WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Суб’єкти міжнародного права - Лекція

Суб’єкти міжнародного права - Лекція

пройшла шлях озброєної боротьби, поступово утворюючи структури майбутньої державності. Як іноді пишуть, це були держави in statum nascendi, тобто у стадії утворення. Питання про визнання їхньої міжнародної правосуб'єктності розтягувалось у часі, проходило певні стадії.
Для визнання правосуб'єктності за народом (або нацією), що бореться за самовизначення і утворення самостійної держави, є необхідною наявність ряду ознак. Це - визначення території, на якій передбачається утворення незалежної держави, наявність органів політичного керівництва, наявність збройних формувань, які дійсно "борються за утворення власної держави", а також підпорядкування таких формувань політичному керівництву.
Важливі всі умови. Міжнародне товариство стурбоване необхідністю гармонічного сполучення одного з основних принципів міжнародного права - права націй на самовизначення - з принципом територіальної цілісності держав. У Декларації про принципи міжнародного права стосовно відносин і співробітництва між державами від 24 жовтня 1970 р. відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй з цього приводу міститься таке положення: "Ніщо у наведених вище абзацах не має тлумачитись як таке, що санкціонує або заохочує будь-які дії. котрі призвели б до розчленування або часткового чи повного порушення територіальної цілісності або політичної єдності суверенних і незалежних держав, що діють з додержанням принципу рівноправності і самовизначення народів... і внаслідок цього мають уряди, котрі представляють весь народ, що належить до даної території, без розрізнення раси, віросповідання або кольору шкіри" [42]. Тим самим були чітко визначені межі допустимого в реалізації принципу самовизначення народів. Актуальною є також вимога підпорядкування збройних формувань політичному керівництву, тобто ефективності самого керівництва, оскільки досвід показує, що нерідко такі формування, очолювані так званими польовими командирами, ігнорують керівництво, займаючись, по суті, міжнародним тероризмом, чим заподіюють шкоду справі визвольного руху своїх народів.
Для визнання міжнародної правосуб'єктності визвольного руху важливо визначити момент, з якого може настати визнання. Виходять звичайно зі стадії державотворення. Наприклад, при визнанні Індонезії, Алжиру або Гвінеї-Бісау виходили не зі ступеня незалежності від держави-метрополії, а з ефективності влади. Так, незалежність Індонезії була проголошена 17 серпня 1945 p., але Нідерланди формально і неповоротно відмовились від суверенітету над територіями Індонезії лише в грудні 1949 р. У цей період Індонезія утворювала свою державність, у тому числі шляхом укладання різних міжнародних угод. Утворення уряду Алжиру в еміграції відбулося 19 вересня 1959 p., a незалежність Алжиру була визнана Францією 3 липня 1962 р. Протягом цього часу Алжир поступово включався в ряд суб'єктів міжнародного права, але спочатку добився визнання невеликої кількості арабських держав. Правосуб'єктність Республіки Гвінеї-Бісау співпадає з Резолюцією ГА ООН від 2 листопада 1973 p., яка всупереч опору Португалії визнала, що ця територія добилась незалежності у вигляді суверенної держави під назвою Гвінея-Бісау, хоча до того часу її влада ще не здійснювала повного контролю над всією територією Республіки.
Ще більшою мірою виявилась участь ООН у деколонізації Західної Сахари. У березні 1976 р. Фронт звільнення Південно-Західної Африки [Народний фронт за звільнення Сегіет-ель-Хамра і Ріо-де-Оро] (ПОЛІСАРЮ) утворив в Алжирі уряд Сахарської Арабської Демократичної Республіки. Міжнародний Суд ООН 16 жовтня 1975 р. консультативним висновком визнав, що народи Західної Сахари мали певні зв'язки як з королем Марокко, гак і з племенами Мавританії, у зв'язку з чим суперечну територію було передано в адміністративне управління Марокко і Мавританії. У подальшому Марокко загарбувало частину території САДР. Проте САДР користується підтримкою і визнанням значної кількості членів Організації Африканської Єдності, куди вона була прийнята у лютому 1982 р. Проти прийняття заперечувало Марокко і після підтвердження членства САДР в ОАС у 1984 р. вийшло з цієї організації.
Загальне міжнародне визнання отримала Організація Звільнення Пале стини, з якою підтримують відносини на рівні, що наближається, до рівня відносин з суверенною державою. ОЗП має статус спостерігача в ООН.
Відомі однак випадки коли міжнародне товариство не підтримувало проголошення незалежності деяких держав Так після надання Великобританією у 1964 р незалежності Північній Родезії (Замбії) і Ньясаленду (Малаві) в Південній Родезії влада опинилась в руках білої меншості яка 11 листопада 1965 р проголосила незалежність країни Рада Безпеки визнала акт від 11 листопада позбавленим якої-небудь юридичної сили Аналогічна ситуація мала місце в Південно-Африканській Республіці де біла меншість для зберігання своєї влади утворила 10 маріонеткових держав-бантустанів У 1976 р була проголошена "незалежність" Транскея у 1977 р - Бопутатсвани у 1979 р - Венди та ін ці акти не були визнані й згодом утратили силу.
Теми доповідей й рефератів:
"Роль ООН у вирішенні проблем світового співтовариства".
"Україна в системі сучасних міжнародних відносин".
"Пріоритетні напрямки зовнішньополітичної діяльності України".
?
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:
1. Действующее Международное право: В 3 т. - М.: Изд-во Моск. независимого ин-та междунар. права, 1996.
2. Международное право в избранных документах. - М.: ИМО, 1957. - Т. 1. -С. 72-73. Международное право: Учебник / Под ред. Ф.И.Кожевникова. - М.: Междунар. отношения, 1981. - С. 21.
3. Международное право: Учебник / Под ред. Г.И. Тункина. - М.: Юрид. лит., 1982.-С. 81.
4. Международное право: Учебник / Под ред. Н.Т. Блатовой. - М.: Юрид. лит., 1987. - С. 70.
5. Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. - М.: Междунар. отношения, 1995. - С. 57.
6. Оппенгейм Л. Международное право. - М.: Госиздат, иностр. лит., 1948. - Т. 1, полутом 1.-С. 129.
7. Лукашук Й.Й. Международное право. Общая часть: Учебник. - М.: БЕК, 1997. - С. 293.
8. Фельдман Д.И., Курдюков Г.И. Основные тенденции развития международной правосубъектности. - Казань: Изд-во Казан, юс. ун-та, 1974. - С. 36.
9. Фельдман Д.И. Признание в современном международном праве. - М., 1975.
10. Аваков М.М. Правопреемственность освободившихся государств. - М., 1983.
11. Бобров Р. Л. Шаг, продиктованный историей. - М., 1974.
12. Мартыненко A.П Права народов в современном международном праве. - К., 1993.
13. Морозов Г.И. Международные организации: некоторые вопросы теории. - М., 1974.
14. Суверенітет України і міжнародне право / Відпов. Ред. В.Н.Денцсов, В.І.Євінтов. - К., 1995.
15. Тункин Г.И. Международная правосубъектность (некоторые вопросы теории). - М., 1971.
16. Черкес М.Ю. Законність і легітимність в державному праві // Культурно-історичні, соціальні И та правові аспекти державотворення в Україні: Матеріали Міжнародної наук.-практ. конф. - Одеса, 1996. - С. 29-31.
Loading...

 
 

Цікаве