WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Державна власність: ретроспективний аспект та сучасні концептуальні підходи - Реферат

Державна власність: ретроспективний аспект та сучасні концептуальні підходи - Реферат

юридичний статус здебільшого акціонерний. Між тим, корпоративна власність, на наш погляд, є прийнятнішою для сучасних умов господарювання. По-перше, вона включає не тільки власність акціонерних товариств (АТ) як таких, а й власність промислово-фінансових груп (ПФГ), що функціонують у розвинутих країнах і виступають перспективними для України. По-друге, корпоративна власність є найбільш інтегрованою, оскільки обов'язково містить в одному об'єднанні промисловий і фінансовий (банківський) капітали. Тому структури з корпоративною власністю більш стійкі як у періоди економічного спаду, так і в конкурентному середовищі. По-третє, як правило, корпорації існують у найважливіших сферах та галузях національного господарства, тобто є певною мірою флагманами економіки. По-четверте, структури корпоративної власності утримують більші, ніж акціонерні, пріоритети в зовнішньоекономічних відносинах і сумісних міжнародних проектах.
Важко погодитися з А. Сірком, який вважає, що корпоративна власність як розвинута й досконала форма ринкового підприємництва "механічно перенесена (трансплантована) у неринкове середовище..." [8, 59]. Річ у тому, що, на нашу думку, корпоративна власність сформувалася (чи ще й формується) в нашій країні лише після того, коли вже майже встоялися відносини акціонерної власності, тобто тоді, коли українська економіка вже не була "неринковою". Інакше кажучи, корпоративна власність формується зараз на основі акціонерної.
Зупинимося коротко на поставленихперед тим питаннях. Перше: причини того, що в Україні в результаті роздержавлення переважною формою нових підприємств стали АТ. Чомусь саме це питання не зацікавлює наших дослідників. Проте, на нашу думку, слід це пояснити принаймні таким чином: а) оскільки попередня економіка України була більш індустріальною, ніж аграрною, і на території країни розташовані підприємства-гіганти, то розпорошення їхньої державної власності було небажаним - доцільнішим було утворення на їх базі АТ; б) у перші роки роздержавлення державної власності в країні не було достатнього капіталу для приватного її викупу, оскільки, з одного боку, населення не мало великих грошей, оскільки вклади в ощадному банку було заморожено; з іншого боку, процес первісного накопичення капіталу теж не надавав ще достатніх сум для приватизації великих підприємств, а ситуація диктувала необхідність переміщення їх за кордон; в) сама ідея приватної власності тоді була не дуже популярною, і на це також слід зважати.
Друге питання: чи можна вважати акціонерну власність приватною або, навіть, приватно-колективною? Здається, що ні. Аргументи такі: а) власність АТ все ж спільна, оскільки створена за рахунок спільного капіталу вкладників-засновників; б) діяльність АТ теж здійснюється спільними зусиллями та рішеннями; в) управління здійснюється правлінням, що вибирається на загальних зборах; г) розподіл прибутку формально демократичний; д) українська статистика представляє у збірниках акціонерну власність як колективну, що, на наш погляд, є правильним. З іншого боку, якщо мати на увазі контрольний пакет акцій і те реальне право розпоряджатися акціонерною власністю, яке він надає, то можна з деякими обмовками вважати акціонерну власність приватно-колективною, але все ж не приватною.
Таким чином, за гегелівським законом заперечення заперечень можна побудувати приблизно такий ланцюжок еволюції відносин і форм власності: общинна - приватна - акціонерна (як різновид колективної) - монополістична - корпоративна - державно-корпоративна - державна (як різновид суспільної).
В аспекті проблем цієї статті слід розглянути роль державної власності в акціонерній, що є актуальним для України, в економіці якої діє понад 38 тис. АТ з кількістю акціонерів в них майже 19 млн. Держава має контрольний пакет акцій у кожному п'ятому відкритому акціонерному товаристві (ВАТ), а 11,1% з них і досі перебувають у державній власності [8, 57-58]. Цей факт підтверджує той аргумент, який був наведений вище з приводу причин розповсюдження в Україні акціонерної власності. Державна власність найбільш наближена до суспільної - тому й наведений ланцюжок теж вірний.
Щодо корпоративної власності, то в секторі її функціонування досить сильно відчувається вплив держави. А. Сірко наводить дані, за якими близько 70% загального обсягу промислового виробництва країни є її активами, і держава зберігає за собою корпоративні права у більш як 50% ВАТ [8, 57-58]. С. Наливайченко висловлює навіть думку, що згодом українська економіка перетвориться на державно-корпоративну [9]. Певним феноменом слід вважати й ту особливість української дійсності, що в ній присутній такий різновид корпоративної власності, як власність директорів великих підприємств. Знов виникає питання: це добре чи погано? З позиції варіанту переходу до розвинутого капіталізму сучасного типу, який наявний у капіталістичних країнах, такий вид власності "не за правилами", тобто погано. З позиції ж варіанту переходу до соціального ринкового господарства (СРГ) за скандинавським типом це в цілому добре, оскільки саме такі відносини власності спроможні забезпечити більш швидке створення умов такого переходу.
На наш погляд, розвиток корпоративної власності в напрямку державно-корпоративної за умов економічної, соціальної і політичної сталості країни слід вважати позитивним явищем, оскільки саме такий тип власності може розглядатися в якості одного з важливих інститутів постіндустріальної економіки й етапом на шляху до інформаційного суспільства.
Ще один аспект, до якого звертаються українські вчені все частіше - соціалізація відносин власності. Дійсно, якщо розширення процесу соціалізації пов'язане з усуспільненням корпоративної власності, а це насправді так, то очевидним є факт еволюції її спочатку у державно-корпоративну, а потім - у соціалізовану (як різновид суспільної). При усій повазі до середнього і малого бізнесу, все ж великі корпорації "роблять погоду" в сучасній розвинутій економіці. У США, наприклад, майже 90% всього ВНП створюється у корпоративному секторі економіки. І це є перспективою саме соціалізації відносин власності, а отже і створення асоційованого їх суб'єкта - держави (але саме на цьому етапі розвитку).
Дещо з іншого боку до цієї проблеми підходять дослідники В. Рибалкін і Л. Мамичова. Акціонерну власність вони вважають найбільш живучою через її переваги порівняно з іншими формами (вони майже такі, що тут вже розглядалися), а також через наявний потенціал подальшого розвитку - ускладнення
Loading...

 
 

Цікаве