WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Юридичний і медичний критерії й правові наслідки психічних розладів особи в період після здійснення нею злочину, але до винесення судом вироку (рефера - Реферат

Юридичний і медичний критерії й правові наслідки психічних розладів особи в період після здійснення нею злочину, але до винесення судом вироку (рефера - Реферат

заподіяння цими особами іншої істотної шкоди або з небезпекою для себе або інших осіб". (Докладніше див. гл. 4 дійсного підручника).
2. Особа після здійснення їм злочину занедужало хронічним психічним розладом. Справа направляється в суд для звільнення захворілого від покарання й рішення питання про необхідність призначення примусових мір медичного характеру. В окремих випадках, коли на думку слідчого й прокурора, заснованому на висновку експертів, що занедужав не представляє небезпеки й не має потреби в примусовому лікуванні, справа може бути припинене в стадії попередій слідства без передачі його в суд (ч. 1 і 3 ст. 406 УПК).
Неважко помітити, що КК і УПК по-різному трактують поняття "звільнення від покарання через хворобу". Стаття 81 КК під "звільненням" розуміє як тимчасове незастосування покарання у зв'язку із призупиненням справи (але з можливістю його поновлення в майбутньому, коли наступить видужання), так і безумовне (без можливості в майбутньому відновити справу й застосувати покарання). УПК під "звільненням від покарання" має на увазі лише другий варіант ("безумовне" звільнення). Регламентація розглянутого питання в УПК представляється більше вдалої. Об'єднання під одним найменуванням різних по своєму фактичному втримуванню й правовим наслідкам варіантів (як це зроблено в ст. 81 КК) може привести до їхнього змішання й, як слідство, - до судових помилок.
Серед психічних розладів, що наступають у суб'єкта після здійснення їм злочини, найбільше часто зустрічаються так звані реактивні (психогенні) стану. Їхнє виникнення обумовлене гострими психічними травмами або тривалими психотравмирующими ситуаціями, у яких виявився даний суб'єкт*. У якості психотравмирующего фактору можуть виступати сам злочин і приведшие до нього обставини, а також важко пережита обвинувачуваним ситуація слідства й суду (пред'явлене обвинувачення, що загрожує покарання, арешт і т.п.).
* Докладніше про реактивні стани див. гл. 13 дійсного підручника.
Прикладом реактивного стану, що виник в обвинувачуваного в ході виробництва по кримінальній справі, може служити випадок з експертної практики.
Гр-н Г., що обвинувачувався в перевищенні влади й одержанні хабарів, був спрямований судом на стаціонарну судово-психіатричну експертизу.
Після залучення його до кримінальної відповідальності Г. давав послідовні показання, активно захищався, провину свою визнавав частково (заперечував одержання хабарів). Але по закінченні попередій слідства відмовився ознайомитися з матеріалами кримінальної справи, скаржачись на "шум у голові, неможливість зосередитися, що-небудь запам'ятати". У судовому засіданні був недоступний контакту, на звернені до нього питання не реагував.
Перебуваючи в експертному відділенні, випробуваний у навколишній і власній особистості орієнтувався не повністю - не міг назвати поточних дат, своє місцезнаходження. Пересувався ходою, що шаркає, руху його були вповільненими. Спостерігалася слинотеча з постійно напіввідчиненого рота. Вираження особи розгублене, на очах сльози. У контакт із експертами вступав із працею. На початку бесіди відповідав на питання тихим, ледве чутним, голосом, після довгих пауз. Скаржився на головний біль, запаморочення, на "внутрішню тривогу, страх". При цьому ставав схвильованим, заявляв, що почуває, як "навколишні косяться на нього", просив допомоги в лікарів. Починав ридати, заспокоїти його не вдавалося. Крізь сльози просив "дати йому таблеток, щоб умерти", висловлював суицидальные думки. З теплотою озивався про дітей, при спогаді про неї завжди плакав. На питання, що ставляться до інкримінованим йому злочинам, не відповідав. У відділенні постійно перебував у постелі, накрившись ковдрою з головою. При експертному обстеженні були виявлені загальна загальмованість зі зниженням здатності до запам'ятовування й утрудненням концентрації уваги, а також різко знижене тло настрою в сполученні із тривожністю.
Експертна комісія дійшла висновку, що Г. хронічним психічним розладом не страждає, виявляє ознаки тимчасового розладу психічної діяльності у формі реактивної депресії, що розвилася в психотравмирующих умовах попередій слідства. У відношенні інкримінованих йому діянь Г. варто вважати осудним. У зв'язку з наявністю в Г. реактивного стану він має потребу в напрямку на примусове лікування в психіатричну лікарню зі звичайним спостереженням до виходу із зазначеного хворобливого стану.
При встановленні за допомогою судово-психіатричної експертизи психічних розладів розглянутої категорії варто з'ясувати: 1) наявність в особи психічного розладу, що виникло після здійснення цією особою злочину; 2) глибину (вага) психічного розладу за критеріями ст. 81 КК (позбавляє чи ні даний психічний розлад страждаючі їм суб'єкта здатності усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними); 3) характер плину психічного розладу (є воно хронічним або тимчасовим); 4) час початку (виникнення) психічного розладу. Останнє важливо по наступних причинах. Залежно від часу початку захворювання, необхідно вирішити питання про те, у яких слідчі (судових) діях обвинувачуваний брав участь, будучи вже процесуально недієздатним. Дії недієздатного обвинувачуваного не повинні мати процесуально-правового значення. Якщо точний час виникнення хворобливого процесу встановити неможливо, то воно визначається експертами хоча б приблизно (наприклад, реактивний стан виникло на початку минулого місяця).
Крім того, за допомогою експертизи вирішується питання про потребу захворілі в мірах медичного характеру ( чинеобхідні примусові міри медичного характеру і якого виду або досить лікування "на загальних підставах").
У судово-психіатричній практиці зустрічаються випадки, коли тимчасовий психічний розлад, що виник в особи після здійснення інкримінованого йому діяння, перешкоджає визначенню психічного стану в момент здійснення цього діяння. Тимчасовий психічний розлад як би "зашторює" клінічну картину стану психічного здоров'я особи в той період, у зв'язку із чим неможливо вирішити питання про осудність-неосудність. Дана обставина не дозволяє застосувати ні ст. 21 КК (неосудність), ні ч. 1 ст. 81 КК (виникнення хворобливого порушення психіки в осудної особи), хоча захворілий може мати потребу в застосуванні до нього примусових медичних мір. Стосовно до колишнього карного законодавства даний пробіл був заповнений спеціальною постановою Президії Верховної Ради СРСР від 13 червня 1985 р. "Про застосуваннястатті 11 Основ карного законодавства Союзу РСР і союзних республік" (Відомості Верховної Ради СРСР. 1985. № 25. Ст. 444). Постанова допускала можливість застосування до осіб розглянутої категорії примусових мір медичного характеру до виходу з тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності.
По ті ж шляхи йде й існуюча нині практика. Якщо за висновком експертів-психіатрів, обвинувачуваний після здійснення інкримінованого йому діяння занедужав тимчасовим психічним розладом, що не дозволяє вирішити питання про осудність, то справа припиняється до виходу із цього хворобливого стану. Захворілий або направляється судом на примусове лікування, або на лікування "на загальних підставах". По закінченні тимчасового психічного розладу справа відновляється. Особа знову піддається судово-психіатричній експертизі для визначення його психічного стану під час здійснення інкримінованого йому діяння*. Украй бажано, щоб це положення (норма) було або в новому законі (приміром, у новому УПК), або в його
Loading...

 
 

Цікаве