WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Короткий історичний нарис розвитку судової психіатрії - Реферат

Короткий історичний нарис розвитку судової психіатрії - Реферат

стаючи для лікаря не тільки професійно-етичної, але і юридичним обов'язком.
Ці принципи включені в міжнародно-правові документи, задаючи рівень законотворчості в області психіатрії для національних законодавств.
Відзначені тенденції в сучасній медицині з'явилися одним із приватних проявів набагато більше широкого правозахисного руху. Потужним імпульсом для його розвитку послужило прийняття в 1948 р. Генеральною Асамблеєю ООН "Загальної декларації прав людини". У зв'язку із цим необхідно відзначити, що психіатрія як жодна інша галузь медицини має потребу в підвищених гарантіях захисту прав пацієнта. Психіатричні міри (особливо недобровільні) дуже серйозно зазіхають на волю й автономію особистості. Разом з тим саме в психіатрії принцип автономії особистості пацієнта стикається з найбільшими труднощами. Чимала частина психічно хворих не в змозі в силу хворобливого розладу адекватно оцінювати ситуацію, стан свого здоров'я, а також правильно розуміти свій законний інтерес. Установлення лікарем-психіатром "партнерського співробітництва" із законним представником недієздатного пацієнта не може вважатися повноцінною заміною цих відносин безпосередньо із самим пацієнтом. Дана проблема дуже непроста й має потребу в подальшому вивченні.
Помітним в XX сторіччі стало явище, що одержала назва "антипсихіатрія". Вона зародилася на Заході на початку 60-х рр. Вихідна теза антипсихіатрів полягає в тому, що психіатрію не можна віднести до медичної дисципліни через відсутність у її арсеналі об'єктивних методів діагностики, якими користується вся медицина (наприклад, вимір температури тіла, кров'яного тиску, дані лабораторних досліджень). Психічні захворювання діагностуються на основі аналізу поводження людини. Але воно розцінюється як "нормальне" або "ненормальне", тільки виходячи із соціальних критеріїв і оцінок (моральних, релігійних, правових). У підсумку в розряд психічно хворих попадають люди, чиє поводження суперечить прийнятим у даному суспільстві нормам.
На думку антипсихіатрів, психіатрія є інструмент соціального контролю й політичного примуса. За допомогою діагнозу виявляються особи, що порушують соціальні приписання. За допомогою психіатричного відходу (особливо лікарняного), а також лікування переслідується мета домогтися в остаточному підсумку дотримання зазначених приписанні. У працях антипсихіатрів психіатрія з'являється знаряддям придушення інакомислення, політичної репресії, морального й фізичного насильства. Віднесення її до медичної науки абсолютно неправомірно, але не випадково, тому що надає цьому засобу політичної тиранії наукоподібну респектабельність, що вигідно відрізняє її від більше відвертих і незакамуфльованих інститутів політичного терору, таких, як поліція або суд.
Прихильники антипсихіатрії призивали до відмови від понять "психічна хвороба" і "психічно хворий", а також до повного скасування психіатричної служби, насамперед лікарняної. Замість пропонувалася організація так званих терапевтичних співтовариств для змісту в них на добровільній основі осіб із психічними розладами, яких іменували, однак, інакше. Наприклад, "особи, що випробовують життєві проблеми". У співтовариствах було відсутнє який-небудь примус, розпорядок дня. Скасовувався розподіл членів співтовариства на пацієнтів, лікарів і персонал. Всі вони оголошувалися рівноправними й повинні були проживати спільно. Допомога нужденної в ній особам виявлялася в основному у вигляді ненав'язливого партнерства й взаємної підтримки. Застосування медикаментів виключалося.
До початку 80-х рр. стало очевидним, що антипсихіатрія зазнала невдачі. Розпадалися терапевтичні співтовариства. хворі, Що Перебували в них, що не одержали вчасно належної медичної допомоги, або попадали у звичайні психіатричні установи, або поповнювали ряди бездомних і бурлак. Багато психіатрів, увлекавшиеся спочатку антипсихіатричними ідеями, поступово відійшли від цього руху, а серед що залишилися підсилилися розбіжності.
Антппсихпатрия - об'єкт аналізу багатьох дослідників, які в цілому давали їй негативні оцінки й характеристики. Відзначалися, зокрема, ненауковість вихідних посилок антипсихіатрії й непродуманий, авантюрний характер її практичних рекомендацій.
Разом з тим антипсихіатрія у відомій мері сприяла актуалізації ряду проблем психіатрії, які у випадку їхньої недооцінки дійсно таїли в собі дегуманизирующне тенденції. Це часом надмірне захоплення психіатрів абстрактними категоріями медичної науки, що робить подання про пацієнта абстрактно-схематичними; це спроби все різноманіття поводження психічно хворого пояснити винятково одним лише захворюванням та ін. Антипспхпатры змусили також своїх опонентів приділити значно більша увага етичним і правовим аспектам їхньої професійної діяльності. Відзначені тенденції останніх десятиліть, що практично не мали аналогів у минулому, істотно вплинули на психіатрію, психіатрів і все те, що так чи інакше залучено в рішення психіатричних проблем. Глибоким змінам піддалося професійне мислення співробітників психіатричних установ, з'явилися безпрецедентні для психіатрії недавнього минулого професійно-етичні норми, істотно перетворилося законодавство про психічно хворих. У деяких країнах (Японія, Нідерланди, США, Франція, Італія, Англія й ін.) були розкриті численні випадки порушення прав психічно хворих, зловживання психіатрією, про які до цього суспільство або не знало, або ставилося до них терпиме. Однак в изменившейся соціально-психологічної, етичної ц правовій атмосфері такі викриття мали широкий суспільний резонанс і спричинили серйозні реформи. Вони торкнулися всі сторони психіатричного життя - від збільшення асигнувань на психіатрію й зміни архітектури психіатричних установ до прийняття нового законодавства.
У СРСР відношення до антипсихіатрії було вкрай негативним. Правда, у Радянському Союзі періоду перебудови, а потім (після 1991 р.) у країнах СНД з'явилися окремі послідовні прихильники антипсихіатричних ідей. Однак широкої популярності й великого впливу антипсихіатрія тут ніколи не мала.
Дослідники радянського періоду історії розвитку вітчизняної судової психіатрії виділяють у ньому три основних етапи*.
* Морозов Г.В., Лунц Д.Р., Фелинская Н.И. Основні етапи розвитку вітчизняної судової психіатрії. М., 1976. С. 129-130.
Перший охоплює десятиліття з 1919 по 1929 р. Він характеризувався поступовим нагромадженням досвіду експертної роботи, розробкою нових організаційних форм судово-психіатричної експертизи й примусових мір медичного характеру, становленням законодавчої й науково-теоретичної бази судово-психіатричної діяльності.
Другий етап (1930-1950) знаменувався організацією мережі судово-психіатричних установ (відділень, експертних комісій) у системі органів охорони здоров'я, розгортанням наукових досліджень в області судової психіатрії, підготовкою кваліфікованих судово-психіатричних кадрів. "Сукупність цих заходівзабезпечила становлення судової психіатрії як самостійної галузі психіатричної науки й практики"*.
* Там же. С. 129.
На третьому
Loading...

 
 

Цікаве