WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Суб’єкти міжнародного права - Лекція

Суб’єкти міжнародного права - Лекція

коаліції проголосили своє право переслідувати і судити німецьких воєнних злочинців у якій би частині земної кулі й у якій би країні вони не сховались. Юрисдикцію держави за межами своєї території в указаних, а також декількох інших випадках іменують екстратериторіальною юрисдикцією.
3. Види держав як основних суб'єктів міжнародного права.
Загальновизнано, що основними суб'єктами міжнародного права є держави. Визначення обсягу міжнародної правосуб'єктності держави іноді викликає труднощі. Якщо не виникає сумніву в повноті її суверенітету правосуб'єктність унітарної держави не викликає сумніву. Але коли йдеться про складну державу, труднощі можуть виникнути.
Під складними слід розуміти федеративні держави, конфедерації, унії. У федеративній державі суб'єктом міжнародного права є федерація у цілому. Хоча в ряді держав суб'єкти федерації наділені правом вступати у відносини з іншими державами, це не утворює для них міжнародної правосуб'єктності. Винятком була радянська федерація, суб'єкти якої мали конституційне право виходу зі складу Союзу і тому визнавалися суб'єктами міжнародного права. Для обґрунтування цієї позиції посилалися на членство двох союзних республік, Української РСР і Білоруської РСР, в ООН та інших міжнародних організаціях, а також на наявність у всіх інших союзних республіках органів зовнішніх зносин. Проте ні в кого не виникало сумніву в фіктивності як права виходу, так і міжнародної правосуб'єктності. Включення УРСР і БРСР у склад членів ООН було викликане кон'юнктурними міркуваннями, насамперед бажанням СРСР збільшити у ній своє представництво, і західні союзники змушені були прийняти таке рішення під переконливим впливом військової могутності СРСР на завершальному етапі другої світової війни. Насправді реалізація міжнародної правосуб'єктності союзних республік СРСР, як і право виходу, абсолютно виключалися всією радянською дійсністю, насамперед політичними-мотивами і відсутністю юридичних механізмів. Нормативна регламентація права виходу виникла лише у кінці існування СРСР і в той період вже не мала значення. Водночас бажано зазначити, що конституції двох інших соціалістичних федерацій - ЧССР і СФРЮ - навіть формально не надавали суверенітету своїм суб'єктам, не передбачали права виходу зі складу федеративної держави і не вважали їх суб'єктами міжнародного права [Цього положення не може змінити той факт, що Королівство Бельгія як федеративна держава укладає міжнародні угоди не тільки від свого імені, але й від імені Французької спільноти Бельгії, Фламандської спільноти Бельгії, Німецькомовної спільноти Бельгії, Валлонського регіону Бельгії, Фламандського регіону Бельгії та Регіону Брюссель - столиці Бельгії]. Тому можна дійти висновку, що відома й існуюча практика організації федеративної держави виключає визнання за суб'єктами федерації міжнародної правосуб'єктності (без згоди самої федерації) Федеративні держави: Росія, США, Канада, Бразилія, Мексика, Аргентина, Австрія, Бельгія, Швейцарія, Індія, Пакистан, Малайзія, Нігерія, Австралія. [Сьогодні у світі налічується 19 федеративних держав, і зазначена властивість притаманна всім таким державам]. Винятком було положення про федеральну землю Баварію за Веймарською конституцією 1919 р. їй надавалося право підтримувати дипломатичні відносини, але тільки з Ватиканом. Це право було скасовано законом від 30 січня 1934 р. з приходом до влади фашизму.
Серед держав як СМП іноді виділяють держави, які мають статус постійного нейтралітету (Австрія, Камбоджа, Мальта, Швейцарія). Але цей статус не зачіпає їх суверенітету. Всі вони є повноправними суверенними державами.
Конфедерація - союз держав. Саме це визначення свідчить про зберігання за членами конфедерації державної самостійності, оскільки конфедерації утворюються для досягнення певної мети: воєнної, політичної, економічної або сполучення цих цілей. Конфедерація, як правило, - тимчасове об'єднання, яке припиняє своє існування з досягненням поставленої мети або перетворюється в більш тісний союз - найчастіше у федеративну державу. Конфедерація утворюється міжнародним договором з певними умовами об'єднання та існування. У ньому, як правило, передбачається зберігання кожним членом конфедерації власних органів влади і підпорядкованість громадян власній державі. Члени конфедерації зберігають міжнародну правосуб'єктність. Відомими конфедераціями минулого були США (з 1778 до 1787), Швейцарія (з 1291 до 1798 та з 1815 до 1848). Деякий час існувала конфедерація Сірії та Єгипту (лютий 1958 - вересень 1961), які об'єдналися під назвою Об'єднана Арабська Республіка (ОАР), декілька раз робилися спроби утворення конфедерації Єгипту і Лівії, тепер привертає увагу правовий статус Європейського Союзу, котрий після підписання 17 червня 1997 р. Амстердамського договору вступив у стадію, яка перевищує загальноприйняте уявлення про конфедерацію [Відповідно до Преамбули Договору про Європейський Союз від 7 лютого 1992 р. (Маастрихтський договір) сторони взяли собі за мету створення "єдиної інституціональної структури", єдиного громадянства, єдиної валюти, єдиного внутрішнього ринку тощо]. Проте члени Європейського Союзу повною мірою зберігають свою міжнародну правосуб'єктність [Лукашук називає Європейський Союз "наднаціональною організацією". Див.: Лукашук, Й.Й. Указ. соч. - С. 8].
Унії - розрізняють особисті й реальні. Особисті унії - це дві або більше держави, котрі об'єднані під егідою одного монарха. При цьому члени унії не складають якого-небудь реального об'єднання і залишаються самостійними суверенними державами. Така унія може виникнути під час одруження членів монархічного дому і принесення у придане державної території, яка має самостійний статус. Оскільки підданство - інститут монархічної держави, особи, які мешкають в державах, що складають унію, мають одне підданство. Л. Оппенгейм наводить приклади особистих уній:
Нідерланди і Люксембург (1885-1908),
Великобританія і Ганновер (1714-1837) та ін. Сьогодні такі унії не існують.
Реальна унія відрізняється від особистої тим, що крім спільного монарха тут має місце реальне об'єднання держав, у результаті чого виникає один суб'єкт міжнародного права. Члени реальної унії можуть укладати окремі міжнародні договори, але, як правило, договори укладає унія в цілому. Якщо члени особистої унії теоретично можуть навіть воювати один з одним, то в реальній - це виключено. Реальними уніями були польсько-литовська, відома також як Люблінська (укладена у 1569 p.), Швеції і Норвегії (1814-1905), Австро-угорська (утворена у 1723 р., розпалася після першої світової війни у 1918р.).
4. Обмеження міжнародної правосуб'єктності
Сучасне міжнародне товариство залишило у минулому всі формиобмеження державного суверенітету і, таким чином, міжнародної правосуб'єктності. Навіть там, де зберігаються юридичне архаїчні форми відносин, вони не відповідають фактичним обставинам. Це стосується відносин сюзеренітету, протекторату, васалітету тощо. Але слід пам'ятати, що перелічені форми існували ще на початку століття і відмирали поступово - в основному, наприкінці другої світової
Loading...

 
 

Цікаве