WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Національні та міжнародні гарантії прав людини, охорона та сутність прав людини, способи захисту. - Реферат

Національні та міжнародні гарантії прав людини, охорона та сутність прав людини, способи захисту. - Реферат

соціальна хартія (Турин, 1961 p.); Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в ( ропі (НБСЄ) (підписаний 35 державами, Хельсінкі, 1975 p.); Підсумковий документ Віденської зустрічі держав-учасниць НБСЄ (1989 p.); Хартія основних соціальних прав робітників Європейського Економічного Співтовариства (Страсбург, 1989 p.); Паризька хартія для нової Європи (НБСЄ, 1990 p.); Документи Конференцій з людського виміру загальноєвропейського процесу держав-учасниць НБСЄ: Паризької (1989 p.), Копенгагенської (1990 p.), Московської (1991 p.); Підсумковий документ Хельсінської наради держав-учасниць НБСЄ ".Виклик часу перемін" (1992 p.).
б) Міжнародні органи: Європейська Комісія з прав людини; Євро-пейський суд з прав людини (вона з часу її заснування розглянула майже 18 тисяч скарг громадян держав, які входять до складу Ради Європи, близько п'яти відсотків них скарг визнала за такі, що мають підстави, і надала можливість з приводу них звернутися до Європейського суду з прав людини. Цей суд зафіксував понад 200 випадків порушення прав людини).
У грудні 1949 р. Генеральна Асамблея 00Н прийняла постанову про заснування Управління Верховного комісара ООН з прав біженців. Це управління надає допомогу понад 21 мільйону біженців у різних куточках планети. Воно розташоване у Женеві і має свої представництва у більш ніж 100 державах. Про ефективність діяльності Управління Верховного комісара ООН з прав біженців переконливо свідчить той факт, що його двічі відзначено Нобелівською премією.
У 1977 р. було утворено Комітет з прав людини, до складу якого входять 18 експертів, які є громадянами держав-учасниць Міжнародного пакту про громадянські та політичні права і мають високі моральні якості, компетентні у сфері прав людини. Комітет вивчає доповіді держав і надсилає їм загальні зауваження. Комітет з прав людини розглядає претензії лише від тих держав-учасниць, які зробили заяву про визнання його компетентності.
Функції контролю за дотриманням міжнародних договорів виконують ще такі органи: Комітет з питань расової дискримінації (1970 p.), Комітет з питань ліквідації дискримінації щодо жінок (1982 p.). Комітет з економічних і культурних прав (1985 p.), Комітет проти катувань (1988 p.), Комітет з прав дитини (1990 p.).
Америка: а) Міжнародно-правові акти, документи: Американська декларація прав і обов'язків людини (прийнята Організацією американських держав (ОАД), до складу якої входить понад ЗО держав (1948 р ).
б) Міжнародні органи: Міжамериканська комісія з прав людини;
Міжамериканський суд з прав людини.
Африка: а) Міжнародно-правові акти, документи: Африканська хартія прав людини і народів (прийнята Організацією Африканської Єдності (ОАЄ), до складу якої входить ЗО держав (Банджулі (Гамбія), 1981 p.).
б) Міжнародні органи: Африканська комісія з прав людини і народів.
Характерно, що десятки країн світу до цього часу не ратифікували основоположних угод з прав людини, а майже 50 держав-членів ООН не приєдналися до пактів про права людини.
Система захисту прав люди склалася й у Співдружності Незалежних Держав (СНД), метою якого, як зазначається в Статуті, є забезпечення прав і основних свобод людини відповідно до загальноприйнятих принципів і норм міжнародного права та документів НБСЄ (з 1994 р. - ОБСЄ). Одним із органів співдружності е Комісія з прав людини. Цей консультативний орган покликаний слідкувати за виконанням зобов'язань із прав людини, які взяли на себе держави-члени СНД. Вона розглядає індивідуальні та колективні звернення будь-яких осіб і неурядових організацій із питань, пов'язаних із порушеннями прав людини будь-якою державою-членом СНД. Громадяни країни-члена СНД мають право подавати будь-якій зі сторін письмові запити у справах, пов'язаних із порушенням прав людини державою-учасницею СНД. Якщо питання упродовж шести місяців після його отримання не розв'язане країною-відповідачем, то заявник має право передати його до Комісії. Вона розглядає заяву тільки після того, як пересвідчиться, що усі доступні внутрішньодержавні засоби правового захисту були вичерпані і після цього минуло не більше шести місяців.
