WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Державна власність: ретроспективний аспект та сучасні концептуальні підходи - Реферат

Державна власність: ретроспективний аспект та сучасні концептуальні підходи - Реферат

жорстким контролем держави). Чи було це передбачено науковою теорією соціалізму? За великим рахунком - так. Оскільки суспільна власність уявлялася класиками марксизму як державна, тобто саме держава повинна була представляти цю суспільну власність і виконувати функції, пов'язані з її використанням в інтересах народу. Лише В. Ленін, який здійснював реальне керівництво першими кроками створення суспільної власності в Росії, теоретично довів необхідність існування двох форм власності в перехіднийперіод - трудової колективної та приватної. I хоча створення й функціонування суспільної власності як державної в Союзі слід вважати процесом об'єктивним, оскільки, по-перше, цьому процесу передувало становлення й функціонування державно-монополістичного капіталізму (ДМК), по-друге, за умов всебічного усуспільнення продуктивних сил іншої форми власності не могло бути, така безальтернативність призвела до суттєвого зниження її ефективності, а потім - і до процесу роздержавлення її об'єктів. Дивним може видатися інше: державна власність в умовах сучасного капіталізму виявилася ефективнішою, ніж за умов практичного соціалізму (звісно, виключаючи такий феномен, як китайська економіка).
3 наближенням до інформаційного суспільства вага й значення державної власності закономірно буде зростати. Формування такого наукового напряму, як економіка знань об'єктивно обумовлює поширення державної власності на інформаційну продукцію. Це пояснюється тим, що ключовими пріоритетами суспільного розвитку все більше стають: підтримка державою наукових досліджень, розвиток інформаційних систем й інформаційних ресурсів, створення умов зростання інформаційної індустрії, поліпшення умов доступу до інформації, удосконалення законодавства щодо цього та захист інформації, а також поширення міжнародного співробітництва й торгівлі в галузі інформаційно-телекомунікаційних технологій [5].
У зв'язку з цим виникає питання права власності держави. Як відомо, теорія прав власності (автори А. Алчиян, Р. Коуз, Д. Норт), не спростовуючи поняття її економічного змісту за К. Марксом, розглядає власність як систему відносин чи навіть матеріальне їхнє втілення у вигляді "пучка прав", що випливає з використання об'єктів власності, а "правила гри" визначають і регулюють законодавці, тобто державні органи влади. Для реалізації прав власності потрібні відповідні інститути. Оскільки теорія прав власності вважається однією з теорій неокласичного напряму економічної думки ("економічний імперіалізм"), то тривалий час вона розглядалася в системі інституціоналізму. Хоча останній спромігся поєднати марксистську концепцію власності з неокласичною теорію прав власності, що на сьогодні слід вважати певним прогресом в еволюції економічної думки. Перенесення теорії прав власності з неокласичної теорії до інституціональної можна пояснити тим, що предметом дослідження стали різні інститути, такі, як освіта, охорона здоров'я, планування сім'ї, міжнаціональні відносини тощо, що потребують правового статусу, а значить, прерогативи держави.
Звернемо увагу на те, що виконувати економічні функції держава спроможна лише за умов власного поля діяльності, тобто через власні об'єкти власності [6, 33]. Тому не зайвим буде визначення об'єктів державної власності для розвинутих соціально-економічних систем. Теорія і практика розвинутих країн свідчать, про те що об'єкти державної власності згруповуються у загальнодержавну, муніципальну (місцеву) та комунальну власність. До загальнодержавної, як правило, належить чимала частка національного багатства: земельні надра, їхнє виявлення й розробка, водні, лісові тощо ресурси, національні комунікації, як-то лінії електромереж, мости, нафто-, газо- та продуктопроводи, зона повітряного простору, ресурси космічних систем, частотний діапазон, власні підприємницькі структури, зокрема ті, що "виробляють" так звані суспільні товари, а також державні утворення, що діють за кордоном. Таким чином, виключно державною власністю мають бути такі об'єкти, які впливають на долю переважної більшості населення країни, стан його здоров'я, рівень життя, соціальну захищеність, інтелектуальний розвиток, національну безпеку. До муніципальної власності належать місцеві підприємства, частково державні споруди на цій території (що визначається окремою угодою між центральною і місцевою владою), значна частка доходів від їх функціонування, заклади загальної освіти, муніципальні наукові заклади, медичні установи місцевого значення, заклади культури та спорту тощо. Комунальна власність включає підприємства комунальної сфери: житло, будівлі комунального призначення тощо. У будь-якому разі, відносини й права власності між зазначеними типами державної власності мають правове вирішення на рівні загальнонаціонального законодавства.
Щодо суб'єктів державної власності, то відповідно до її об'єктів вони розподіляються на суб'єкти загальнодержавного значення (держкомітет), уповноважені місцевої влади, юридичні структури комунального господарства.
На разі виникає питання про переваги й певні вади державної власності. Для того, щоб відповісти на нього не за звичай, спробуємо провести хоча б поверхове порівняння двох відомих у сучасній економіці монополій і з точки зору теорії питання, і з позиції їхньої практичної діяльності (таблиця 1).
Таблиця 1 - Порівняння державної і приватної монополії
Державна монополія Приватна монополія
Поєднання корисної діяльності з практикою законодавства Правовий статус залежить від державної законодавчої системи
Об'єднання, як правило, менш прибуткових або збиткових видів діяльності (фундаментальна наука, оборона, благоустрій міст, охорона громадського порядку тощо) Об'єднання тільки найбільш прибуткових видів діяльності (нафта, газ, торгівля, сфера послуг, житлове будівництво, індустрія розваг, частково телекомунікації тощо)
Зосередження фінансів через бюджет - їх акумуляція та розподіл в інтересах національної економіки і населення Власні фінанси від власної діяльності та централізації від контролю над підлеглими структурами - максимізація прибутку
Відшкодування різниці між витратами і результатами фундаментальних досліджень із держбюджету Використання готових результатів науки й техніки (технологій) через НДДКР та КБ, скупку патентів, ліцензій тощо
Організація, контроль діяльності ВПК, постачання продукції для армії Виконання держзамовлень на продукцію воєнного призначення, посередництво в її реалізації
Можливості контролю й регулювання національної
Loading...

 
 

Цікаве