WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Психологія злочинної поведінки. Психологія злочину - Реферат

Психологія злочинної поведінки. Психологія злочину - Реферат

середовищем;
o поряд з особистістю і діяльністю обов'язковим елементом дослідження є середовище, яке оточує індивіда, особливості соціального мікро середовища.
Основна мета дослідження - виявити значимі в генезисі злочинної поведінки
елементи цих підсистем.
Дослідження показали, що для різних видів злочинів (насильницьких, корисливих, необережних) характерними є різні перекручення у мотиваційній сфері правопорушника.
2. Загальна психологічна характеристика злочинної діяльності.
1. З точки зору психології будь-яке правопорушення, будь-який злочин можна розглядати як особливий вид діяльності, вид певної соціальної активності людини, що проявляється в специфічних формах протиправної поведінки, в якій виражаються ставлення суб'єкта до соціальних цінностей, особливості його психіки та індивідуально-психологічні властивості, мотиваційна сфера особистості, психічні стани.
Під діяльністю в психології розуміють ту чи іншу (внутрішню чи зовнішню) активність людини, яка спрямована на досягнення поставленої цілі.
Будучи активним суб'єктом діяльності людина активно включається в суспільні, міжособистісні стосунки, тому займає певну позицію відносно інших людей, суспільства в цілому, соціальних цінностей. На цій стадії, за твердженням С.Л. Рубінштейна, діяльність набуває новий специфічний аспект, стає поведінкою.
Поведінка - це зовнішній прояв діяльності, дій людини, процес взаємодії з навколишнім середовищем, опосередкований її зовнішньою (руховою) і внутрішньою (психічною) активністю. У поведінці виражається її ставлення до моральних, правових норм, традицій, які існують в суспільстві. За поведінкою судять про особистісні особливості суб'єкта.
Предметом спеціального вивчення юридичної психології є протиправна, злочинна поведінка, яка за своєю антисуспільною спрямованістю, способами досягнення цілі суттєво відрізняється від звичайної поведінки людини, яка не вступає в конфлікт з нормами права. Ця антисуспільна спрямованість злочинної поведінки особливо помітна коли потрібно аналізувати процеси мотивації цілепокладання, прийняття рішення, вибору засобів досягнення поставлених цілей і практичної реалізації злочинного задуму при здійснені злочинів з різними формами провини.
Своєрідною одиницею поведінки людини є вчинок. "Вчинком - є не будь-яка дія людини, а лише така, в якій головне значення має свідоме ставлення людини до інших людей, до суспільства, до норм суспільної моралі" (С.Л. Рубінштейн). Більше того, вчинком може бути і утримання суб'єкта від якихось дій (або як кажуть юристи, бездіяльність) якщо в цьому стримуванні (бездіяльності) проявляється його позиція, ставлення до явищ, що відбуваються.
Розглядаючи діяльність ми не можемо не помітити дві її сторони: внутрішню (психічну) і зовнішню (фізичну) предметну сторону. Усвідомлення суб'єктом майбутньої діяльності, мисленнєве переміщення її у зв'язку з цим у часі та просторі називається інтеріоризацією (перетворенням у внутрішнє). Процес інтеріоризації може протікати як на вербальному рівні, так і згорнуто у вигляді образів мислення. Навпаки, зовнішню, предметну сторону діяльності слід розглядати як екстеріоризацію внутрішньої, психічної сторони діяльності.
Ці дві сторони діяльності нерозривно пов'язані між собою. "Зовнішня сторона - рухи за допомогою, яких людина впливає на зовнішній світ, - визначається і регулюється внутрішньою (психічною) діяльністю, мотиваційною, пізнавальною і регулятивною... Вся ця внутрішня, психічна діяльність спрямовується і контролюється зовнішньою, яка виявляє властивості речей, процесів, здійснює їх цілеспрямовані перетворення, виявляє міру адекватності психічних моделей, а також ступінь співпадання одержаних результатів і дій з очікуваними. (АВ. Петровський).
