лише формою такої вимоги.При цьому також береться до уваги те, що статті 16 і 22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" передбачають обов'язковість виконання законних вимог державних уповноважених Комітету у визначені ними строки. За таких обставин невиконання Залізницею законних вимог Комітету тягне за собою передбачену статтею 19 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності" відповідальність. Колегія суддів також відзначає, що згідно зі ст. 5 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Комітет здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності", Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції". Цього Закону, інших законів та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів. Право державних уповноважених Комітету розглядати справи про порушення антимонопольного законодавства та своїми рішеннями (постановами) накладати штрафи чітко визначено у вказаних законодавчих актах, зокрема в абзаці 7 ч. 1 ст. 16, ч. 2 ст. 17, ст.24 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", інших нормативних документах, в тому числі згаданих Правилах. При цьому також береться до уваги, що самі Правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства, а також підставність їх затвердження Комітетом, неодноразово були предметом розгляду у Вищому господарському (арбітражному) суді України, однак підстав для визнання їх такими, що не відповідають законодавству та підлягають визнанню недійсними, жодного разу не вбачалося (рішення та постанови Вищого арбітражного суду України у справах №№ 5/61, 1/21, 1/121/4/120).
Зважаючи на викладене та керуючись ст. ст. 107, 1115, 1117, 1119 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Рішення Вищого арбітражного суду України від 06.03.2001 у справі №7/11 залишити без змін, а касаційну скаргу Львівської залізниці - без задоволення.
Головуюча: Першикова Є.В.
Судді: ПалійВ.М., Дерепа В.І.
Loading...

 
 

Цікаве