WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Обмеження монополізму та захист суб’єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції - Дипломна робота

Обмеження монополізму та захист суб’єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції - Дипломна робота

120].
Наприклад, якщо права споживачів (фізичних осіб) порушуються в результаті зловживання монопольним становищем або недобросовісної конкуренції, то факти таких порушень можуть стати підставою для притягнення суб'єктів господарювання (виробників, виконавців або продавців) до відповідальності за нормами законодавства в межах антимонопольно-конкурентних відносин. У даному випадку споживачі не стають учасниками відповідних правовідносин, але сам факт порушення їх прав викликає їх виникнення.
Відповідно до закону та ділових звичаїв споживачі мають право на отримання необхідної, доступної, достовірної і своєчасної інформації про товари, що має забезпечувати можливість їх свідомого та компетентного вибору. Інформація обов'язково повинна бути надана споживачу до придбання ним товару та доводитись до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації.
Державна політика спрямована на: удосконалення захисту прав та інтересів споживачів; створення належних умов для насичення споживчого ринку якісними та безпечними товарами, роботами, послугами; підвищення рівня захисту здоров'я та безпеки споживачів; удосконалення законодавства України у сфері захисту прав споживачів, зокрема адаптація його до законодавства Європейського Союзу; створення належних умов для реалізації громадянами-споживачами своїх законних інтересів і прав на території України [48, с.48].
Згідно зі статтею 16 Закону України "Про захист прав споживачів"[11] забороняються реалізація та використання без сертифіката відповідності тих товарів (у тому числі іноземних), які підлягають обов'язковій сертифікації у відповідності з чинним законодавством. У разі стягнення моральної шкоди суд у справах за позовами про захист прав споживачів зобов'язаний керуватися нормою, передбаченою статтею 24 Закону України "Про захист прав споживачів"[11]. Укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства і застосовуються у тому ж порядку, що й норми національного'законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладення якого оформлено у формі закону, встановлені інші правила, ніж передбачені законодавством України, застосовуються правила міжнародного договору. Ці положення закріплені в Конституції України [1]. Зокрема, встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства.
В Законі України "Про захист прав споживачів" [11] та інших зако-нодавчих актах можна виділити певні визначальні принципи, характерні для побудови їх правових норм, серед яких доцільно зазначити такі:
- встановлення державних обов'язкових вимог до якості товарів (робіт, послуг), торговельного та інших видів обслуговування населення;
- пріоритету законодавчого регулювання над договірним У відносинах між продавцями (виконавцями) та покупцями (замовниками);
- встановлення додаткових обов'язків для продавців (виробників) та привілеєйованих прав для споживачів-покупців (замовників) порівняно із загальними засадами цивільного законодавства;
- встановлення спеціальних способів захисту прав споживачів органами у справах захисту прав споживачів та об'єднаннями споживачів, а також спрощеного судового захисту.
Існування цих принципів обумовлене необхідністю посилення захисту безпосередніх споживачів товарів і послуг за сучасних у бурхливого розвитку науково-технічного прогресу підприємництва, що нерідко супроводжується випуском неякісних товарів, в тому числі небезпечних для життя і здоров'я людей. Саме наявність цих принципів у правових нормах дає підстави говорити про формування в Україні комплексного правового інституту споживчого пpaвa.
Одним із основних конституційних прав громадянина, реалізація якого вимагає встановлення певних гарантій, є право споживачів на придбання товарів належної якості (далі - якісних товарів). Так, відповідно до ст. 50 Конституції України [1], кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення; така інформація ніким не може бути засекречена.
Проголошення права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на інформацію про якість харчових продуктів і предметів побуту (товарів) зобов'язує державу, органи місцевого самоврядування створити організаційно-правові, соціально-економічні та примусово-владні гарантії забезпечення цього права [46, с.20]. Водночас усі громадяни і юридичні особи зобов'язані дотримуватися встановлених правил, що забезпечують дотримання означеного права. Таким чином держава встановила певні гарантії, і усі закони та інші нормативно-правові акти мають відповідати на-веденій конституційній нормі.
Право громадянина на безпечне для життя довкілля і на інформацію про якість товарів є соціально-економічним правом, оскільки його реалізація можлива, насамперед, завдяки відповідному рівню матеріального виробництва та соціальних відносин у суспільстві. Водночас наведену конституційну норму не можна розглядати як таку, що зобов'язує державу забезпечити громадянина якісними товарами. Держава бере на себе обов'язок встановлювати для виробників певнікритерії щодо якості товарів та зобов'язувати виробників, продавців надавати громадянам всю інформацію щодо ступеня корисних та інших властивостей запропонованого споживачам товару. Це досягається шляхом прийняття відповідних законів, створення спеціальних органів контролю за якістю продукції та захисту прав потерпілих. Споживач, у свою чергу, самостійно приймає рішення щодо придбання товару з урахуванням своїх бажань, фінансових та інших можливостей.
Cпоживачі мають право на належну якість товарів, торговельного обслуговування, безпеку товарів та на необхідну, доступну та достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент товарів. Така конструкція норми ст. З Закону України "Про захист прав споживачів"[18] зобов'язує державу забезпечити не лише створення інформаційної системи про якість товарів, що реалізуються всіма суб'єктами підприємництва, але і визначити необхідні вимоги, яким мають відповідати ці товари, а також забезпечувати здійснення державними органами контролю за дотриманням суб'єктами підприємницької діяльності цих та інших вимог. Власне, в Україні вже існує відповідна державна система захисту прав споживачів. Так, державний контроль за дотриманням прав громадян як споживачів здійснюють, зокрема, місцеві ради, державні адміністрації, Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживочї політики та його територіальні органи, органи і установи державного санітарного нагляду.
Визначення змісту "права на належну якість" неможливе без розкриття змісту самого поняття якості товару (продукції). Це водночас дає змогу визначити поняття належної якості товару (продукції), щодо якого і досі існує неоднозначне тлумачення.
Ознаками якості

 
 

Цікаве

Загрузка...