WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Короткий історичний нарис розвитку судової психіатрії - Реферат

Короткий історичний нарис розвитку судової психіатрії - Реферат

ще в першій його половині в багатьох психіатричних закладах звичайної була практика широкого використання насильницьких, що приймали часом украй жорстокі форми, засобів обігу з пацієнтами. До них застосовувалися наручники, ланцюги, ремені для зв'язування, "гарячкові сорочки" і тому подібні міри, причому строком до багатьох тижнів, місяців і навіть років.
В 1793 р. французький психіатр Ф. Пинель розпорядився про зняття ланцюгів з мешканців будинку божевільних. Ця подія вважається поворотним пунктом у русі за гуманізацію психіатрії. За словами відомого російського психіатра Н.Н. Баженова, завдяки Пинелю "божевільні були підняті до достоїнства хворих"*. В 1839 р. англійський психіатр Д. Конноли скасував застосування гамівних сорочок (залишених в арсеналі психіатрії Пинелем) і проголосив принцип "нестиснення" при лікарняному відході. В 70-х рр. минулого століття в Шотландії вводиться "система відкритих дверей". Вона полягала в майже повній ліквідації палат, що защіпаються, і видаленні ґрат. Переважній більшості хворих дозволялося вільно пересуватися по території лікарні.
* Баженов Н.Н. Історія Московського Доллгауза. М., 1909. С. 9. Російські психіатри оцінювали реформи Пинеля дуже високо. Той же Баженов відзначав, що саме з них "психіатрія веде своє літочислення". Активно впроваджувалися в психіатричну практику дореволюційної Росії також описані нижче принцип "нестиснення" і "система відкритих дверей".
Досягнення психіатричної науки й гуманізація відношенні до психічно хворих дуже впливали на судову психіатрію. Значний внесок у її розвиток в XIX - початку XX в. внесли такі великі вчені й клініцисти, як И.М. Балинский, А.У. Фрезі, В.Х. Кандинский, В.П. Сербський, В.М. Бехтерев у Росії, В. Гризингер у Німеччині, Ж. Эскироль у Франції, Г. Маудсли в Англії, Р. Крафт-Эбинг в Австрії й ряд інших.
Значно більше широке коло проблем зачіпали ідеї італійського психіатра Ч. Ломброзо. Його концепція "злочинної людини" ("уродженого злочинця") була вкрай радикальна. Вона рішуче переглядала колишні погляди на природу злочинності й методи боротьби з нею й, як наслідок цього, претендувала на всебічне реформування всієї системи карної юстиції.
Однак реальний вплив на останню ідею Ломброзо виявилося набагато скромніше*. Більш помітно їхній вплив на наступний розвиток кримінології й у якомусь ступені судової психіатрії. Практично всі наукові концепції, що визнають значиму роль біологічних або медичних факторів (генетичних, психопатологічних та ін.) у генезисі злочинності, сталі йменуватися ломброзианскими.
* Докладно ці питання вивчаються в навчальних курсах кримінології й карного права.
Далі, в XIX в. з'являються законодавчі формулювання, що застосовувалися потім у судовій і експертній практиці протягом більше ста років. Норма Французького кримінального кодексу 1810 р. про неосудність ("Немає ні злочину, ні провини, якщо обвинувачуваний під час здійснення дії перебував у стані божевілля") проіснувала до 1994 р. коли у Франції набув чинності новий карний закон. Уведені в 1843 р. в Англії критерії неосудності, відомі як Правила Мак-Натена*, існують в англо-американському праві й понині.
* Названі по імені психічно хворого, що зробив по маревних мотивах убивство, жертвою якого став секретар прем'єр-міністра. Викладені у вигляді п'яти питань і відповідей на них. Центральним є положення про те, що несамовитим уважається особа, що внаслідок щиросердечної хвороби не моглася усвідомлювати "природу і якість" свого злочинного діяння або його "протизаконність".
Судової психіатрії XX сторіччя властиві деякі нові риси, що не мали або майже що не мали аналогів у минулому.
Карне й кримінально виконавче (виправне) законодавство й правозастосовна практика поряд з важкими психічними захворюваннями все більша увага починають приділяти відносно неглибоким психічним розладам. Вони враховуються при призначенні покарання й виборі його виду. Організуються спеціалізовані установи для засуджених із прикордонними психічним порушеннями. У виправний процес усе ширше впроваджуються лікувально-психіатричні й психолого-коррекционные програми. Відповідно зростає роль психіатра в карному судочинстві й під час відбування покарання.
Відзначимо, що 50-і рр. знаменуються появою й початком широкого впровадження в психіатричну практику нових лікарських засобів (нейролептиків). Їхній терапевтичний ефект значно перевершує все, що застосовувалося раніше в психіатрії з лікувальними цілями. Це дозволило набагато успешнее вирішувати лікувально-профілактичні завдання, у тому числі при застосуванні примусових мір медичного характеру. Але під впливом терапії в рамках психічних захворювань із традиційно важким несприятливим плином з'явилися вялотекущие, "стерті" форми, а також стійкі ремісії з гарною соціальною пристосовністю. Чимале число хворих, приречених колись більшу частину життя перебувати в лікарні, одержали можливість проживати в домашніх умовах. Разом з тим дані зміни поставили перед судовими психіатрами ряд непростих проблем. Значно ускладнилася, наприклад, судово-психіатрична експертна оцінка багатьох хворих (особливо, хворих шизофренією) зі збереженою соціальною адаптацією й працездатністю. Ускладнилося завдання попередження суспільно небезпечних дій з боку осіб розглянутої категорії. У внебольничных умовах стало складніше контролювати й вчасно виявляти випадки погіршення психічного стану хворого, порушень його соціальної адаптації, наслідком чого може з'явитися суспільно небезпечне поводження.
В XX в. уживає спроба вивести процес гуманізації психіатрії на якісно новий рівень. Починаючи з Пинеля, реформи по гуманізації психіатрії здійснювалися з позиції патерналізму. Пацієнт розглядався винятково як об'єкт лікарської турботи й піклування. Із другої половини поточного сторіччя патерналистской моделі взаємин лікаря й хворого в медицині протиставляється інша - модель партнерського (або "терапевтичного") співробітництва. Вона передбачає зовсім відмінну від патерналізму вихідну базу для відносин лікаря з пацієнтом - взаємна згода, довіра, правдивість, взаємну відповідальність. Пацієнт одержує право на інформацію про стан свого здоров'я, про характер і мету призначуваних лікарем медичних мір. Він вправі відмовитися від пропонованої медичної допомоги, і лікар зобов'язаний дотримувати цього права (крім випадків, коли є підстави для вживання недобровільних заходів). Пацієнт вправі відмовитися від уже призначеного курсу лікування.
Одним з головних і найбільш наочних елементів моделі "партнерського співробітництва" виступає принцип "інформованої згоди". Відповідно до його будь-який медичний захід, що зачіпає праваі й інтереси пацієнта, вимагає згоди останнього на його проведення. Але перед тим як згода буде дане (або не дане), пацієнт у доступній для нього формі повинен бути сповіщений про суть медичного заходу, його призначенні, цілях, очікуваних результатах, болючих відчуттях, побічних явищах і т.п.
Принципи, що випливають із моделі "партнерського співробітництва", включаються в текст закону,
Loading...

 
 

Цікаве