WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Предмет судової психіатрії і її завдання - Реферат

Предмет судової психіатрії і її завдання - Реферат

осознанно-регулируемым. Якщо ж психічний розлад позбавляє суб'єкта здатності до осознанно-регулируемому поводження, то чинені їм юридично значимі вчинки не тягнуть звичайних правових наслідків. Угода зізнається недійсної, порушення кримінально-правових заборон не приводить до покладання кримінальної відповідальності й покаранню й т.п.
* Важливо відзначити, що коло обставин, що тягнуть настання розглянутих правових наслідку, не обмежується визначенням психічного стану підлягаючій експертизі особи. Так, для визнання особи несамовитим, крім установлення його психічного стану, потрібно також довести, що саме ця особа зробила діяння, із приводу якого ведеться дане карне виробництво. Однак такого роду питання в компетенцію судового психіатра не входять, а тому в дійсному розділі не розглядаються.
Одночасне законодавство передбачає для подібного роду випадків можливість настання специфічних правових наслідків. До несамовитого можуть бути застосовані примусові міри медичного характеру, над недієздатним засновується опіка та ін.
Сам по собі діагноз психічного розладу, установлений громадянинові в процесі психіатричного обстеження, не є юридично значимою обставиною й не тягне накладення на громадянина ніяких правових обмежень (ч. 3 ст. 5 Закону "Про психіатричну допомогу й гарантії прав громадян при її наданні").
Разом з тим було б невірним протиставляти судову психіатрію загальної, говорити про істотні розбіжності між ними. Як ми вже відзначали, судова психіатрія використає весь арсенал засобів, розроблених загальною психіатрією в області діагностики й лікування психічних розладів. Звідси неправомірна думка, начебто предмет загальної й судової психіатрії принципово різний. Відповідно до цієї крапки зору, у загальпсихіатричній практиці психічно хворим іменується будь-яка особа, якому встановлений діагноз психічного розладу. Судовий психіатр використає інше поняття психічного захворювання - не медичне, а юридичне. З погляду цивільного права, наприклад, психічно хворим є особа, визнане судом недієздатним. Особа ж, визнане дієздатним, хоча й виявляє ознаки психічного розладу, юридично вважається психічно здоровим. І цієї точки зору повинні дотримуватися судові психіатри. Іншими словами, для судового психіатра така особа є здоровим, тоді як психіатр загального профілю така особа вважає психічно хворим.
Помилковість описаного підходу криється в принципово неправильному поділі психічних розладів на "хворобу в медичному змісті" і "хвороба в юридичному змісті". У дійсності поняття "хвороба", "хворобливий розлад" (у тому числі психічне) є винятково медичними й визначаються відповідно до діючої класифікації хвороб. Цьому погляду на психічні розлади, на хворобу й здоров'я, психічну норму й патологію зобов'язано випливати й право. Суть справи в іншому: не всякий психічний розлад здатний мати юридичне значення й спричиняти правові наслідки.
Існують психічні розлади юридично значимі й психічні розлади юридично нейтральні. Багато громадян, що страждають психічними розладами й, отже, що не можуть уважатися психічно здоровими, не втрачають однак здатності до самостійного здійснення юридичних дій. Вони можуть нести карну відповідальність і відбувати покарання, робити угоди, виконувати свої професійні обов'язки, давати показання в суді.
Резюмуючи сказане, можна зробити наступні висновки. Загальна психіатрія і її прикладна галузь - судова психіатрія є науками про психічні розлади. Розрізняються обидві медичні дисципліни насамперед по цілям, з якими вони вивчають названі розлади. Для загальної психіатрії це надання психіатричної допомоги хворим.
Судова психіатрія вивчає психічні розлади з метою надання сприяння правосуддю. Судова психіатрія має справу з тими психічними розладами, із установленням яких у карному або цивільному судочинстві законодавство зв'язує настання специфічних правових наслідків (звільнення від кримінальної відповідальності, застосування примусових мір медичного характеру, визнання угоди недійсної та ін.). Таким чином, предмет судової психіатрії становлять психічні розлади, що мають правове значення в карному й цивільному процесі.
У більшості випадків юридично значимі психічні розлади характеризуються двома групами ознак (критеріїв). Першу становлять чисто медичні (клінічні) ознаки, використовувані як у судової, так і загальної психіатрії: симптоми, синдроми, нозологические форми психічних розладів. Друга група ознак (критеріїв) уживається тільки судовими психіатрами і є основою для так званої судово-психіатричної оцінки психічних розладів. Стосовно до деяких понять, використовуваним у праві й судовій психіатрії, друга група ознак іменується юридичним критерієм. Наприклад, юридичний критерій неосудності*, юридичний критерій цивільно-правової недієздатності**.
* Докладніше див. розділ 2.1.
** Докладніше див. розділ 3.1.
Діяльність судового психіатра має трохи щодо самостійних напрямків. Кожне з них характеризується своєрідністю завдань і способів їхнього рішення, а також деякою специфікою правових форм (юридичних правил і процедур), у рамках яких ця діяльність реалізується. По зазначених підставах у судовій психіатрії можна виділити кілька розділів.
1. Судово-психіатрична експертиза по карних і цивільних справах. По обсязі практичної роботи, числу судових психіатрів, що беруть участь у ній, по ступені наукової розробленості наявних тут проблем цей розділ вітчизняної судової психіатрії можна назвати основним.
Крім того, судово-психіатричній експертизі в найбільшій мері властиві риси, характерні саме для судово-психіатричної діяльності взагалі й отличающие судову психіатрію від загальної.
По-перше, судово-психіатрична експертиза може бути призначена тільки в рамках карної або цивільної справи й тільки особою (органом), ведучим судочинство. Це посадові особи, що ведуть попереднє розслідування (дознаватель, слідчий, прокурор), або суд (суддя), що розглядає справу по першій інстанції. Інші посадові особи, органи, організації або громадяни призначати судово-психіатричну експертизу не вправі.
По-друге, обличчя, що призначають експертизу, не тільки ухвалюють рішення щодо її проведенні, але також формулюють експертне завдання (питання, поставлені перед експертами); збирають об'єкти й матеріали, що підлягають експертному дослідженню, і надають їхнім експертам; вибирають експертна установа або конкретні експерти, якою поручається експертиза; оцінюють складене експертами висновок і, у випадку згоди з висновками експертів, використають ці висновки для прийняття процесуальних рішень.
По-третє, саме ці рішення (постанова слідчого, визначення або вирок суду та ін.) є обов'язковими для всіх органів і організацій, посадових осіб і громадян. Експерти-психіатри не мають владні повноваження, а їхні висновки й висновки - обов'язковоююридичною чинністю. Звідси юридично помилкові твердження, що зустрічаються іноді, що судові психіатри, визнавши громадянина несамовитим, звільнили його від кримінальної відповідальності й направили на примусове лікування. Такими повноваженнями наділений тільки суд. Більше того, слідчий, прокурор, суд не зобов'язані беззастережно керуватися експертним
Loading...

 
 

Цікаве