WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Історія зародження, розвитку і становлення інституту адвокатури в Україні та країнах СНД - Курсова робота

Історія зародження, розвитку і становлення інституту адвокатури в Україні та країнах СНД - Курсова робота

нормативно-правовими актами суб'єктів РФ, які приймаються у межах повноважень, наданих цим адміністративно-територіальним утворенням зазначеним федеральним законом; Кодексом професійної етики адвоката, прийнятим Першим Всеросійським з'їздом адвокатів 31.01.2003 р. (далі - Кодекс).
Статті 1 та 3 Закону містять визначення "адвокатури" та "адвокатської діяльності", а також дають характеристику цим поняттям. Так, адвокатура - це інститут громадянського суспільства, який не входить до системи органів державної влади або місцевого самоврядування, а є професійною спільнотою адвокатів та діє на підставі принципів законності, незалежності, само-врядування, корпоративності та рівноправності адвокатів.
Адвокатська ж діяльність - це кваліфікована юридична допомога, яка професійно надається адвокатами фізичним та юридичним особам з метою захисту прав, свобод та інтересів вказаних довірителів, а також для забезпечення доступу до правосуддя.
Для набуття статусу адвоката особа повинна відповідати вимогам п. 1 ст. 9 Закону, а саме - мати вищу юридичну освіту, отриману у закладі вищої професійної освіти, який пройшов державну акредитацію, або науковий ступінь з юридичної спеціальності. Претенденти також повинні у строки від одного до двох років пройти стажування у адвокатському утворенні або мати стаж роботи за юридичною спеціальністю не менший двох років. До юридичного стажу, необхідного для набуття статусу ад-воката, зараховується стаж роботи (п. 4 ст. 9 Закону) як судді; адвоката; помічника адвоката; нотаріуса; викладача юридичних дисциплін в закладах середньої, вищої та післявузівської професійної освіти; на посадах, в тому числі - державних, що вимагають наявності вищої юридичної освіти; у федеральних органах державної влади, органах державної влади суб'єктів РФ, інших державних органах; у державних органах СРСР, РРФСР та Російської Федерації, які знаходились на території РФ та існували до прийняття чинної Конституції; в муніципальних органах; в органах Судового департаменту при Верховному Суді РФ; в юридичних службах організацій; в науково-дослідних установах.
Закон також встановлює обмеження щодо набуття статусу адвоката. Так, не може претендувати на набуття статусу адвоката чи права займатись адвокатською діяльністю особа, яку у встановленому законодавством порядку визнано недієздатною чи обмежено дієздатною або яка має непогашену чи незняту судимість за вчинення умисного злочину.
Після вкладання іспиту кваліфікаційна комісія має протягом трьох місяців прийняти рішення про надання особі статусу адвоката або про відмову в цьому. При позитивному вирішенні цього питання кваліфікаційна комісія призначає дату, коли претендент має принести урочисту присягу, з цього ж дня особа набуває статусу адвоката, який надається на невизначений строк та не обмежується певним віком (п. 3 ст. 12 Закону), і стає членом адвокатської палати.
У Росії ведеться регіональний реєстр адвокатів, тобто реєстр кожного суб'єкта федерації. Порядок ведення регіональних реєстрів визначається федеральним органом юстиції. Ведення реєстру здійснює територіальний орган юстиції - територіальний орган федерального органу виконавчої вла-ди в галузі юстиції.
Рада адвокатської палати, членом якої виявив бажання стати адвокат, протягом десяти днів після отримання від нього листа перевіряє відомості про адвоката та приймає рішення про включення останнього до своїх членів. Про це рішення вказана рада у семиденний строк має повідомити те-риторіальний орган юстиції, який протягом місяця реєструє адвоката у новому регіональному реєстрі та видає йому нове посвідчення. Територіальний орган юстиції щорічно не пізніше 1 лютого направляє до адвокатської палати суб'єкта федерації копію регіонального реєстру. У разі внесення до реєстру змін територіальний орган юстиції повідомляє про це відповідну адвокатську палату у десятиденний строк з дня внесення змін.
Особа, яка набула у встановленому законом порядку статусу адвоката, має право надавати довірителю послуги, перелік яких міститься у п. 2. ст. 2 Закону, а саме: давати консультації та довідки з правових питань як в усній, так і в письмовій формі; складати заяви, скарги, клопотання та інші доку-менти правового характеру; представляти інтереси довірителя у конституційному судочинстві; брати участь як представника довірителя: у цивільному та адміністративному судочинстві, при розгляді справ у тре-тейському суді, міжнародному комерційному арбітражі, інших органах вирішення конфліктів, у виконавчому провадженні, а також при виконанні покарання за кримінальні злочини, у податкових правовідносинах;
представляти або захищати довірителя у кримінальному судочинстві чи при провадженні у справах про адміністративні правопорушення; представляти інтереси довірителя в: органах державної влади, органах місцевого самоврядування, громадських об'єднаннях, інших організаціях, органах державної влади, судах та правоохоронних органах Іноземних держав, між-народних судових органах, недержавних органах іноземних держав.
Представляти довірителя у справах з іноземним елементом адвокат може при умові, що інше не передбачено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами Російської Федерації.
Безпосередньо представляти інтереси довірителя або вчинювати інші дії, пов'язані з наданням юридичної допомоги останньому, адвокат має право лише за наявності довіреності, виданої йому довірителем, але федеральним законодавством можуть бути передбачені випадки, коли, крім довіреності, адвокат повинен також мати і ордер на виконання наданого йому доручення. Цей ордер видається відповідним адвокатським утворенням, а його форма затверджується федеральним органом юстиції (п. 2 ст. 6 Закону).
Адвокат не може: займати у справі позицію, яка суперечить волі довірителя, крім випадків, коли адвокат впевнений, що довіритель оговорює себе; робити публічні заяви про доведеність вини довірителя, якщо останній її заперечує; розголошувати відомості, надані довірителем, без згоди остан-нього; відмовитися від взятого на себе захисту; таємно співпрацювати з органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність; приймати від особи доручення, якщо він має особистий інтерес відносно предмета угоди і цей інтерес є відмінним від інтересу довірителя; брав участь у справі як суддя, третейський суддя, арбітр, посередник, прокурор, слідчий, доснаватель, експерт, спеціаліст, перекладач; виступає по справі як потерпілий чи свідок, а також якщо він був посадовою особою, яка мала компетенцію прийматирішення в інтересах довірителя; перебуває у сімейних або родинних стосунках з посадовою особою, яка брала чи бере участь у розслідуванні або розгляді справи довірителя; надає юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам довірителя; приймати від особи доручення, яке має завідомо незаконний характер.
Loading...

 
 

Цікаве