WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Методи інформаційного захисту простору. Інформаційна безпека України - Реферат

Методи інформаційного захисту простору. Інформаційна безпека України - Реферат


Реферат на тему:
Методи інформаційного захисту простору. Інформаційна безпека України.
Початок нового тисячоліття характеризується глобалізацією світових економічних і політичних процесів, невід'ємною складовою яких є інтенсивне використання досягнень сучасних інформаційних технологій. Після вибору Україною шляху до інтеграції в Європу, яка сьогодні активно розбудовує інформаційне суспільство, гостро постала проблема ефективного забезпечення інформаційної безпеки молодої держави.
У сучасному світі інформація є найціннішим глобальним ресурсом. Економічний потенціал суспільства переважно визначається обсягом інформаційних ресурсів та рівнем розвитку інформаційної інфраструктури. Інформація постійно ускладнюється, змінюється якісно, зростає кількість її джерел і споживачів. Водночас зростає уразливість сучасного інформаційного суспільства від недостовірної (а іноді й шкідливої) інформації, її несвоєчасного надходження, промислового шпигунства, комп'ютерної злочинності і т. ін. Тому Конституція України забезпечення інформаційної безпеки відносить до найважливіших функцій держави.
Законодавство про інформаційний суверенітет та інформаційну безпеку України.
Інформаційний суверенітет та інформаційна безпека України гарантуються і забезпечуються Конституцією України, Законом України "Про Інформаційний суверенітет та інформаційну безпеку України", Законами України "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про авторське право та суміжні права", "Про державну таємницю", "Про захист інформації в автоматизованих системах". "Про національний архівний фонд та архівні установи", "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", "Про інформаційні агентства", "Про зв'язок", "Про рекламу", "Про видавничу справу", "Про професійних творчих працівників та творчі спілки", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації", "Про кінематографію", ""Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення", "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України', Основами законодавства України про культуру, іншими законодавчими актами, а також міжнародними договорами і конвенціями в галузі свободи слова та інформаційної діяльності, ратифікованими Україною.
Концепцією (основами державної політики) національної безпеки України визначено загрози національній безпеці України в інформаційній сфері:
невиваженість державної політики та відсутність необхідної інфраструктури в інформаційній сфері;
повільність входження України у світовий інформаційний простір;
інформаційна експансія з боку інших держав;
витік інформації, що становить державну та іншу передбачену законом таємницю.
Концепцією визначено основні напрями державної політики національної безпеки України в інформаційній сфері, зокрема:
вжиття комплексних заходів щодо захисту свого інформаційного простору та входження України до світового інформаційного простору;
усунення негативних чинників порушення інформаційного простору;
розробка і впровадження необхідних засобів та режимів отримання, зберігання, поширення і використання суспільно значимої інформації, створення розвиненої інфраструктури в інформаційній сфері і т. ін.
Як свідчать наукові дослідження, система забезпечення інформаційної безпеки України не виконує окремих важливих функцій. Зокрема, неефективними є управління її діяльністю, організаційні зміни, що здійснюються в рамках адміністративної реформи, мають несистемний характер, проводяться без попереднього функціонального дослідження органів державної влади. Негативні тенденції розвитку національного інформаційного простору, кризовий стан економіки України та інші чинники зумовлюють ескалацію загроз, що може призвести (і призводить) до значних втрат політичного, економічного, воєнного та іншого характеру, завдання шкоди юридичним особам та громадянам України.
У цьому аспекті своєчасним та дійовим (важливим) нормативно-правовим документом став Указ Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України" від 31 жовтня 2001 р., "Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки України" від 6 грудня 2001 р. № 1193/2001.
Указом передбачено розробку Концепції національної інформаційної політики та інформаційної безпеки України, здійснення заходів щодо оптимізації системи державних органів, які реалізують інформаційну політику, забезпечивши чітке розмежування повноважень і налагодження їх взаємодії та координації, створення організаційної структури системи забезпечення інформаційної безпеки, аналіз програм в інформаційній сфері, які фінансуються з Державного бюджету України, вжиття заходів стосовно першочергової реалізації та повноцінного фінансування найактуальніших з них та інші важливі заходи для забезпечення інформаційної безпеки.
З огляду на зазначене, варто зупинитися на одному з найважливіших аспектів забезпечення належного захисту інформаційної безпеки - на координації діяльності державних органів, приватного сектору, громадських організацій та окремих громадян. Згідно зі статтею 17 Конституції України забезпечення інформаційної безпеки - справа усього українського народу.
Проблема координації є важливою сама по собі та набуває значення у зв'язку з тим, що, на відміну від багатьох інших галузей, у сфері інформаційних технологій постійно змінюється термінологія, ламаються традиційні уявлення про методи та засоби передачі, отримання, обробки та зберігання інформації, хоча часом за зміною вже сталих термінів простежується тільки робота маркетологів з просування власних проектів. Це призводить до того, що одне й те саме поняття описується завдяки різним термінам, і, навпаки, один і той самий термін несе різне значеннєве навантаження.
Наприклад, під поняттям "інформаційні війни" фахівці технічних галузей знань розуміють порушення електронної інфраструктури суспільства (у розвинених країнах - мережі державних та фінансових установ, таких як управління транспортом, електроживлення, військові та космічні системи, що неодноразово піддавались атакам кібертерористів). У разі, коли здійснення терористичного акту буде поєднано з атакою на інформаційну систему рятувальних служб, медичних закладів чи правоохоронних органів, збитки від нього можуть виявитися колосальними. З остраху стосовно здійснення таких атак з боку країн "третього світу" призвело до появи спеціальних силових підрозділів, що володіють інформаційною зброєю та методами захисту від нього.
Інакше трактують це поняття фахівці гуманітарного профілю, працівники засобів масової інформації. Під "інформаційними війнами" вони розуміють нав'язування певних ідеологічних стереотипів, тієї чи іншої суспільної думки за допомогою засобів масовоїінформації, у тому числі через електронні видання.
Якщо на побутовому рівні різне тлумачення термінологічних понять можна зрозуміти з контексту повідомлення, то у правозастосуванні понятійна невизначеність призводить до знецінення самих законів.
Вагомим кроком на шляху до координації діяльності державних органів став Указ Президента України "Про

 
 

Цікаве

Загрузка...