WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право) - Курсова робота

Право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право) - Курсова робота

авторських та суміжних прав, який був зробленийприйняттям цього Закону. Безумовно, він потребує подальшого вдосконалення. Та його наближення до норм європейського права, що є важливим інструментом забезпечення інтеграційних процесів у Європі, відкриває Україні шлях до Європейського Співтовариства.
Оскільки авторське право є складовою частиною цивільного права, найвищу юридичну чинність серед нормативно-правових актів якого має Цивільний кодекс України, останній широко застосовується в регулюванні авторських відносин.
Від здобуття незалежності Україна тривалий час послуговувалася нормами радянського Цивільного кодексу, що був прийнятий ще в 1963 р. Однак унаслідок невідповідності цього документа новим суспільним умовам, у 1994 р. спеціальним законом були вилучені статті 473-513, тобто фактично всі статті, що регулювали авторські правовідносини [12 , 687] . Необхідність цих дій очевидна - такі статті, як 498 та 499 ЦК УРСР, відповідно до яких держава мала право на примусовий викуп авторського права чи проголошення твору надбанням держави; ст. 496 , у якій зазначено, що юридичні особи наділені безстроковим авторським правом, є для сучасного авторського права абсолютно неприйнятними.
Водночас, повна відсутність інституту авторського права мала й свої негативні наслідки. Вітчизняний ринок інтелектуальної власності розвивався надзвичайно повільно, а забезпечення належного рівня охорони авторських прав на практиці виявилося неможливим за відсутності основного нормативного документа - Цивільного кодексу. Адже в єдиній ст.472, що залишилася від старого Цивільного кодексу УРСР, ішлося тільки про можливість регулювання авторсько-правових відносин, які виникають під час створення та використання об'єкта авторського права Законом України "Про авторське право і суміжні права" й іншими законодавчими актами України.
Прийняття нової редакції книги ІV Цивільного кодексу, щодо регулювання інтелектуальної власності, розтягнулося на сім років. Відповідний законопроект, поданий на розгляд Верховної Ради України ще в грудні 1996 р., змінювався та доповнювався десятки разів і лише в січні 2004 р. набув чинності оновлений текст Цивільного кодексу України. Певною мірою це пояснюється тяжкою економічною ситуацією в країні, законодавчою нестабільністю, ненормальною ситуацією, що склалася за останні роки навколо законодавства про інтелектуальну власність. Як відомо, чим частіше змінюються закони, тим рідше вони виконуються, та тим "комфортніше" почувають себе пірати в хаосі чергової перебудови.
Нова книга Цивільного кодексу України, що має назву "Право інтелектуальної власності", складається з 12 розділів, з-поміж яких лише 2 присвячені проблемам авторського права.
Істотним недоліком нового Цивільного кодексу України є, фактично, дублювання в ньому норм, закріплених у Законі України "Про авторське право і суміжні права", нерідко з використанням зовсім інших формулювань. Так, у ст.433 подано детальний перелік об'єктів авторського права, до яких згідно зі згаданим Законом належить дизайн. Це ставить під загрозу авторську охорону дизайну друкованого видання.
Варто брати до уваги, що правові норми, безперечно, будуть змінюватись як за обсягом, так і за складом, відповідно до нових угод Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) та Європейських директив. Кожні нові зміни вимагатимуть внесення нових доповнень і до тексту Цивільного кодексу України. Та попри це, Кодекс і закони неодмінно будуть відрізнятися один від одного. Тож логічнішим було б закріплення в Цивільному кодексі України лише основних положень, перевірених часом, вітчизняною та зарубіжною практикою, зокрема й на міжнародному рівні.
Принципово новим є положення, за яким майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, що створив цей об'єкт, і юридичній або фізичній особі , де чи в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором (п.2 ст.429 ЦК України). Ця новела суперечить визначенню прав на службовий твір у Законі України "Про авторське право і суміжні права", в якому виключні майнові права належать роботодавцеві, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) і (або) цивільно-правовим договором між автором та роботодавцем.
Цивільний кодекс України намагається відродити "право на недоторканність", що існувало за часі Радянського Союзу. Для прикладу, "автор має право протидіяти супроводженню твору без його згоди ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями, тощо" (п.1 ст.439 ЦК України). Очевидно, що цей пункт не може реально діяти на практиці і буде масово ігноруватись особливо при використанні в цифрових мережах, продуктах мультимедіа та ін. Адже сам "цифровий формат" передбачає, що твір на екрані монітору буде виглядати інакше, ніж на сторінках книги чи журналу. До того ж подання твору кожного разу буде додатково модифікуватися програмним забезпеченням, яке використовується, шрифтами, що підтримують програму, тощо.
Пункт 2 ст. 439 ЦК України передбачає, що в разі смерті автора та відсутності спадкоємців недоторканність твору охороняється заінтересованими особами. Однак, хто ці особи - не пояснено, що створює розбіжності в трактуванні.
Незаконним стає і перегляд будь-якого твору на екрані комп'ютера, оскільки при цьому неминуче відбувається "доповнення" твору іншими елементами на моніторі (приміром, курсором "мишки").
Аналіз тексту нового Цивільного кодексу України дає підстави говорити про те, що основні юридичні невідповідності є, переважно, понятійними чи термінологічними. Законодавство у сфері авторського права, як неодноразово оголошували спеціалісти, визначено положеннями міжнародних угод. Цим зумовлюється необхідність використання лише загальновизнаної термінології. Натомість, неузгодженість з положеннями міжнародних договорів неминуче призведе до послаблення охорони творів українських правовласників за кордоном.
Однією з основних умов успішного функціонування системи інтелектуальної власності є забезпечення захисту прав авторів. Отож важливу роль у цьому відіграють поява в 2001 р. нового Кримінального кодексу України та подальші його редакції та зміни, зокрема від 22 травня 2003 р. та 9 лютого 2006 р.
На відміну від попереднього Кримінального кодексу, який практично не торкався захисту прав авторів , у новому охорона інтелектуальної власності здобула істотну підтримку. Так, у старій редакції існувала тільки одна ст.136 КК України 1960 р. щодо порушень прав на всі об'єкти інтелектуальної власності. Вона поєднувала винахідницькі та авторські права, а до об'єктів охорони за нею належали, поряд з літературними та художніми творами, промислові зразки і сорти рослин. Такий підхід фактично унеможливлював захист авторських прав у порядку кримінального судочинства. Натомість, новий Кримінальний кодекс України виправив цю прикру помилку, виділивши порушення у сфері саме авторського права та суміжних
Loading...

 
 

Цікаве