WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Суб’єкти міжнародного права - Лекція

Суб’єкти міжнародного права - Лекція

війни.
Відносини васалітету, наприклад, існували між Великобританією і численними індійськими князівствами ще на початку нинішнього століття. За наданням одному з правителів - Чанг-Бхакару 23 грудня 1905 р. Санада (грамоти) останній визнавався "васальним правителем" держави і йому дозволялось управляти державою під повним контролем віце-короля. Правитель повинен був сплачувати дань у певній сумі. Як зазначалось у Санаді, правитель "як і раніш" не користувався правом розроблення і видобування золота, срібла, вугілля і алмазів, тому що "всі вони є власністю Британського уряду". Щодо ловлення слонів, то це дозволялося "Вам персонально як особиста послуга, але цей дозвіл може бути взятий назад, як тільки це виявиться бажаним" [Международное право в избранных документах. - М.: ИМО, 1957. - Т. 1. - С. 72-73]. Такі відносини Великобританії з індійськими князівствами формально тривали до 1947 р.
Васалітет визначається як один з видів міжнародного опікування, і в міжнародних відносинах держава-сюзерен повністю або у найважливіших справах представляє васальну державу [Оппенгеим Л. ;Указ. соч. - С. 181]. Відносини васалітету визначалися договорами, і нерідко траплялися випадки більш самостійного стану васальної держави. Так, Єгипет, хоча і був васалом Туреччини, мав право укладати міжнародні договори. Відносини васалітету в нинішній час не збереглися.
Протекторат - це відносини між державами, котрі визначаються договором, яким слабка держава віддає себе під захист сильної. Звичайно, формула "віддає себе під захист" вимагає коректування, тому що на практиці вона ніколи не здійснювалася добровільно, а була результатом завоювання або іншого насильницького заволодіння. Для протекторату, на відміну від васалітету, характерним є те, що держава, яка протегується, "у деяких відносинах" зберігає свою міжнародну правосуб'єктність або принаймні у ряді випадків здатна її реалізувати. Мабуть, найбільш яскравим його прикладом служать відносини між Італією і Ватиканом, між Францією і Монако, а до найостаннішого часу - між Францією та Іспанією, з одного боку, і Андоррою - з іншого.
Правовий статус Ватикану слід поділити на періоди. До 1870 р. Ватикан був самостійною державою поряд з іншими державами Апеннінського півострова. Після об'єднання Італії Ватикан увійшов до складу цієї країни і втратив міжнародну правосуб'єктність. З приходом до влади фашистів Муссоліні відчув необхідність підтримки такої міцної сили, якою був і залишається дотепер католицизм. Це примусило його відновити державність Ватикану, що було здійснено укладенням конкордату 1929 р. Італія визнавала суверенітет Ватикану, а Ватикан заявляв, що не бажає брати участі у "світському суперництві між іншими державами... за винятком випадку, коли сторони звернуться з сумісним закликом до миротворчої місії Святійшого престолу". Ватикан оголосив себе нейтральною і недоторканною територією. Хоча конкордат 1929 р. був замінений у 1984 p., основні положення статусу Ватикану не змінились. У міжнародному праві не виникає сумнівів щодо природи міжнародної правосуб'єктності Ватикану як італійського протекторату. Таке самообмеження дало можливість Ватикану брати участь у міжнародних відносинах лише у тій частині, яка стосується положення католицької церкви у світі. Разом з тим Ватикан брав участь у Конференції РБСЄ в Гельсінкі й підписав її документи. У міжнародному праві дотепер не існує визначеності лише в тому, хто є суб'єктом міжнародного права: держава-місто Ватикан, так звана Апостольська столиця, або Святійший престол?
Андорра - одна з найбільш своєрідних держав Європи, яка вважає, що належить до найдавніших європейських демократій. Перші згадування про Андорру зустрічаються в документах 805 р. За договором 1278 р. над нею був встановлений подвійний протекторат Іспанії і Франції. Від імені Іспанії правління Андоррою здійснював єпископ Сео-де-Урхеля (найближче іспанське місто), а від Франції - графи Фуа, точніше - спочатку правління опинилося в руках короля Наварри, який у подальшому був королем Франції Генріхом IV, а затим "за спадщиною" перейшло до президента Франції, який автоматично став князем Андорри. До 1993 р. Андорра платила данину єпископу Урхельському - 460 песет плюс 12 півнів, 6 копчених окороків, 24 круги сиру; французькому президенту - 960 франків. У 1993 р. Андорра набула повного суверенітету, але, як і раніше, її представляють в міжнародних відносинах Іспанія і Франція [Известия. - 1989. - 12 марта; 1993. - 26 июня].
Монако перебуває під протекторатом Франції. За договором від 17 липня 1918 р. Франція "забезпечує князівству Монако захист його незалежності і суверенітету і гарантує недоторканність його території", а його міжнародні відносини завжди мають бути "предметом попереднього погодження" між двома урядами. Монако зберігає свою державність доти, поки у князя є спадкоємці. Якщо виявиться, що престол не зайнятий "з причини відсутності прямого або всиновленого спадкоємця", Монако буде поглинуто Францією. Таким чином, міжнародна правосуб'єктність країни реалізується Францією.
До сьогодні зберігаються деякі форми - колоніальних володінь. Це Мальвінські (Фолклендські) острови і Гібралтар, котрі належать Великобританії, та декілька інших. Незважаючи на незначну роль, яку відіграють ці території, досвід останнього періоду свідчить, що вони можуть служити приводом для серйозних міжнародних ускладнень. Тому послідовна реалізація антиколоніальних резолюцій ООН залишається нагальною проблемою.
5. Правосуб'єктність міжнародних організацій
Деяку невизначеність доктрини з питання про правосуб'єктність міжнародних організацій було подолано консультативним висновком Міжнародного Суду ООН 1949 p. з питання міжнародної правосуб'єктності ООН. Зазначалось, що розвиток міжнародного права визначався потребами міжнародного життя, а зростаюча активність держав сприяла діям формувань, котрі не є такими. Міжнародний Суд підкреслив, що кульмінаційним пунктом у цьому процесі є утворення ООН, яка наділена і має значний обсяг міжнародної правосуб'єктності та здатність здійснювати правові дії на міжнародному рівні. Враховуючи всі функції ООН, Міжнародний Суд дійшов висновку, що ООН є суб'єктом міжнародного права, хоча й не рівнозначним державам, і не має таких самих прав і обов'язків, які мають держави. Як відомо, ООН має право укладати міжнародні договори, брати по них права і обов'язки, має привілеї й імунітети, у взаємовідносинах зі своїми членами вдається до політичних засобів, а рішення, що приймаються Радою Безпеки, у ряді випадків є для держав обов'язковими. Нарешті, ООН здатна висуватиміжнародно-правові вимоги для затвердження своїх прав. Г.І.Морозов не без підстав визнав правосуб'єктність ООН "специфічною" [Курс международного права: В 7 т. - М.: Наука, 1992. - Т. 6: Отрасли международного права. - С. 42], враховуючи її активну діяльність у сфері міжнародної правотворчості й координаційну роль щодо спеціалізованих установ.
Це не означає, що всі міжнародні організації у найширшому розумінні мають міжнародну правосуб'єктність. Немає підстав зараховувати до них Організацію
Loading...

 
 

Цікаве