WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Короткий історичний нарис розвитку судової психіатрії - Реферат

Короткий історичний нарис розвитку судової психіатрії - Реферат

етапі відбувався подальший розвиток всіх попередніх напрямків судово-психіатричної діяльності й розроблялися нові (наприклад, такі, як профілактика суспільно небезпечних дій психічно хворих). У цей період значно розширилися діагностичні й експертні можливості за рахунок впровадження нових методів досліджень. У постійний побут судово-психіатричних стаціонарів були уведені сучасні терапевтичні засоби. Була розроблена система судово-психіатричних критеріїв і оцінок при всіх клінічних формах психічного розладу.
Розвиток законодавчої бази судово-психіатричної діяльності трохи не збігається з наведеним розподілом радянського періоду на етапи розвитку. Уже в червні 1918 р. Наркомат юстиції РСФСР затвердив інструкцію "Про огляд душевнохворих", що регулювала порядок психіатричного огляду по справах про призначення й зняття опіки. В "Керівних початках по карному праву РСФСР" 1919 р. було дано законодавче визначення неосудності як стану щиросердечної хвороби або взагалі стану в момент здійснення суспільно небезпечного діяння, коли особа не віддавала звіту у своїх діях (ст. 14). Формулювання неосудності було згодом розвинене й уточнена в КК РСФСР 1922 р., Основних початках карного законодавства 1924 р. і Кримінальних кодексах союзних республік (зокрема, у КК РСФСР 1926 р.). Прийняті в 20-і рр. республіканські Кримінально-процесуальні кодекси регламентували порядок виробництва експертизи, у тому числі судово-психіатричної. Так, в УПК РСФСР 1923 р. питанням визначення психічного стану обвинувачуваного була присвячена окрема глава з 6 статей. Згідно ст. 61, не могли допитуватися як свідків особи, які через свої психічні недоліки не здатні правильно сприймати имеющие значення в справі явища й давати про їх правильні показання.
В Основах карного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1958 р. з'явилася стаття про неосудність, що без змін була сприйнята всіма республіканськими Кримінальними кодексами (у тому числі ст. 11 КК РСФСР 1960 р.) і діяла на території Росії до 1997 р.
КК РСФСР 1960 р. передбачав два види примусових мір медичного характеру - примусове лікування в психіатричних лікарнях загального й спеціального типу. Лікарні спеціального типу перебували у віданні МВС СРСР. В 1988 р. відбулася реорганізація системи лікарень, що здійснюють примусове лікування (із внесенням відповідних змін у карне законодавство). У результаті з'явилися лікарні трьох типів - зі звичайним, посиленим і строгим спостереженням. Всі вони були підлеглі органам керування охороною здоров'я.
Із прийняттям в 1962 р. загальносоюзних Основ цивільного законодавства визнання громадян недієздатними стало вироблятися судом (до цього громадяни визнавалися недієздатними в адміністративному порядку виконкомами місцевих рад). По даній категорії цивільних справ обов'язкова судово-психіатрична експертиза.
На початку 60-х рр. був установлений діючий і понині порядок виробництва судових експертиз (включаючи судово-психіатричну) по кримінальних справах (УПК РСФСР 1960 р.) і цивільним справам (ЦПК РСФСР 1964 р.).
Судово-психіатрична наука в СРСР займалася вивченням клінічних і організаційних аспектів судово-психіатричної експертизи й примусових мір медичного характеру; медичних і інших факторів, що сприяють здійсненню психічно хворими суспільно небезпечних дій; розробкою мер по попередженню зазначених дій; питаннями психіатричного огляду засуджених для встановлення хронічної психічної хвороби, що перешкоджає подальшому відбуванню покарання; питаннями надання психіатричної допомоги засудженим з неглибокими психічними розладами, а також вивченням судової психіатрії за рубежем. Слід зазначити, що радянська судова психіатрія, подібно многим іншим галузям наукового знання в Радянському Союзі, була помітно ідеологізована. У працях радянських учених нерідко можна зустріти заклики "керуватися марксистсько-ленінським вченням про волю волі й особистої відповідальності, побудованому на принципах наукового детермінізму", "розкрити прогресивну роль діалектико-матеріалістичної методології", "приділяти більше увагу аналізу й критиці методологічно невірних поглядів буржуазної судової психіатрії" та ін. З кінця 60-х рр. радянська судова психіатрія висувається на передній край ідеологічного протистояння й політичної конфронтації двох останніх десятиліть "холодної війни".
Мова йде про обвинувачення Радянського Союзу в зловживаннях психіатрією з політичними цілями. Перші публікації на цю тему з'явилися на Заході в 60-х рр. (Цікаво, що в цей же час чимало західних психіатрів у своїх роботах позитивно оцінювали досягнення радянської психіатрії, особливо систему відходу, лікування, соціально-трудової реабілітації психічно хворих.) Був висунутий теза про існування в СРСР "каральній психіатрії", суть якої, на думку західних критиків, полягала в наступному.
Громадяни Союзу РСР, не згодні з офіційною ідеологією, залучалися органами державної безпеки до кримінальної відповідальності "за антидержавну діяльність" (по статтях 70 і 1901 КК РСФСР і відповідним статтям КК інших союзних республік*). Обвинувачуваних направляли на судово-психіатричну експертизу, де нібито спеціально підібрані для цієї мети психіатри або просто психіатри-експерти, на яких виявлявся відповідний тиск, виносили висновок про неосудність, хоча обвинувачуваний був психічно здоровий, з рекомендацією піддати його примусовому лікуванню в психіатричній лікарні спеціального типу МВС СРСР. Суди, що також покірно виконували волю "всесильного КДБ", "погоджувалися" з експертами й направляли свідомо здорових осіб у лікарні, які призначалися для душевнохворих, особливо небезпечних для суспільства**.
* Ст. 70 - "Антирадянська агітація й пропаганда", ст. 1901- "Поширення свідомо помилкових вигадництві, що ганьблять радянського державного й суспільного лада".
** Як приклади зловживання психіатрією західні критики приводили також випадки недобровільної психіатричної госпіталізації громадян, що приїжджали в Москву у вищі партійні й державні установи зі скаргами на дії місцевої влади; недобровільне приміщення в психіатричну лікарню певного контингенту громадян до державних свят і важливих заходів (з'їздам КПРС, московській Олімпіаді й т.п.). Однак такого роду випадки, як правило, не мали відносини до судової психіатрії.
Обвинувачення в зловживаннях пред'являлися "офіційному керівництву радянської психіатрії", тобто Мінздраву СРСР, Всесоюзному суспільству невропатологів і психіатрів, Всесоюзному НДІ судової психіатрії ім. В.П. Сербського й ряду інших психіатричних установ, а також окремим психіатрам, насамперед керівникам перерахованих установ і організацій. В офіційних заявах радянської сторони ці обвинувачення відкидалися й кваліфікувалися як груба політична провокація.
В 1977 р. на VI Конгресі Всесвітньої психіатричної асоціації (ВПА), до складу якої входило Всесоюзне суспільствоневропатологів і психіатрів, питання про використання в СРСР психіатрії в політичних цілях був одним з основних у повістці. Багато учасників конгресу виступили з різкими нападками на
Loading...

 
 

Цікаве