WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття та ознаки громадянського суспільства і правової держави. Співвідношення громадянського суспільства і правової держави. Основні напрямки формув - Реферат

Поняття та ознаки громадянського суспільства і правової держави. Співвідношення громадянського суспільства і правової держави. Основні напрямки формув - Реферат

зверху способом реформ. Методи відкритої боротьби втягують народ у хаос, анархію та злочинність. У працях Канта обґрунтовується необхідність миру як у межах держави, так і в міжнародних відносинах між державами. Мислитель виступав проти війн, за політичне вирішення всіх проблемних питань через укладення і додержання міжнародних договорів та угод, невтручання у внутрішні справи держави, за розвиток між народами торговельних, культурних та інших зв'язків.
Отже, у правовій філософії Канта - одного з перших авторів, який обґрунтовував буржуазний лібералізм, яскраво вирізняється конфлікт ліберальних і етичних нотаток. Він - прихильник справедливості, а водночас не залишає людині можливості обстоювати справедливість, протистояти тиранії. Справедливою організацією суспільства, на його думку, повинно бути встановлення "вічного миру". Досягти цього в майбутньому можна завдяки утворенню федеративного союзу незалежних рівноправних держав республіканського типу. В такому суспільстві, на думку Канта, особі буде забезпечено реалізацію повної свободи і недоторканності.
Правова держава, за Кантом, характеризується не як емпірична реальність, а як ідеально-теоретична модель, що нею слід керуватися як вимогою розуму і метою наших зусиль у практичній організації державно-правового життя.,
Практичне втілення в суспільному житті ідей правової державності пов'язане з творчістю Георга-Вільгельма-Фрідріха Гегеля (1770-1831), Державно-правові вчення мислителя викладено в головній його праці "Філософія права"'.
Якщо у Канта правові закони і правова держава - то лише необхідність, то в Гегеля вони є дійсністю, тобто практичною реалізованістю розуму в певних формах буденного існування людей.
Не погоджуючись із Ж,-Ж. Руссо, Гегель уважав, що людина не народжується від природи вільною, що вона здобуває свободу як духовна істота. Розумне призначення людини він убачав у тому, щоб вона жила в державі. Індивід настільки моральний та істинний, наскільки він є членом держави. Право, за Гегелем, - це дійсна свобода. Держава - теж право в його найбільш абстрактному розумінні, а саме - права особистості, сім'ї та суспільства.
Його філософська теорія базується на тому, що в основі соціальної дійсності лежить "світовий розум", "абсолютна ідея" чи "світовий дух", що проявляються з мисленні чи самопізнанні. У філософії духу він розрізняв три основні науки: про суб'єктивне, об'єктивне та абсолютне. Вчення про державу і право Регель трактував як складову філософії, а державу і право розглядав крізь призму самої ідеї та напрямків її реалізації. Питання конструкції, сутності, змісту і конкретного застосування державно-правових явищ він відносив до предмета юриспруденції. Право мислитель визначав як наявне буття свободи. певний ступінь розвитку свободи; поняття права формулював із позицій ідеалізму, стверджуючи, що право виявляє себе спершу в історичному, моральному, релігійному значенні, а вже потім у дійсності.
Свободу, за Гегелем, закладено в конструкцію абстрактного права, що має декілька ступенів: а) рух від абстрактного до конкретного; б) судження про неправди (ненавмисна, обдурювання, злочин); в) змішування абстрактного права і моралі, що приводить до об'єктивізації свободи через сім'ю, громадянське суспільство і державу.
Абстрактне право філософ формулював так: "Будь особистістю і поважай інших як особистостей!" Конкретне право проявляється у формальній свободі, передовсім - у свободі приватної власності.
Отож, Гегель:
" вихваляв державу як найрозвиненішу дійсну свободу;
" належний поділ влади в державі вважав гарантією свободи особистості;