2. Охорона та сутність прав людини
[6, с.35] Поняття "охорона" у термінологічних словосполученнях Конституції вживається для позначення досить широкого коло повноважень державних органів, що передбачають, зокрема, запобігання, недопущення правопорушень та поновлення прав і свобод у випадку їх порушення та притягнення винних до юридичної відповідальності. Головною особливістю вживання цього терміна у Конституції є те, що здебільшого він застосовується у змісті подібному до терміна "захист" як обов'язок держави та інших зобов'язаних суб'єктів до дій із забезпечення прав і свобод людини.
Термін "охорона" вживається у назвах законів (біля 50, включно з тими, що вносять зміни у чинні) у наступних словосполученнях: охорона державної таємниці; охорона прав на знаки для товарів і послуг; охорона прав на промислові зразки; охорона праці; охорона навколишнього природного середовища; охорона культурної спадщини; охорона інтелектуальної власності; охорона земель, охорона здоров'я тощо.
Спеціально-юридичний та мовний способи тлумачення змісту наведених юридичних конструкцій у текстах нормативно-правових актів дає підставу для висновку, що терміни "охорона" і "захист" вживаються як синоніми чи подібні за значенням поняття[2].
Проведений нами аналіз змісту Декларації про право й обов'язок окремих осіб, груп і органів суспільства заохочувати та захищати загально-визнані права людини й основні свободи, Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод та Загальної декларації прав людини 1948 р. дає підставу стверджувати, що юридичне тлумачення терміна "pzotection " (охорона, захист) відображає певне багатофункціональне явище і використовується для позначення діяльності державних чи не урядових організацій та окремих осіб і здійснюється за допомогою законодавчих, адміністративних й інших заходів, які можуть виявитися необхідними для забезпечення ефективних гарантій прав і свобод[3; 4; 5; 6; 7; 8].
Таким чином, аналіз Конституції України, національного законодавства та міжнародних актів з прав людини дає підставу зробити висновок, що терміни"захист" та "охорона" у нормативному матеріалі вживаються як синоніми чи подібні за значенням поняття стосовно мети, завдань, методів та суб'єктів забезпечення прав і можуть використовуватись у практиці як ідентичні поняття.
3. Способи захисту суб'єктивних прав та свобод
[7, с.15] Реальний захист прав людини належить до найгостріших проблем української дійсності. В останні роки це питання є предметом се-рйозного наукового аналізу. Конституційне прагнення розвивати і зміцнювати демократичну державу неможливо реалізувати без утвердження в суспільній свідомості і соціальній практиці невідчужуваних прав і свобод людини, нормативного закріплення їх гарантій. Держава зобов'язана проявляти активність у забезпеченні прав людини, у створенні матеріальних, організаційних, соціальних, політичних та інших умов для найповнішого використання людиною своїх прав і свобод.
Конституція України досить чітко визначає систему органів та посадових осіб різних рівнів, які повинні захищати права і свободи людини і громадянина. Це: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації, підсистема судів загальної юрисдикції та спеціалізованих судів, Конституційний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокуратура, адвокатура, інші правоохоронні органи України.
Верховна Рада України здійснює захист прав і свобод через законодавчу діяльність шляхом визначення виключно в законах України прав і свобод людини і
Loading...

 
 

Цікаве