WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Принцип розподілу влади в конституційній системі України - Курсова робота

Принцип розподілу влади в конституційній системі України - Курсова робота

устрій, права і вільності УНР), прийнятій 29 квітня 1918 р. Центральною Радою, але не набувшої чинності через державний переворот. Незважаючи на це, Конституція 1918 р. залишається не тільки важливим джерелом для істориків, а й предметом для актуального політичного та юридичного аналізу.
Конституція УНР 1918 р. складається з восьми розділів, чотири з яких присвячені організації і компетенції органів влади, насамперед вищих органів держави. У розділі третьому зафіксований розподіл влад, але зроблено це у формі, значно відмінній від широко прийнятої. Так, у ст. 23 записано: "Верховним органом влади УНР являються Всенародні Збори, які безпосередньо здійснюють вищу законодавчу владу в УНР і формують органи виконавчої і судової влади УНР". Зміст ст. 24 зводиться до того, що "вища влада виконавча в УНР належить Раді Народних Міністрів". Нарешті, згідно з положенням ст. 25, "вищим органом судовим єсть Генеральний Суд УНР"
Функції президента за Конституцією 1918 р. частково передані голові органу законодавчої влади. Зокрема, в ст. 35 зазначено, що "Голова Всенародних Зборів, як їх представник, іменем Республіки сповняє всі чинності, зв'язані з представництвом Республіки". Голова Всенародних Зборів "за порозумінням" з радою старійшин (однією з парламентських структур) формує уряд, після чого останній подається на затвердження самим Зборам (ст. 52). Роль голови представницького органу посилюється і тим, що Конституція 1918 р. спеціально передбачає обрання заступника Голови на випадок його смерті або тяжкої хвороби. Заступник виконує обов'язки до обрання Голови новим скликанням Зборів (ст. 34). Тим самим підкреслюється його значущість.
В Конституції (Основному Законі) УРСР, прийнятій 20 квітня 1978 р., було сказано, що "вся влада в Українській РСР належить народові. Народ здійснює державну владу через Ради народних депутатів, які становлять політичну основу Української РСР. Всі інші державні органи підконтрольні і підзвітні Радам народних депутатів". Далі говорилося про те, що ради - Верховна і місцеві - становлять "єдину систему представницьких органів державної влади Української РСР" (ст. 78).
В основу побудови системи рад закладався так званий принцип демократичного централізму. При цьому стверджувалося, що ради безпосередньо і через створювані ними органи керують усіма галузями державного, господарського та культурного будівництва, приймають рішення, забезпечують їх виконання, здійснюють контроль за проведенням рішень у життя. Верховна Рада проголошувалася найвищим органом державної влади УРСР. Вона уповноважувалася розглядати та вирішувати будь-яке питання, що входило до відання Української РСР. Все це позначалось як "повновладдя рад".
Разом з тим радянські конституції регламентували питання формального розмежування повноважень різних ланок державного механізму. Схема такого розмежування за Конституцією 1978 р. була прив'язана до згадуваного визначення Верховної Ради УРСР як "найвищого органа державної влади Української РСР", а Ради Міністрів УРСР - як "найвищого виконавчого і розпорядчого органа державної влади Української РСР". Місцеві ради називались органами державної влади на відповідних рівнях, а створювані ними виконкоми - виконавчими і розпорядчими органами місцевих рад.
Існування судів пов'язувалося з державною функцією правосуддя, а самі вони позначались у конституції загальною назвою судових органів. Судді ж обиралися радами і формально проголошувалися незалежними і такими, що підкоряються тільки закону. Все це не можна було сумістити з будь-яким прийнятим тлумаченням ідеї розподілу влад, що свідчило про її концептуальне неприйняття як на політичному, так і практико-юридичному рівні.
Новий етап політичної історії нашої країни можна пов'язувати з проголошенням Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України. Одне з положень цього акту містить формулювання, за яким "державна влада в Республіці здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову". Це положення набуло характеру програмного для багатьох партійно-політичних сил як у наступні роки, так і у роки, що безпосередньо передували прийняттю Декларації. Однак сама ідея розподілу влад тлумачилася ними по-різному.
1.2 в країнах Європи та США
Найбільшою мірою вчення Ш. Монтеск'є було сприйняте творцями Конституції США 1787 р. Ідея розподілу влад знайшла відображення в структурі американського основного закону та відповідній організації державного механізму. Так, перші три з семи статей присвячені органам, що здійснюють законодавчу, виконавчу та судову владу. Юридична форма закріплення ідеї розподілу влад тут має вигляд структурно-функціонального визначення кожного з вищих органів держави. Традиційне тлумачення ідеї розподілу влад передбачає формально майже ізольованість кожної з них, відсутність між ними широких і тісних функціональних взаємовідносин. Воно пов'язане з особливостями такої форми правління, як президентська республіка і найбільш наближене до вчення Ш. Монтеск'є. На практиці закріплення "жорсткого" розподілу влад, по суті, спричиняє конкуренцію різних органів влади, перш за все законодавчої і виконавчої. Саме до взаємовідносин і взаємозв'язків між цими органами найчастіше звернене відповідне тлумачення. Органи судової влади покликані стабілізувати ці взаємовідносини, виступати арбітром між парламентом (законодавча влада) і президентом (виконавча влада).
Існує й інша версія тлумачення "жорсткого" розподілу влад, за якої взаємовідносини між трьома владами розглядаються у формі рівнобічного трикутника. Але такий образ не відповідає реальному співвідношенню в державному механізмі президентських республік. Класичній президентській республіці притаманна наявність двох центрів державної влади - президента і парламенту. Найбільш наочно це виявляється у періоди так званого розділеного правління, коли глава держави і парламентська більшість репрезентують різні партійно-політичні сили. Загалом слід відзначити, що однією з характерних рис президентської республіки є наявність так званого сильного парламенту (яскравий приклад - США), що не властиве іншим формам правління.
Особливістю практичної реалізації "жорсткого" розподілу влад є доповнення у вигляді системи стримувань і противаг. Прийнято вважати, що практика стримувань і противаг найбільшою мірою закріплена в Конституції США. При цьому найголовнішим визначається те, що в межах відповідної системи створено структуру взаємодії і взаємообмежень вищих органів держави, а звідси - трьох розподілених влад.
Так, конгрес США може притягувати президента до відповідальності,використовуючи процедуру імпічменту, а сенат (верхня палата) - відхиляти кандидатури на зайняття урядових, судових та ряду інших федеральних посад, пропоновані президентом. У свою чергу, президент може перешкодити введенню в дію прийнятого конгресом законопроекту, застосувавши право вето. Члени верховного суду призначаються президентом з "поради і згоди" сенату, тобто спільно виконавчою та законодавчою владами. З іншого боку, верховний суд шляхом тлумачення самої конституції привласнив собі право конституційного контролю. Це дає йому змогу активно впливати на законодавчу діяльність конгресу та правотворчість президента.
Значення деяких з указаних принципів стримувань і противаг полягає насамперед у тому,
Loading...

 
 

Цікаве