WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Кримінально-правове дослідження cтадій вчинення злочину - Дипломна робота

Кримінально-правове дослідження cтадій вчинення злочину - Дипломна робота

підхід про безкарність виявлення наміру ґрунтується на відомих ще реальному праву тезах:nulluv cvimensine actus (немає злочину без вчинення дії); cogitationis poenam nemo patitur (думки не караються; сформований на постулатах французьких просвітителів ХУШ століття, так Ш.Монтесьє стверджував: "Закони повинні карати одні лише злочинні дії"; враховує сучасні конституційні положення про право кожного на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Під виявленням наміру (умислу) розуміється зовнішній прояв тим чи іншим способом (усно, письмово, шляхом конкретних дій тощо) наміру особи вчинити злочин, проти без реальних дій, спрямованих на реалізацію цього наміру.
Єдиною підставою кримінальної відповідальності є склад злочину, в якому однією із обов'язкових ознак є суспільно-небезпечне діяння. Таке діяння повинно бути небезпечним у своєму зовнішньому прояві, тобто небезпечним для інтересі особи, суспільства чи держави в цілому. Тому, відповідно, все, що не виражене у діянні (дії або бездіяльності) знаходиться поза сферою кримінально-правового регулювання, є байдужим для кримінального права і не може тягнути кримінальну відповідальність.
Виникнення злочинного наміру і його вольове опосередкування у вигляді прийнятого рішення вчинити конкретне посягання - це процес, що протікає в свідомо-вольовій сфері і передуючий цілеспрямованим діям. Тому формування умислу не може бути етапом злочинної діяльності з допомогою якої об'єктивуються, перетворюються в реальність злочинні наміри. В свою чергу виявлення умислу хоч і виражається зовні в словесній чи іншій формі, також не може бути віднесено до стадії вчинення злочину, тому що зовнішні форми його прояву ще не утворюють суспільно-небезпечного діяння, що посягає на суспільні відносини.
Разом з тим, необхідно відмітити, що не всі науковці поділяли саме таку точку зору. Деякі автори вважають виявлення умислу початковою стадією умисного злочину. Так, Кузнєцова Н.Ф. вказує, що першою стадією розвитку злочину. Стадія формування умислу є стадією потенційного розвитку злочину, на якій суб'єкт створює необхідні психологічні та інтелектуальні передумови вчинення в подальшому злочину. Разом з тим, вона далі вказує, що наявність умислу не втілено в діянні дій кримінального права значення не мають, бо кримінальне право основним своїм завданням має охорону суспільного порядку та відносин від суспільно-небезпечних посягань. Не будучи спрямованим на злочин, виявлення умислу не є стадією злочину.
Отже аналізуючи працю Кузнєцової Н.Ф. варто відмітити, що вона розмежовує формування умислу і визначає його, як стадію розвитку злочину.
Виявлення умислу на зовні, усно чи письмово або в будь-якій іншій формі не вважається стадією вчинення злочину, оскільки воно не зв'язано із злочином, не є умовою ні причиною. Настання злочинного результату, не є суспільно-небезпечним і не посягає на об'єкти, що охороняються кримінальним законом.
З критикою позиції, що вчинення умислу є стадією вчинення злочину виступали Дурманов Н.В, Д.І.Тішкевич И.С., які вказують, що базуючись на матеріальному розумінні злочину, як суспільно-небезпечного діяння (дії чи бездіяльності) виявлення умислу не може бути визнане стадією розвитку злочину, а тому виявлення умислу ніколи не може тягнути кримінальної відповідальності.
Отже, доведено та встановлено, що виявлення наміру не кримінально караним, проте, Кримінальне право України вказує кримінально караними суспільно-небезпечнимі підготовчі дії, тому гостро постає питання про відмежування некараного виявлення наміру від караного готування. Відмежувати готування від виявлення наміру означає провести межу між караною підготовчою діяльністю, яка являє собою незакінчений злочин і діяльністю, хоча і пов'язаною з наявністю у суб'єкта злочинного наміру, але яка є незлочинною і некараною. Цю межу встановити досить легко. Це межа між думкою і дією, між наміром особи вчинити злочин і його реалізацією. Початок вчинення злочину є суспільно-небезпечне діяння, що спрямоване на реалізацію злочинного наміру. Почавши вчинення такого діяння, суб'єкт переступає межу між некараною і караною діяльністю.
Інакше кажучи, на етапі виявлення наміру, особа ще не почала діяти, а на стадії готування вже вчиняє відповідне діяння. Таким чином межа між "голим" умислом та готуванням чітко визначена - це межа між словом і ділом, між наміром вчинити злочин і діями, які безпосередньо направлені на вчинення суспільно-небезпечного діяння.
Практика свідчить, що злочинець задумуючи вчинення тяжкого злочину, попередньо обдумує де, коли і як вчинити злочин, щоб досягти бажаного результату. Але якщо ця діяльність не виходить за рамки "дій в думках" - обдумування плану вчинення злочину, то вона не є здійсненням злочинного наміру і не може бути визнана готуванням до злочину. Така діяльність ще не має характеру вираженого зовні суспільно-небезпечного діяння. Стан змінюється, якщо обдумування плану вчинення злочину здійснюється спільно декількома особами - співучасниками. Така діяльність набуває характеру конкретної зовнішньої поведінки по реалізації злочинного наміру і є не виявленням наміру, а початковою стадією вчинення злочину.
Повідомлення іншій особі про наявність злочинного наміру є некараним виявленням наміру, якщо воно не поєднано з пропозицією прийняти участь в вчиненні злочину. Якщо навіть така пропозиція зроблена, наявне підшукування співучасників, що є готуванням до злочину, незалежно від того чи успішне підшукування.
Саме створення злочинної організації, сам факт згоди на вчинення злочинів в ряді випадків розглядається законодавством в якості самостійних злочинів незалежно від того, чи почала організація свою злочинну діяльність.
У всіх випадках не є караним виявлення умислу, що якісно відрізняється відготування, що є караним в певних випадках. Різниця між ними - це різниця між караною і некараною діяльністю особи, що бажає вчинити злочин. Тому правильне проведення межі між виявленням умислу і готуванням до злочину є важливою умовою дотримання законності в судочинстві. Змішання цих різних понять може стати причиною помилок судово-прокурорської практики, що може потягти за собою засудження невинних осіб, що мають намір вчинити злочин, але таких, що не приступили до реалізації злочину чи виправдання винних осіб, що вчинили суспільно-небезпечні підготовчі дії.
Необхідно також зазначити, що існує різниця між виявленням наміру та погрозою, оскільки погроза - це дії, які пов'язані із впливом на психіку людини і тому вони є караними за чинним законодавством України, як самостійні закінчені склади злочинів. У цих випадках карається не сам умисел, а суспільно-небезпечне діяння (погроза), навіть якщо у того, хто погрожує, не було наміру в подальшому реалізувати погрозу, бо тут спричиняється безпосередня шкода безпеці життя, здоров'ю, громадські безпеці, безпеці осіб, зазначених у законах тощо.
Також не є виявленням наміру передбачені КК діяння формою вчинення яких є різноманітні публічні заклики (ч.2 ст.109, ст.ст. 110, 436). Такого роду діяння утворюють самостійні
Loading...

 
 

Цікаве