WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Цивільне право України - Курсова робота

Цивільне право України - Курсова робота

спадкування: за заповітом та законом.
Спадкуванню за заповітом віддається перевага, тому що він втілює волю спадкодавця.
Заповіт - це розпорядження своїм майном на випадок смерті.
Цивільне право України виходить із принципу свободи заповіту. Це означає, що заповідач може:
1) залишити своє майно одному або декільком особам незалежно від наявності родинних відносин з ними, а також юридичним особам чи державі;
2) позбавити права спадкування одного, декількох або всіх спадкоємців за законом;
3) покласти на спадкоємця за заповітом виконання будь-якого зобов'язання. Наприклад, він може зобов'язати спадкоємця надати право довічного користування частиною житлового будинку особі, що не належить до кола спадкоємців;
4) в будь-який час змінити або скасувати заповіт. Заповіт належить до числа юридичних актів, що носять виключно особистий характер, тобто можливе складання заповіту тільки від свого імені. Заповіт ручно підписується заповідачем і засвідчується нотаріусом або іншими особами, коло яких визначено законодавством України. Не мають права складати заповіт особи, що не мають цивільної правосуб'єктності (наприклад, недієздатні) [5 ; 235-236].
Не мають права спадкування за заповітом:
особи, які умисно позбавили життя спакодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя;
особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині [3 ; 146].
Спадкування за законом має місце в наступних випадках:
1) коли відсутній заповіт;
2) коли відсутні спадкоємці за заповітом.
Спадкоємцями за законом є той з подружжя, хто пережив спадкодавця, і родичі спадкодавця (батьки, діти, у тому числі усиновлені, брати і сестри). Вони закликаються до спадщини в порядку черговості. Усі спадкоємці за законом одержують рівні частки спадкового майна [5 ; 236].
Не мають права спадкування за законом:
батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини;
батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом;
одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду [3 ; 146].
5.2. ПЕРША І ДРУГА ЧЕРГИ СПАДКОЄМЦІВ ЗА ЗАКОНОМ
Принцип черговості при залученні до спадщини дозволяє справедливо розподілити майно померлого - у такому разі його одержать найбільш близькі до спадкодавця люди.
Перша черга спадкоємців за законом включає:
того з подружжя, що пережив спадкоємця;
дітей (у тому числі усиновлених);
батьків (усиновителів).
Онуки і правнуки спадкодавця залучаються до спадщини в порядку представлення. Вони є спадкоємцями першої черги тільки тоді, коли в час смерті спадкодавця немає в живих того з їхніх батьків, хто був би спадкоємцем. Онуки і правнуки, таким чином, замінюють, представляють своїх батьків як спадкоємців.
Друга черга спадкоємців за законом залучається до спадкування тільки тоді, коли відсутні спадкоємці першої черги або вони відмовилися від прийняття спадщини. Вона включає:
братів і сестер померлого;
діда і бабку як з боку батька, так і з боку матері померлого.
До числа спадкоємців за законом належать непрацездатні особи, що були на утриманні померлого не менш ніж рік до його смерті (це не обов'язково родичі). Вони спадкують нарівні зі спадкоємцями тієї черги, що залучається до спадщини [5 ; 236-237].
5.3. ПРАВО НА ОБОВ'ЯЗКОВУ ЧАСТКУ У СПАДЩИНІ
Цивільне право України певною мірою обмежує заповідальну свободу - свободу розпорядження своїм майном на випадок смерті. Незалежно від волі заповідача деякі особи мають право на обов'язкову частку у спадщині. До таких осіб належать:
1) неповнолітні діти спадкодавця (у тому числі усиновлені);
2) повнолітні непрацездатні діти спадкодавця (у тому числі усиновлені);
3) непрацездатне подружжя спадкодавця;
4) непрацездатні батьки (усиновителі) спадкодавця;
5) непрацездатні утриманці спадкодавця.
Всі ці особи успадковують дві третини частки спадкоємного майна, що належала б їм за відсутності заповіту. Для того, щоб визначити цю частку, вдаються до юридичної фікції - припускають, що заповіт відсутній. Спадкове майно уявно поділяється між спадкоємцями за законом. Припустимо, що їх троє, у тому числі - спадкоємець, що має право на обов'язкову частку у спадщині. За відсутності заповіту кожний дістав би одну третину майна померлого. Але, оскільки заповіт існує, спадкоємець, що має право на обов'язкову частку у спадщині, одержить лише дві третини цієї частки, тобто дві дев'ятих майна спадкодавця. Інша частина майна буде успадкована спадкоємцями, призначеними заповітом [5 ; 237-238].
ВИСНОВКИ
Одним з найпоширеніших і найважливіших видів суспільних відносин в більшості країн, особливо європейських, безперечно вважаються цивільні відносини, адже саме ними охоплюється врегулювання питань підприємництва, права власності, укладання договорів, спадкування тощо. Цим пояснюється неабияка зацікавленість держави до створення такого правового поля, де ці відносини могли б розвиватися вільно та гармонічно. Україна не є виключенням з цього правила.
Часи переходу від планово-централізованої системи економіки до побудови ринково-капіталістичних відносин вимагали від уряду оновлення цивільного законодавства, яке вже не тільки не відповідало вимогам часу, а й гальмувало розвиток бізнесу. Не випадково початок 2004 року охарактеризувався набранням чинності нового Цивільного кодексу України, прийнятого 16 січня 2004 року. В порівнянні зі старим, цей документ не лише виглядає значно більшим і об'ємним, а й містить досить нових положень і правил.
В новому Цивільному кодексі України знайшли втілення оновлені, хоча і не цілком досконалі, погляди на те, як мають складатися і регулюватися в нашому суспільстві майнові та особисті (немайнові) відносини. Білих плям у цивільному законодавстві, безперечно, стало менше [1].
ЛІТЕРАТУРА
1) www.scenter.kiev.ua
2) Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України. - К.: "Наукова думка", 2000. - 303 с.
3) Бойко О.М. Основи правознавства. - Біла Церква, 2003. - С.118 - 149.
4) Основи правових знань: Підручник/ П.І. Гнатенко, В.М.Калашникова та ін.; Кер.авт.кол. П.І.Гнатенко. - К.: "Юридична книга", 2000. - С.87 - 115.
5) Основи правознавста України: Навчальний посібник. Видання п'яте/ Ківалов С.В., Музиченко П.П., Крестовська Н.М., Крижанівський А.Ф. - Х.: "Одіссей", 2005. - С.208 - 242.
6) Погорілий Д.Є. Правознавство: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - Х.: Видавництво НфаУ:Золоті сторінки, 2003. - С.211-235.
7) Правознавство: Підручник/ А.І.Берлач, Д.О.Карпенко та ін.; За ред. В.В.Копейчикова. - К.: "Юрінком Інтер", 2004. - С.420 - 465.
8) Цивільний кодекс України. - К.: "Атіка", 2003. - 416 с.
Loading...

 
 

Цікаве