WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Предмет судової психіатрії і її завдання - Реферат

Предмет судової психіатрії і її завдання - Реферат


Реферат на тему:
Предмет судової психіатрії і її завдання
Судова психіатрія є прикладною галуззю медичної науки - психіатрії (загальної психіатрії). Психіатрична наука в цілому й кожна з її галузей досліджують закономірності виникнення, розвитку й можливого результату групи хвороб, що супроводжуються порушеннями психіки. Ці хвороби йменуються психічними розладами. Далі в дійсній главі найменування "психічні розлади", "психічні хвороби" і "психічні захворювання" будуть уживатися як синоніми.
Загальна психіатрія досліджує зазначені закономірності з метою надання психічно хворим психіатричної допомоги. Остання містить у собі обстеження психічного здоров'я пацієнта, розпізнавання (діагностику) психічних захворювань, психіатричне лікування й відхід, а також медико-соціальну реабілітацію осіб, що страждають психічними розладами (ст. 1 Закону РФ "Про психіатричну допомогу й гарантії прав громадян при її наданні").
Судова психіатрія вивчає психічні розлади стосовно до завдань, які вирішуються в ході здійснення правосуддя по карних і цивільних справах. На підставі висновку судових психіатрів, що підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами, суд у рамках карного або цивільного судочинства приймає процесуальні рішення - визначення, постанова, вирок. Тому ця галузь психіатрії називається "судової".
Оскільки в карне судочинство складовою частиною входить попереднє розслідування, те судово-психіатричні висновки використаються тут не тільки судом, але також особою, що робить дізнання, слідчим і прокурором.
Загальна й судова психіатрія поряд з рисами подібності між собою мають певні розходження.
Загальним виступає те, що обидві медичні дисципліни, вивчаючи ті самі явища - психічні розлади, використають однакові методи психіатричного обстеження, діагностики, а при необхідності й лікування - єдину класифікацію психічних захворювань, єдині медичні терміни й поняття. Точніше, судова психіатрія запозичить із загальної психіатрії розроблену нею систему наукових поглядів на психічні розлади й систему практичних дій по їхньому виявленню, профілактиці й лікуванню.
Однак розходження в завданнях, розв'язуваних загальною й судовою психіатрією, обумовлюють відомі розбіжності між ними, надаючи судової психіатрії властиві тільки їй специфічні риси.
Сказане ставиться й до її предмета. У багатьох випадках він містить у собі крім медичних описів і кваліфікацій, прийнятих у загальній психіатрії (наприклад, діагнозу психічного захворювання), також додаткову судово-психіатричну кваліфікацію, іменовану судово-психіатричною оцінкою. Так, експерти-психіатри, обстеживши обвинувачуваного, доходять висновку, що він протягом ряду років страждає хронічним психічним захворюванням у формі параноидной шизофренії. У загальпсихіатричній практиці наведеного діагнозу в сукупності з деякими іншими клінічними характеристиками хворобливого стану цілком достатньо, щоб ухвалити рішення щодо необхідності для пацієнта психіатричної допомоги й способі її надання. Для судового психіатра наведений діагноз і інші чисто клінічні кваліфікації захворювання обвинувачуваного теж необхідні, але недостатні. Судовий психіатр повинен використати додаткові й досить специфічні критерії, які характеризують виявлений хворобливий стан. Приміром, відповістити на запитання, міг або не міг обвинувачуваний під час здійснення інкримінованого йому діяння "усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними" (ч. 1 ст. 21 КК РФ). Дане формулювання визначає глибину (вага) поразки хворобою психічної сфери обвинувачуваного в ступені, що виключає осудність і відповідальність за вчинене.
Аналогічна картина спостерігається при рішенні судовим психіатром інших питань, що входять у його компетенцію. Цивільну недієздатність обумовлює не будь-який психічний розлад, але лише таке, котре не дозволяє хворому "розуміти значення своїх дій або керувати ними" (ст. 29 ГК РФ). Не можуть бути допущені до дачі показань свідків психічно хворі, нездатні "правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати про їх правильні показання" (п. 3 ст. 79 УПК РСФСР).
Критерії судово-психіатричної оцінки можуть відбивати не тільки глибину (вага), але й деякі інші особливості психічних розладів. Наприклад, примусові міри медичного характеру застосовуються до несамовитого лише за умови, що він по своєму хворобливому стані становить небезпеку. Її зміст визначається в законі як можливість заподіяння несамовитим істотної шкоди або небезпека, що він представляє для себе або інших осіб (ч. 2 ст. 97 КК РФ). При зміні психічного стану примусові міри медичного характеру підлягають припиненню, навіть якщо повного лікування не наступилася й громадянин залишається психічно хворим.
На відміну від загальпсихіатричних, судово-психіатричні критерії психічного розладу відбивають такі його особливості, які, властиво, і роблять його юридично значимим у карному й цивільному судочинстві, обумовлюють специфічні правові наслідки. Так, хворий, нездатний усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними, не повинен нести за їхнє здійснення кримінальної відповідальності, оскільки його поводження не може вважатися винним. Свідок, нездатний правильно (адекватно) сприймати навколишнє, не повинен допускатися до дачі показань через реальну погрозу одержання судом болісно перекручених, недостовірних відомостей, здатних негативно позначитися на встановленні судової істини.
Критерії психічних розладів, по яких виробляється їхня судово-психіатрична оцінка, або прямо втримуються в законі (у статтях про неосудність, цивільну недієздатність і т.п.), або випливають із його змісту й характеру розглянутого судом справи. Ці критерії не застосовуються в загальній психіатрії й не можуть бути замінені розгорнутим психіатричним діагнозом або докладним клінічним описом психічного стану обстежуваної особи.
Розглянуті медичні дисципліни, тобто загальну й судову психіатрію, не можна як змішувати між собою, так і протиставляти один одному.
Прикладом їхнього змішання є судження, по яких завдання судових психіатрів - установити наявність або відсутність у громадянина психічного розладу, визначити, хворі даний суб'єкт або здоровий. Якщо громадянин психічно хворий, то суд, залежно від характеру справи, приймає відповідне рішення - звільняє хворого від кримінальної відповідальності як несамовитого, визнає недієздатним та ін.
Такого роду судження нерідко можна чути від людей, незнайомих або поверхово знайомих із правом і судовою психіатрією. Помилка полягає в тім, що для визнання громадянина несамовитим, недієздатним, нужденним у примусовому лікуванні або непридатним до певних видів професійної діяльності одних лише клінічних кваліфікацій, включаючи медичний діагноз захворювання, недостатньо. Крім цих кваліфікацій потрібна оцінка стану психічного здоров'я громадянина по додаткових судово-психіатричних критеріях, про які говорилося вище*. Ці критерії найчастіше визначають глибину(ступінь) хворобливої поразки психічних функцій людини, які необхідні йому як суб'єктові права для самостійного здійснення юридичних дій. Поводження суб'єкта права повинне бути
Loading...

 
 

Цікаве