WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Принцип розподілу влади в конституційній системі України - Курсова робота

Принцип розподілу влади в конституційній системі України - Курсова робота

отримав необхідної кваліфікованої (300) більшості голосів. Отже, остання версія законопроекту № 4180 була суттєво відмінною від проекту з тим самим номером, який був предметом розгляду у Венеціанській Комісії в грудні 2003 року.
Ключова теза конституційних змін - це перехід від президентсько-парламентської республіки до парламентсько-президентської. Згідно з законом, який має офіційний номер 2222-15, глава держави позбувається низки повноважень (насамперед - у кадровій політиці), і вони переходять або до Верховної Ради, або до Кабміну. Уряд теж формуватиметься парламентом, хіба що міністрів оборони та закордонних справ все ще призначатиме Президент.
Під посилену Верховну Раду було запроваджено новий виборчий механізм - парламентаріїв обиратимуть за суто партійною, або ж пропорційною, системою. У цьому є свої позитиви. Зросте роль партій. Суспільство буде бачити їхню роботу або у владі, або в опозиції. Це пришвидшить політичну структуризацію українців.
Згідно ст. 83-й Конституції України: "за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради." Керівника уряду, згідно з законом 2222-15, призначає вже не Президент, а коаліція, яка формується у Верховній Раді за результатами виборів. Якщо раніше парламент давав згоду на затвердження Прем'єра, висунутого главою держави, то тепер гарант Конституції зобов'язаний вносити до Верховної Ради ту кандидатуру, яку своїми консультаціями визначить парламентська більшість.
Щодо інших учасників Кабінету Міністрів, то Президент майже не матиме на них прямого впливу. Верховна Рада призначає всіх міністрів, за винятком двох - закордонних справ та оборони, вони залишаться в руках Президента. Парламент має право відправляти у відставку хоч окремого урядовця, хоч (за певних умов) цілий Кабмін.
Чимало повноважень переходить від Президента до Прем'єр-міністра. Зокрема, внесення до Верховної Ради подання на призначення голів Антимонопольного комітету, Держкомтелерадіо та Фонду держмайна. Прем'єр звертатиметься до Парламенту, аби той призначив окремих міністрів. Окрім того, від Президента до уряду перейде право реорганізовувати центральні органи виконавчої влади та призначати їх керівників.
Перехід влади на інші рівні концентрує Президента на трьох функціях: по-перше, він залишатиметься гарантом Конституції, по-друге, куруватиме безпекою держави, по-третє - її зовнішньополітичним блоком.
Попри це, за оновленого варіанта Конституції Президент зберігає за собою чимало "старих" повноважень, як-от: призначення та звільнення Генпрокурора та голови Нацбанку (за згодою ВР), формування половини ради НБУ, Нацради з питань телебачення та радіомовлення, призначення третини суддів Конституційного Суду тощо. А серед найвагоміших повноважень Президента - призначення за поданням Прем'єра голів державних адміністрацій.
Стаття 90 Конституції України визначає що Президент України, має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо протягом одного місяця у Верховній Раді не сформовано коаліцію депутатських фракцій.
Парадокс конституційної реформи полягає також у тому, що розмиваючи надалі в строкатому парламентському середовищі відповідальність за стратегічні рішення в країні, реформа демонструє різко зрослу політичну вимогливість до тактичних парламентських маневрів і операцій. З одного боку, за поточну внутрішню та стратегічну зовнішню (визначення засад) політику України відповідатимуть паралельно Кабінет Міністрів і Верховна Рада України. З іншого - для належного виконання даної ролі в парламенті запроваджується безпрецедентна фракційна дисципліна.
Згідно змін внесених до Конституції України, а саме стаття 81 визначає імперативний депутатський мандат. Підставою для припинення повноважень депутата передбачається: "не входження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України зі складу такої фракції". Повноваження народного депутата припиняються достроково за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій. Реформа встановлює також вимогу несумісності депутатського мандата парламентарія з іншими забороненими Конституцією видами діяльності. В свою чергу, невиконання вимог щодонесумісності є підставою для примусового припинення депутатських повноважень.
Судова система залишилася за реформою практично неушкодженою. Одне з найсуперечливіших положень політреформи - повернення прокуратурі функцій загального нагляду. Стаття 121 оновленої Конституції додає до функцій прокуратури п'ятий пункт - "нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів із цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами". Часткове повернення прокурорського нагляду за здійсненням прав і свобод громадян пояснюється не так українською правовою нерозвиненістю, скільки низьким рівнем доходів українського населення. Дійсно, захист прав, свобод та інтересів в судах залишається для багатьох пересічних громадян України поки що дорогою й казуїстичною процедурою.
Втілені зміни виводять український політикум, а також саму державу на виключно новий рівень державного будівництва. Згідно внесених змін до Конституції розподіл політичних сил в управлінні державою окреслив нові правила функціонування державного апарату. Значна частина змін стосується перерозподілу повноважень Президента України між Верховною Радою та Кабінетом Міністрів. Запроваджені зміни покликані унеможливити узурпацію влади з боку Президента, обмежити вплив волі Президента на формування української правової доктрини. Президент України відповідає за визначення зовнішньополітичного курсу держави і за оборонну функцію, а внутрішнє управління державою здійснюватиме Парламент і Кабінет Міністрів.
3.1 необхідність подальшого розвитку законодавства щодо проблеми розподілу влади
Згідно з Постановою Верховної Ради Української РСР від 24.08.1991р Україна проголошена незалежною демократичною державою і з моменту проголошення незалежності на території України чинними є тільки її Конституція, закони, постанови Уряду та інші акти законодавства республіки. Посилаючись на ці положення Акту Проголошення Незалежності України можна дійти висновку, що станом на 24.08.91 Українська держава практично не мала свого власного законодавства. Всі нормативно-правові акти перейшли у спадок незалежній Україні від Української РСР.
З цього моменту розпочинається довгий і тернистий шлях законодавчого органу України по виданню, врегулюванню і вдосконаленню власної правової бази.
Першим випробуванням для Парламенту України стало прийняття Конституції Незалежної України 28 червня 1996р. За основу нової Конституції була взята Декларація "Про Державний суверенітет" від 16.07.1990р.. Процес створення власної Конституції затягнувся на довгі п'ять років. Події, що передували моменту одержання Україною власної Конституції, спонукали до видання цього важливого документу. Відсутність Основного Закону давала можливість повної узурпації влади з боку однієї
Loading...

 
 

Цікаве