WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Суб’єкти міжнародного права - Лекція

Суб’єкти міжнародного права - Лекція

половині нашого століття, що викликано не тільки теоретичними, але й у більшості випадків політичними (ідеологічними) мотивами. Протистояння двох систем, в одну з яких входила наша країна, викликало гостру конфронтацію, у тому числі з питання прав людини, з чим у нас було не все гаразд. У прагненні відгородити себе від нерідко справедливої критики вітчизняна доктрина не допускала і гадки про визнання індивіда суб'єктом міжнародного права. При цьому випускалось з поля зору, що і західна доктрина до цього ставилась у більшості випадків негативно. Тому слід, на нашу думку, відрізняти захист людської особистості, її гідність і правосуб'єктність від надавання її правовому статусу нової якості - якості суб'єкта міжнародного права, що, по суті, нічого до цього не додає.
Інша річ, що сучасне міжнародне право виробляє все більше правових приписів (стандартів), спрямованих на регулювання (забезпечення) правового статусу громадянина в державі. Ці стандарти покликані добиватись загальної поваги до людини, її життя, недоторканності, гідності тощо, тобто всього того, що утворює статус людини і громадянина. Але, на нашу думку, це не надає людині статуту суб'єкта міжнародного права. Абстрагуючись від очевидної некоректності порівняння, нагадаємо, що є міжнародно-правові акти, спрямовані на захист білих ведмедів або мешканців болотних угідь. Але це не надає їм статусу суб'єктів міжнародного права.
На користь визнання індивіда суб'єктом міжнародного права в період перегляду ідеологічних настанов у нашій країні було висловлено чимало корисних і гарячих суджень [Див., наприклад: Захарова H.B. Индивид - суб'єкт международного права // Сов. государство й право. - 1989. - № 11. - С. 112-118]. Але одночасно їм протистояли спокійні та зважені докази, з якими слід погодитися. З цього приводу можна навести точку зору Ю.М.Колосова, яка збігається з багатьма судженнями подібного роду: "Причиною виникнення нових поглядів (з питання визнання міжнародно-правової правосуб'єктності особистості. -М. Ч.)... послужив якісний стрибок у нашій зовнішній політиці у бік надання суттєвого значення гуманітарному фактору в міжнародних відносинах. Ми не прихильні до ігнорування зростання ролі особистості і неурядових міжнародних організацій у розширенні контактів між народами. Разом з тим, чи слід намагатися утискати нові явища у рамки старих категорій? Визнання поряд з державами міжнародної правосуб'єктності міжурядових організацій, особистості, а слідом за ними і неурядових організацій потягло б за собою встановлення своєрідної ієрархії суб'єктів... У такому разі "ієрархізація" мала б торкнутись й самих держав, що увійшло б у суперечність з принципом їхньої рівноправності" [Колосов ЮМ. Некоторые современные вопросы международного права // Там же. - 1990. - № П. -С. 89].
З цими доказами не можна не погодитись. Врешті-решт ніхто не відміняв основних ознак міжнародної правосуб'єктності: суверенітету, здатності укладати міжнародні договори, нести відповідальність тощо. Жодна така ознака індивіду не притаманна. Але у такому разі відсутні підстави для надання йому статусу суб'єкта міжнародного права, а існують лише підстави для ствердження, що індивід перебуває під особливим і всебічним захистом міжнародних принципів і норм. Очевидно, це не одне й те саме. Разом з тим відзначимо й інше. Зауваження Ю.М.Колосова стосовно міжнародної правосуб'єктності міжнародних організацій - міжурядових і неурядових - є актуальним і своєчасним. Останнім часом спостерігається тенденція до розширення кола суб'єктів міжнародного права, про що вже згадувалось. Якими-небудь науковими або практичними міркуваннями це не тільки не виправдано, але й не мотивовано. Скажімо, культивується ідея міжнародної правосуб'єктності "органів місцевого самоврядування". На нашу думку, така ідея є, крім всього іншого, політичне шкідливою, тому що означає, при визнанні державою пріоритету міжнародного права, підпорядкування місцевого самоврядування дії норм міжнародного, а не внутрішнього права. Ясно, що це не узгоджується і суперечить конституції. Більш того, якщо органи місцевого самоврядування мають статус суб'єктів міжнародного права, то чому слід відмовити у цьому центральним органам держави, підпорядкувавши їхню діяльність не конституції, а знову-таки міжнародному праву. Зрозуміло, що така ідея не заслуговує на увагу.
2. Держава - основний суб'єкт МП.
Це повертає до питання про поєднання ознак держави, котрі дають право визнавати її суб'єктом (за Оппенгеймом - реальним чи цілковитим) міжнародного права. Такими ознаками, за загальним визнанням, є населення, територія і публічна влада.
Якщо поняття "населення" і "територія" не вимагають додаткових пояснень, то "публічна влада" потребує розгорнутого визначення і тлумачення. У міжнародних зносинах під публічною владою слід розуміти суверенну владу, тобто таку, над якою немає ніякої іншої влади. Але не тільки. У нашій літературі, як, зрештою, і в зарубіжній, було висловлено переконання, що публічна влада має бути до того ж ефективною [Фельдман Д.И., Курдюков Г.И. Основные тенденции развития международной правосубъектности. - Казань: Изд-во Казан, гос. ун-та, 1974. - С. 36]. Ефективність можна замінити більш визначеним поняттям легітимної влади [Черкес М.Ю. Законність і легітимність в державному праві // Культурно-історичні, соціальні та правові аспекти державотворення в Україні: Матеріали Міжнародної наук.-практ. конф. - Одеса, 1996. - С. 29-31]. Однак і в тому, і В іншому разі ми стикаємося з суб'єктивним критерієм. Тому дослідники визнають, що посилання на ефективність влади не завжди дозволяє вирішити питання про міжнародно-правовий статус держави [Фельдман Д.И., Курдюков Г.И. Указ. соч. - С. 39].
У різні періоди мінялися домінуючі критерії міжнародної правосуб'єктності: у минулому вважалося, що одним з важливих елементів є можливість оголошення і ведення війни проти іншого суб'єкта міжнародного права. Тепер - це здатність мати права та обов'язки і здатність їх здійснювати, реальним відбиттям чого служить можливість брати участь у міжнародних договорах на рівних підставах з іншими державами. Членство в міжнародному товаристві, рівноправність з іншими членами міжнародного товариства - один з найбільш показових критеріїв міжнародної правосуб'єктності держави.
До таких критеріїв належить також територіальна і екстратериторіальна юрисдикції. Вони знаходять своє відображення у тому, що на власній території держава здійснює необмежене підпорядкування всіх осіб - фізичних і юридичних, власних та іноземних, хоча щодо останніх вона має поважати визнані імунітети, насамперед дипломатичний імунітет, імунітет стосовно державного майна на основах взаємності та ін. Слід також ураховувати поширення юрисдикції на так звану умовну територію. Держава здійснює також юрисдикцію над деякими категоріямиіноземців, які перебувають за межами її території, але скоїли щодо даної держави злочинні дії. Нарешті, держава здійснює юрисдикцію над особами, котрі скоїли міжнародні злочини, незалежно від їхнього місцезнаходження. Під час другої світової війни країни антигітлерівської
Loading...

 
 

Цікаве