Усі ці процеси є в основі формування наміру людини під час підготовки і здійснення нею злочину, оскільки злочин є різновидом діяльності, головною особливістю якої є її антисуспільна спрямованість.
2. Невід'ємним елементом діяльності є потреба людини, яка стає джерелом її активності. Потреба, що набула спонукальної сили, яка спрямовує діяльність, стає її мотивом. Як писав О.М. Леонтьєв, "діяльності без мотиву не буває; "немотивована" діяльність - це діяльність, яка не без мотиву, а діяльність з суб'єктивно і об'єктивно прихованим мотивом".
Щоб активність набула характеру діяльності незалежно від її спрямованості, перед людиною повинна стояти ціль. Тільки в цьому випадку можна вести мову про цілеспрямовану діяльність. Процес цілеутворення може мати різні часові інтервали, завершуючись постановкою загальної цілі у вигляді деякого образу майбутнього результату (продукту) діяльності. Проте на шляху до досягнення цієї загальної цілі суб'єкт може ставити більш конкретні (часткові) цілі, порівнюючи їх із загальною ціллю.
Детермінантою вибору цілі є таке важливе особистісне утворення, як рівень домагань. Значно завищений рівень домагань, неадекватна самооцінка особистості часто призводять до того, що суб'єкт ставить перед собою (з точки зору своїх здібностей і об'єктивних умов) реально недосяжні цілі. Крах у досягненні цих цілей може викликати у суб'єкта стан фрустрації, загострити стан психічної напруги, є причиною розвитку конфліктних стосунків з навколишніми і провокувати агресивні (протиправні) форми поведінки.
Серйозні порушення процесів цілеутворення, як правило, свідчать про психічну незрілість людини, її інфантильність, легковажність і навіть про можливі розлади і порушення її психіки.
3. Одиницею діяльності є дія. За допомогою дій здійснюється та чи інша діяльність.
Сукупність дій може складати певний вид діяльності.
Під дією в психології розуміють відносно закінчений елемент діяльності спрямований на виконання якоїсь однієї, простої поточної задачі, на досягнення тієї чи іншої конкретної (часткової) цілі. В основі дії є спонукання у вигляді різних потреб, інтересів, які стають для суб'єкта мотивом, як тільки появляється ціль. Тому в мотивах відображаються спонукання індивіда.
Окремі дії можуть розпадатись на більш дрібніші, або як їх назвав С.Л Рубінштейн "часткові дії" (операції). В кримінальному законі застосовується специфічний термін - "діяння". Діяння з точки зору науки кримінального права - це поведінка, вчинок людини у "формі дії або бездіяльності". А під дією розуміється суспільно небезпечна, вольова, активна поведінка.
За тим як людина керує своїми діями, як контролює їх можна виділити такі дії.
ІНСТИНКТИВНІ ДІЇ. Вони ініціюються органічними імпульсами і здійснюються без свідомого контролю. Як правило вони спостерігаються в ранньому віці.
РЕФЛЕКТОРНІ абоДІЇ-РЕАКЦІЇ. Вони здійснюються рефлекторно. Такі дії також не піддаються свідомій регуляції. Типовим прикладом таких дій може бути мимовільне відтягування руки від джерела струму або гарячого предмету. Як ті, так і інші дії не складають особливого інтересу з правової точки зору. Тому вони не розглядаються в юридичній психології.
ІМПУЛЬСИВНІ ДІЇ. Вони спостерігаються в осіб, що знаходяться в стані сильного, частіше афективного збудження. Тому їх ще називають ІМПУЛЬСИВНО-АФЕКТИВНІ дії. Цілеспрямований, вольовий контроль за ними, їх регуляція в момент афективного спалаху під час їх здійснення можуть виявитись для суб'єкта непосильними. Імпульсивні дії легше передбачити і не
Loading...

 
 

Цікаве