WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Суб’єкти міжнародного права - Лекція

Суб’єкти міжнародного права - Лекція

Північноатлантичного договору чи Британську Співдружність Націй. Мабуть, лише ті з них, котрі мають необхідні ознаки, можуть мати міжнародну правосуб'єктність. Такими ознаками є:
- здатність укладати міжнародні договори;
- мати привілеї та імунітети;
- здатність заявляти міжнародно-правові претензії;
- право бути стороною у справах, що розглядаються міжнародними судами, тощо. Як правило, ці ознаки випливають з установчих документів організації. Якщо міжнародна організація має частину повноважень, питання про її правосуб'єктність вирішується з урахуванням конкретних обставин.
Ряд авторів стверджують, що всі міжнародні організації мають похідну, вторинну або повторну, правосуб'єктність.
Неурядові організації міжнародної правосуб'єктності не мають. Винятком є Міжнародна Організація Червоного Хреста, яка має ряд ознак міжнародної правосуб'єктності [Черкес М.Ю., Ризкиков В.Г. Міжнародна правосуб'єктність Червоного Хреста як неурядової організації // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 1997. - № 1. -С. 91-93.].
6. Визнання і міжнародна правосуб'єктність
Поява кожного нового суб'єкта міжнародного права пов'язується із вступанням його в міжнародне співтовариство. Це не означає його прийняття в міжнародне товариство, оскільки виникнення нового суб'єкта є об'єктивною реальністю, яка не залежить від будь-чиєї волі. Тому помічають появу нового суб'єкта чи ні - не впливає на його міжнародну право- та дієздатність. Але особливість міжнародного права полягає в тому, що право- та дієздатність кожного суб'єкта реалізуються у взаємовідносинах з іншими і залежать, таким чином, від їхнього бажання прийняти його в міжнародне товариство, визнати його існування або не визнавати.
МІГ визнання - акт уже існуючої держави, яка вважає доцільним вступити у юридичні відносини із стороною, яку визнає.
Проблема визнання виникає найчастіше при територіальних змінах:
1. при об'єднанні держав або їхньому розпаді (розділенні, виділенні),
2. при набутті незалежності,
3. при соціальних революціях,
4. інших нелегітимних способах зміни політичного режиму.
Визнання держав:
урядів;
Народів, які реалізують право на самовизначення;
Національно-визвольних рухів;
Воюючої та повсталої сторони;
Організацій та рухів опору.
У статутних документах міжнародних організацій, і ООН, зокрема, відсутні положення про визнання нових держав як необхідну умову їх прийняття до організації. Прийняття до міжнародної організації нової держави не означає автоматичного визнання його зі сторони держав - членів даної організації, оскільки інститут визнання та інститут членства в міжнародних організаціях є самостійними інститутами МП.
У міжнародному праві дискусія про природу визнання має довгу історію і зводиться до визначення його юридичної суті: чи конструює визнання суб'єкт міжнародного права (конститутивна теорія) або лише декларує його появу (декларативна теорія). Вперше конститутивна теорія була сформульована в декларації міністра закордонних справ Еквадора Тобара у 1907 р. Пізніше вона була схвалена президентом США В.Вільсоном, тому іноді її називають доктриною Тобара-Вільсона. Відповідно до теорії: є акт визнання - є і новий суб'єкт МП. Немає акта визнання - немає і суб'єкта.
Декларативна теорія з'явилась на відповідь попередній. Міжнародне визнання не створює нового суб'єкта МП. Акт визнання - декларація, що констатує його появу. Тобто держава стає суб'єктом в силу свого існування, і наявність акту визнання (чи його відсутність) не впливає на міжнародну правосуб'єктність. Прихильники останньої справедливо стверджують об'єктивний характер міжнародної правосуб'єктності, прихильники конститутивної теорії справедливо посилаються на практику, коли відсутність визнання, по суті, виключає новий суб'єкт з міжнародного товариства. Найновіші приклади підтверджують це. Невизнання Придністровської Молдавської республіки веде не тільки до виключення з міжнародного товариства, але, по суті, лишає її суттєвих ознак державності. Особливо це стосується Республіки Ічкерія. Звичайно, коли новому суб'єкту відмовляє у визнанні тільки частина міжнародного товариства, це не може виключити його з сім'ї народів, і тоді треба віддати перевагу декларативістам. Як пише Я.Броунлі, "цілком обґрунтовано було б виходити із засновку існування держави і у тому разі, коли інша сторона у спорі або треті держави її не визнали" [Брсунли Я. Международное право: В 2 кн. - М.: Прогресе, 1997. - Кн. 1. - С. 148]. Але коли визнання відсутнє зовсім або коли тільки одна чи дві держави, іноді лише за ідеологічними мотивами, визнають новий суб'єкт, це не може утворити йому міжнародної правосуб'єктності. Може мати місце і зворотна ситуація, коли лише декілька держав відмовляються від визнання на фоні визнання переважної кількості голосів. Це не може впливати на міжнародно-правовий статус держави.
Певний вклад у проблему визнання був зроблений Інститутом міжнародного права в його Резолюції на 40-й сесії 17-24 квітня 1936 р. У ній відзначається, що "визнання має декларативне значення. Існування нової держави зі всіма юридичними наслідками, котрі тягнуть за собою це існування, не порушується відмовою у визнанні з боку однієї чи декількох держав". Саме ж визнання держави "є вільним актом, шляхом якого одна чи декілька держав констатують існування на певній території людського суспільства, організованого у політичному відношенні, незалежного від усякої іншої існуючої держави, здатного додержуватися приписів міжнародного права, і внаслідок цього заявляють про свою волю розглядати його як члена міжнародних відносин" [Международное право в избранных документах - С. 107].
Міжнародне визнання тягне встановлення з новим суб'єктом міжнародного права нормальних міжнародних відносин, у тому числі дипломатичних, консульських, торгових тощо. Прийняття рішення про визнання - це акт виявлення суверенної волі кожної держави, яка виходить з політичних та ідеологічних міркувань. Але одним з важливих критеріїв є легітимність державної влади, котра встановлюється у державі, яку визнано. При цьому під легітимністю слід розуміти підтримку населенням встановленого режиму, а не тільки законність приходу до влади. Ж. Бюрдо нагадував, що уряд маршала Петена, більш відомий як "уряд Віші", був утворений відповідно до французького конституційного закону від 10 липня 1940 p., тобто був цілком законним, але не був легітимним, тому що ані самі французи,ані світове товариство у цілому не визнавали і не підтримували цей уряд, а після війни Петена судили і присудили до страти [Признание в современном международном праве (признание новых государств й правительств). - M.: Междунар. отношения, 1975. - С. 30]. Нерідко легітимність влади визначається не відразу, як це буває при соціальних революціях, коли виявляється ступінь її підтримки народом. Це служить критерієм для вирішення питання про визнання.
Іноді таким критерієм визнають наявність ефективної влади як передумови її визнання. Але при цьому потрібна об'єктивна оцінка реальної ситуації. Г.І. Курдюков нагадує, що Республіка
Loading...

 
 

Цікаве