WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Право і особистість - Курсова робота

Право і особистість - Курсова робота

заборону приховувати від населення факти, що становлять загрозу для здоров'я.
Важливе значення для охорони здоров'я населення і запобігання захворюванням має розвиток різних форм медичного страхування.
До конституційних прав соціального захисту людини належить право, пов'язане з гарантуванням вільної згоди на шлюб, а також із захистом материнства, батьківства, дитинства і сім'ї (ся. 51).
Ніхто за будь-яких обставин не може бути примушений брати шлюб, хоч у деяких життєвих ситуаціях, зумовлених, наприклад, народженням дитини поза шлюбом, для її матері та батька виникає моральний обов'язок щодо створення сім'ї, нормальних умов життя та розвитку цієї дитини.
У шлюбі кожен із подружжя має рівні права. Однак при цьому слід орієнтуватися не тільки на правові настанови, а й на норми моралі
Загальна декларація прав людини (ч. 3 ст. 16) встановлює, що "сім'я є природним та основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства і держави". Це визначено і Конституцією України. Водночас у ній закріплено положення про те, що й члени сім'ї зобов'язані піклуватися один про одного: батьки повинні утримувати дітей до їхнього повноліття, а повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Конкретні ж права та обов'язки, пов'язані з сімейними відносинами, визначають норми Кодексу про шлюб та сім'ю України.
Стаття 52 Конституції України визначає права дитини. Основні її положення зводяться до закріплення рівноправності дітей незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Зазначено, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом. Держава піклується про дітей-сиріт (утримує та виховує їх), а також про дітей, позбавлених батьківського піклування, заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.
Право на освіту (ст. 53) є одним з основних соціальних і культурних прав, якими наділено громадянина України. Воно дістає вияв у конституційному закріпленні обов'язковості повної загальної середньої освіти, існування розгалуженої мережі закладів освіти різного рівня, що функціонують на державних і комунальних засадах. При цьому слід зазначити, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої та професійно-технічної освіти. Що ж до вищої освіти, то її безоплатне здобуття в державних і комунальних закладах освіти здійснюється на конкурсній основі. Передбачено також надання державних стипендій та різних пільг учням і студентам.
Конституція гарантує широкі можливості для здобуття освіти представниками національних меншин, що мешкають в Україні. Вони мають можливість здійснювати навчання рідною мовою, а також вивчати її у державних і комунальних закладах освіти або через посередництво національних культурних товариств.
Розвиток у державі системи освіти є свідченням духовного і соціального прогресу суспільства. Однак для
того, щоб цей прогрес був ефективним, необхідно, аби члени суспільства мали бажання, потребу і можливість здобути освіту. Лише реальна соціальна потреба, корисність діяльності зумовлюють доцільність здобуття освіти.
Докладніше питання освіти регулюються Законом України "Про освіту" від 23 травня 1991 р.
Право на свободу творчої діяльності (ст. 54) є необхідною умовою розвитку культури суспільства в її широкому розумінні, яке охоплює різноманітні галузі - від мистецтва і літератури до творчої діяльності у сфері науки і техніки. Держава гарантує захист інтелектуальної власності, авторських прав громадян, їхніх моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку із різними видами інтелектуальної діяльності. Кожен громадянин має право на результати своєї творчої діяльності. Ці результати, за винятками, встановленими законом, ніхто не може використовувати або поширювати без згоди винахідника чи автора. Що ж до інтелектуальної власності (під "інтелектуальною власністю" розуміються виключні права на результати творчої діяльності), то слід зазначити, що нині її використання досить детально регулюється чинним законодавством. Об'єктів інтелектуальної власності дуже багато, вони різноманітні. Тому їхній правовий статус регулюється значною кількістю правових актів.
3. Міжнародні стандарти в сфері прав людини
Кожна держава забезпечу права та свободи особистості за допомогою норм національного права, внутрішні; механізмів і процедур. Але вже після першої світової війні стало ясно, що силами окремої держави важко захистите права людини, тут потрібні міжнародні гарантії. В 1919 р була заснована Ліга Націй, під егідоюякої виникла сері міжнародних договорів, що передбачали захист національних меншин в окремих країнах.
Друга світова війна продемонструвала жахливі факти порушення прав людини тоталітарними режимами як на власній, так і на окупованій території, масового знищення мирного населення за ознаками релігійних переконань, расової і національної належності, що підтвердило необхід-ність забезпечення ефективного міжнародного захисту прав людини. Зусиллями держав світу було створено Організацію Об'єднаних Націй (1945), одним з головних завдань якої є здійснення міжнародного співробітництва в "заохоченні та розвитку поваги до прав людини і основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії" (Статут 00Н, ст. 1). Сам Статут ООН е вихідним міжнародно-правовим документом, у якому сформульовано принцип поваги до прав і свобод людини. Усі держави -члени ООН повинні виконувати взяті за Статутом зобов'язання, зокрема заохочувати повагу до прав людини та їх додержання.
Відповідно до Статуту ООН у 1945 р. було створено комісію ООН з прав людини, в обов'язки якої входила підготовка міжнародних документів з прав людини. Вже 10 грудня 1948 р. в Парижі Генеральна Асамблея ООН
прийняла й проголосила Загальну декларацію прав людини я "як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави".
Загальна декларація прав людини має основоположне значення для міжнародної регламентації прав і свобод людини. Вона проголосила всіх людей вільними та рівними у своїй гідності і правах. Вона є першим міжнародним документом, що найповніше виклав перелік прав людини, який базується на десяти відомих християнських заповідях, англійських, американських і насамперед французьких законодавчих актах щодо прав людини.
Загальна декларація прав людини складається з преамбули та ЗО статей, що містять основні права й свободи людини, які можна розділити на громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні. У першій статті викладені загальні положення, на яких базується Декларація,- невід'ємність прав на свободу та рівність, природність прав людини. У другій статті сформульований принцип рівності й недопущення дискримінації щодо прав і свобод людини.
Загальна декларація прав людини не є юридичне обов'язковим документом, проте відбиває загальну домовленість народів світу і є моральним зобов'язанням для членів міжнародного співтовариства. Це дає підстави використовувати Декларацію в юридичному, моральному та політичному плані як на міжнародному, так і на національному рівні.
Загальна декларація прав людини стала складовою частиною так званої Хартії прав людини, до якої також увійшли два пакти, прийняті Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р. на розвиток Загальної декларації прав людини,- Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні
Loading...

 
 

Цікаве