WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Принцип розподілу влади в конституційній системі України - Курсова робота

Принцип розподілу влади в конституційній системі України - Курсова робота

що вони знаходять вияв не у взаємообмеженні компетенції трьох вищих органів держави, а в легітимованому основним законом вторгненню кожного з них у сферу повноважень інших. Прикладом є президентське право вето, за допомогою якого глава держави стає фактично прямим учасником законодавчого процесу. Сюди ж треба віднести право сенату затверджувати або відхиляти пропоновані президентом кандидатури на федеральні посади. Тим самим конгрес втручається у процес формування механізму здійснення виконавчої влади, носієм якої визнаний президент.
Однак зміст поняття системи стримувань і противаг, як воно визначене в конституційній теорії і практиці США, розглянутим не обмежується. Ця система втілена в багатьох інших положеннях основного закону. На думку деяких американських конституціоналістів, до стримувань і противаг потрібно віднести різні способи формування всіх трьох влад: конгрес обирається безпосередньо виборчим корпусом, президент заміщує посаду за результатами непрямих виборів, верховний суд формується на основі президентських призначень, санкціонованих верхньою палатою конгресу.
До системи стримувань і противаг в її конституційному оформленні в США нерідко також відносять різні терміни повноважень органів законодавчої і виконавчої влади: палата представників конгресу США обирається на два роки, сенат - на шість, президент - на чотири роки. Пов'язують суть цієї системи і з деякими іншими особливостями організації і діяльності вищих ланок державного механізму.
Такий підхід до визначення системи стримувань і противаг співвіднесений не тільки з вищими органами держави в їх взаємодії, а й з принципами організації та діяльності цих органів. Тим самим створюються додаткові можливості при характеристиці державного механізму в статиці та динаміці.
Сформульоване Ш. Монтеск'є вчення про розподіл влад утворило підвалини відповідного конституційного принципу (принципу конституцій), який був визнаний в теорії і практиці ряду країн вже на кінець XVIII ст. Зокрема, зміст цього вчення знайшов відображення в конституційних актах тогочасної Франції. В ст. 16 Декларації прав людини і громадянина 1789 р. було записано: "Суспільство, в якому не забезпечене користування правами і не встановлений розподіл влад, не має конституції". Знаменно, що і в наші дні ця Декларація вважається одним з джерел конституційного права Франції, будучи інтегрованою у зміст чинного основного закону.
В наші дні розподіл влад іноді прямо проголошується в конституційних текстах. Сюди слід віднести і Конституцію Росії, прийняту в 1993 р. У ній записано, що "державна влада в Російській Федерації здійснюється на основі розподілу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої і судової влади самостійні" (ст. 10). Подібна фіксація ідеї розподілу влад є перш за все своєрідною декларацією намірів. Проголошуючи конституційний рівень розподілу влад, правлячі кола зосереджують увагу на необхідності відповідними засобами створити передумови для переходу до нових форм державно-політичного життя.
В країнах з парламентарними формами правління ідея розподілу влад нерідко піддається істотним корективам або навіть взагалі заперечується. Багато теоретиків, виходячи з особливостей організації та діяльності державного механізму, не бачать необхідності у "жорсткому" розподілі влад. Вони посилаються на притаманне відповідним країнам явище - часткову збіжність або часткове розділення функцій органів законодавчої і виконавчої влади, яке призводить до "змішування влад".
Ідея розподілу влад відома і конституційній теорії країн із змішаною республіканською формою правління. Зокрема, сучасні французькі конституціоналісти нерідко висловлюються на користь "жорсткого" розподілу влад. Проте, намагаючись пристосувати цю ідею до існуючих державно-політичних реалій, деякі з них пропонують уточнити поняття законодавчої і виконавчої влади. Вони стверджують, що термін "виконавча влада" є вузьким і в цілому невдалим. Функції уряду при цьому не зводять лише до виконання законів. Єдина урядова, або управлінська функція, на думку відповідних авторів, певною мірою вбирає в себе і законодавчу. Це призводить до того, що остання більше не ототожнюється з діями парламенту.
Існує й інший підхід, за яким різниця між законодавчою і виконавчою владою не має принципового значення, адже лідер партії парламентської більшості фактично володіє тією та іншою. Він керує урядом і контролює цю більшість. Тому говорити, що законодавча та виконавча влада розділені, буде, на думку адептів такого підходу, невірним, а справжній розподіл має місце між урядом і опозицією.
Ці та інші подібні теоретичні концепції певною мірою узгоджуються зі змістом чинної Конституції Франції 1958 р., де сполучаються елементи "жорсткого" розподілу влад з класичними інститутами парламентаризму. Так, її ст. 23 фіксує принцип несумісності членства в уряді з депутатським мандатом, що, як зазначалося, властиво президентським республікам. З іншого боку, в ст. 20, 49, 59 закріплений принцип політичної відповідальності уряду перед представницьким органом, котрий характеризує парламентарні форми правління.
До ідеї розподілу влад звертаються майже кожного разу, коли в конкретній країні виникає проблема "нового старту" в її державно-політичному житті, коли ставиться завдання докорінного реформування або побудови державності. Аналіз змісту основних законів, прийнятих на початку 90-х років у країнах Східної Європи і тих, що утворилися на теренах колишнього СРСР, свідчить на користь такого висновку. Іноді ідеї розподілу влад надається тут майже абсолютне значення, і вона розглядається як своєрідна панацея, що може забезпечити незворотність процесів демократизації суспільного та державно-політичного життя.
2. Загальні засади, організація та реалізація державної влади
Згідно ст.6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, але деякі науковці виділяють ще дві окремі гілки влади, а саме: інститут президента України та інститут Прокуратури. Законодавцем закладено в Основний Закон такі першочергові конституційно-правові інститути як: основи конституційного ладу України, основи правового статусу людини і громадянина, виборче право, інститут референдуму,конституційний контроль, інститут парламентаризму, інститут президента, територіальний устрій, громадянство, місцевого самоврядування та інші. Конституція України визначає основні принципи організації та реалізації життєдіяльності України, а прийняті Верховною Радою України конституційні Закони, які є безпосередньою похідною Конституції, більш детально розкривають принципи формування та діяльності конституційно-правових інститутів.
Так, Верховною Радою України були прийняті: Постанова від 16 березня 2006 р. "Про Регламент Верховної Ради України", яка повністю врегульовує всі виключні повноваження, що відносяться до відання Верховної Ради України порядок її організації та діяльності; Закон України "Про судоустрій України" від 07.02. 2002 р., що визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні та Закон України "Про прокуратуру" від 05.11.91 р., який врегульовує діяльність прокуратури щодо здійснення прокурорського нагляду за дотриманнями Законів України, цілий перелік законі, які здійснюють регулятивну
Loading...

 
 

Цікаве