" критикував деспотизм, уважаючи, що "... стан беззаконня, в якому особлива воля як така, чи то воля монарха, чи народу (охлократії), має силу закону, чи, вірніше, заступає закон";
" визначив свою конструкцію правової держави як таку, що однозначно спрямована проти свавілля, безправ'я та проти всіх неправових форм застосування сили, як із боку приватних осіб, так і з боку держави,
Вчення про правову державу в Росії та Україні виникли у другій половині XIX ст., після проведення буржуазних реформ 60-70-х рр. Вони знайшли відображення в документах російського лібералізму та опозиційного земства. Детальніше ця теорія почала розроблятися на початку XX ст., з переходом Російської імперії до конституційного самодержавства. Активно працювали з напрямку створення теорії правової держави вчені: О.С. Алексєєв, В.М. Гессен, Б.О. Кістяківський, М.М. Коркуков, С.О. Котляревський, І.М. Лазаревський, М.А. Рейснер, Г.Ф. Шершеневич та ін,
Одними з перших теоретиків, чиї розробки з проблем правової держави побачили світ, були М.А. Рейснер, який опублікував статтю "Що таке правова держава", і В.М. Гессен, який видав працю "Теорія правової держави", М.А.Рейснер, наприклад, кваліфікував правову державу як таку, де державний устрій, закон є "... нормою, обов'язковою для самої влади", де кожний акт державної влади підкорений закону і цим же законом забезпечено недоторканність права особи і громадських корпорацій,
В.М. Гессен уважав, що правова держава в її діяльності, у здійсненні урядово-судових функцій зв'язана та обмежена, правом, стоїть під правом, а не ззовні чи над ним.
В основу теорії правової держави російські вчені поклали теорію поділу влади Ш.-Л. Монтеск'є, давши їй своєрідне тлумачення з урахуванням російської практики державно-правового будівництва. У їхньому розумінні державна влада - єдина, але поділяє функції між законодавчими, виконавчими і судовими органами. Але при цьому російські та українські вчені відкидали такі класичні елементи поділу влади, як стримування і противаги. Вони обґрунтовували зверхність законодавчої влади і підпорядкування їй виконавчої та судової. Наприклад, В.М. Гессен намагався розмежувати закон та урядове розпорядження за їхньою юридичною силою, доводячи зверхність закону якнеодмінну ознаку правової держави,
О.С. Алексєєв уважав, що не може бути змін правового порядку без участі народного представництва. Зв'язаність державної влади правом, з якого законодавець бере законодавчі норми, спираючись на те, що не закон дає силу праву, а право дає силу законові, і є, на його думку, основою правової держави. Він, як і В.М. Гессен, твердив, що справді демократична правова держава має бути тільки парламентарною.
Необхідність підкорення уряду та його діяльності правовим нормам визнавав та обґрунтовував Б.О. Кістяківський, критикуючи Л.Ф. ІПтейна, який допускав, що в певних межах уряд у конституційній державі не зв'язаний правом.
Критикуючи концепцію С. О. Котляревського, який уважав, що влада як сила, котра служить самозбереженню держави, може діяти за необхідністю, відступаючи від додержання принципів права, Б.О. Кістяківський писав, що в закінчено розвиненій правовій державі сильна влада і є владою чистого права; вона сильна тією міццю й рівновагою, які гарантують їй неухильне дотримання норм права як із боку можновладців, так і з боку підвладних. Він же критикував революційні теорії, що виправдовували насилля, вбачаючи в державному механізмі силу, а не право.
Важливим принципом теорії правової держави як тих часів, так і сьогодення було й залишається ефективне забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
Ці питання були предметом дослідження українських і російських учених О.Ф. Кістяківського, Є.В. Васьковського, М.І. Палієнка, Ф.В. Тарановського, М.П. Драгоманова, М.С. Грушевського та ін.
Наприклад, О.Ф. Кістяківський обґрунтовував необхідність забезпечення
Loading...

 
 

Цікаве