WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Державна власність: ретроспективний аспект та сучасні концептуальні підходи - Реферат

Державна власність: ретроспективний аспект та сучасні концептуальні підходи - Реферат


Реферат на тему:
Державна власність: ретроспективний аспект та сучасні концептуальні підходи
Проблематика державної власності є однією з найбільш актуальних [8-10, 12]. Це обумовлено як загальною тенденцією до зростання економічної ролі державної власності майже в усіх країнах світу, так і неоднозначністю її тлумачення і визначення її місця в національній економіці країн, зокрема національній економіці України. Визначення передумов державної власності, відтворення історичної логіки її розвитку є, на наш погляд, найменш вивченими питаннями в економічних дослідженнях.
Метою статті є аналіз сучасних концепцій державної власності на основі визначення тієї ролі, яку вона відігравала в минулому, на різних етапах розвитку суспільства. Цього потребує як економічна теорія, так і практика постсоціалістичних країн, оскільки ще й досі немає чіткого визначення їхнього майбутнього устрою, зокрема України: чи це буде рух до такої економічної структури суспільства, яка дозволить увійти у "довгу хвилю" світового простору, чи формування її без "ізмів", тобто як основу інформаційного суспільства, "суспільства масового споживання", соціального ринкового господарства скандинавського типу тощо, як першої сходинки до світового добробуту.
Перші згадки про власність як таку містяться в манускриптах Вавилону і Давнього Китаю, у працях античних істориків і філософів: Каутільо, Ксенофонта, Платона, Аристотеля, Верони. Усі вони називають першою формою власності общинну, що була обумовлена сильною залежністю людини від стихійних сил природи. Наприклад, у давньогрецькому устрої формувались відносини спільного надбання, взаємодопомоги, володіння майном, хоча правове закріплення цих відносин було відсутнє. Подальший розвиток цих відносин: поява права спадкоємництва, накопичення багатства у старійшин роду, поневолення членів одного роду, розбійні напади на сусідів із захопленням худоби, скарбу, багатства, спричинення насильства тощо - зумовив і їх руйнування [1, 108-110]. На зміну родоплемінному устрою суспільства прийшла держава [2]. Зокрема в Афінській державі з'явилася приватна власність на стада тварин та предмети розкоші, вона ж покликала до життя товарний обмін. Відчуження продукту праці від її виробника призвело надалі до виникнення приватної власності на землю. Суспільний розподіл праці обумовив і розподіл людей за майновою ознакою та проживанням на одній території. Поява за таких умов інституту державної влади була об'єктивним явищем, оскільки саме вона була спроможною законодавчо закріпити інший інститут - приватну власність [1, 114-116]. Первісна община не знала розподілу на матеріальні і особисті фактори виробництва, робоча сила являла собою єдине ціле в системі общинної власності. Лише перехід до так званої цивілізації обумовив появу додаткового продукту, перетворення робочої сили на товар, а грошей - на капітал. Водночас аграрна цивілізація перетворила й землю на особливий об'єкт приватної власності. Хоча за всіма людськими нормами моралі та релігії земля як така не є результатом людської праці - тому вона має бути загальним надбанням, а народ "тієї чи іншої країни має делегувати свої права на неї державі". Саме така думка належить Дж. С. Міллю: "У ролі єдиного землевласника може виступати лише держава, а землеволодарі мають орендувати землю за договором" [3, с. 382-383].
Отже, спочатку держава була потрібною для виконання лише законодавчих функцій, а згодом вона набула власної економічної сили за рахунок привласнення воєнних контрибуцій, пізніше - за рахунок конфіскації майна в засуджених тощо. Це дозволило їй впровадити самостійну економічну діяльність у тих сферах господарства, які за своєю природою не можуть бути полем приватного бізнесу (оборона країни, армія, в'язниці, охорона громадського порядку тощо). Наступним кроком у формуванні державної власності стала націоналізація об'єктів приватної власності (незалежно від соціально-економічної системи), поширення регулятивних функцій в економіці й управлінні, розширення сфери державної власності в екстремальних умовах (війни, післявоєнна відбудова, стихійні лиха і т.ін.). Проте зазначимо, що історично й сьогодні держава виступає як власником, так і стражем інтересів тих, хто ефективно вкладає капітал, оскільки податки на прибуток від будь-якого виду підприємництва поповнюють державну казну та примножують національне багатство країни.
У період панування вільної конкуренції за часів домонополістичного капіталізму сфера державної власності дещо обмежується функціями управління її державними об'єктами та частково фінансовим контролем за діяльністю підприємців через податкову систему, акцизи й митні збори, а також мінімальним втручанням у соціальну сферу через трансферти та виробництво так званих суспільних товарів.
Значно зросла роль державної власності за умов монополістичного капіталізму. Економічний і політичний процеси зрощування державного апарату з великим капіталом забезпечують посилення економічної потужності держави, розширення та поглиблення сфери державної діяльності й контролю, проникнення державної власності в найважливіші об'єкти соціально-економічного життя суспільства. Ці процеси поширилися на зламі XIX-XX століть і значно прискорилися в останні тридцять років. Посилення ролі держави (як би хто це не заперечував) було детерміноване існуванням світової соціалістичної системи, яка була заснована на пріоритеті державної власності. Натомість у більшості країн з розвинутою ринковою економікою державна власність набула чималої питомої ваги. За даними Дж. Стігліца в таких країнах, як Австрія, Франція, Великобританія, Італія, Іспанія, Швеція, Нідерланди 75 % виробництва електроенергії, нафти, газу, вугілля здійснюється у державному секторі економіки чи перебуває під жорстким державним контролем, а такі види діяльності, як телекомунікації, поштовий зв'язок, залізничний та авіатранспорт на 50-75 відсотків здійснюються саме державою. Певний виняток становлять США і Японія. У США лише поштовий зв'язок на 75% належить державі, 25% електроенергії видобувається державними підприємствами і 25% залізничних перевезень здійснюється державними структурами. В Японії державі належать 75% залізничного транспорту й поштових послуг та 50 % телекомунікацій [4, 233].
Нема потреби зупинятися на ролі та місці державної власності за умов практичного соціалізму, зокрема в СРСР (УРСР), коли спостерігалося майже повне здержавлення всього народного надбання (кооперативна власність насправді функціонувала під
Loading...

 
 

Цікаве