WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Історія зародження, розвитку і становлення інституту адвокатури в Україні та країнах СНД - Курсова робота

Історія зародження, розвитку і становлення інституту адвокатури в Україні та країнах СНД - Курсова робота

позаштатних. Щодо гонорару, то до розгляду справи адвокат не мав права наперед обумовлювати винагороду, але після захисту він вже міг ставити таку умову. За наявності домовленості розмір гонорару визначався адвокатом, а за відсутності її за його позовом суд призначав гонорар, враховуючи складність справи, талановитість адвоката і ранг судової інстанції.
У середні віки (V -XV ст. ст.) принципи організації адвокатури зазнають певних змін, зокрема, щодо допуску до адвокатури. У Франції для цього необхідно було мати диплом ліцензіата прав (юридичну освіту) виголосити присягу та бути внесеним до списків адвокатів. Практичний досвід н був обов'язковим. У Німеччині адвокатура являла собою абсолютно вільну професію. Будь-яка особа могла отримати право на заняття адвокатською діяльністю. У Англії особа, що виявила бажання присвятити себе адвокатській діяльності, мали пройти восьмирічний курс навчання в судовій колегії і через три роки отримували звання "внутрішніх адвокатів" (іnher barristers), оскільки вони не мала права виступати в судах. Ще через п'ять років навчання вони перетворювалася на "зовнішніх" (outer, utter barristers) і отримували право практикувати.
Професійна діяльність адвокатів здійснювалася у таких формах:
- подання юридичних порад;
- захист у суді;
- складання судових паперів.
Значних змін зазнала у середні віки діяльність адвокатів у кримінальному процесі. У цей період публічний і змагальний процес почав перетворюватися на таємний та інквізиційний, чим обмежувалася участь адвоката у кримінальному процесі.
Загалом для адвокатури середньовіччя характерним було:
- відсутність чіткої станової організації;
- відокремлення правозаступництва від судового представництва;
- відносна свобода професії;
- тісне спілкування з судом;
- дисциплінарна залежність від судів;
- римська система визначення гонорару.
Упродовж ХVІ-ХІХ століть адвокатура поступово стає на самостійний шлях і виробляє ту станову організацію, яка існує по сьогоднішній день.
У цей період вже твердо утвердилася додаткова умова щодо допуску до адвокатської професії - наявність практичного стажу юридичної роботи або стажування.
Зазнала змін і гонорарна практика. Тепер винагорода за захист у суді або надання юридичної поради перестала бути платною за особисту послугу і перетворилась на почесний дарунок з боку клієнта, який не можна було ні обумовлювати, ні вимагати судом.
Отже, адвокатура, виникнувши на нижчий стадіях людської культури та проходячи через різноманітні фази свого розвитку, досягає повного розвитку в цивілізованих деревах Західної Європи. Первинною її формою є родинна або сусідна адвокатура. Поступово адвокатура переходить до сторонніх осіб і перетворюється у професію.
Перетворившись на професію, адвокатура залишається неорганізованою, доступною для всіх і кожного сферою діяльності. Але з економічним і соціальним розвитком розпочинається її організація. Організація республіканської адвокатури ґрунтується на принципах:
- відокремлення правозаступництва від судового представництва;
- відносної її безоплатності.
У ХХ столітті адвокатура домоглася незалежності й солідарності, перетворились на силу, яка активно використовується в усьому світі для забезпечення демократичних прав і свобод людини.
1.2.Історичний шлях розвитку адвокатури в Україні
Кінець другого тисячоліття для України характерний важливими економічними і політичними процесами, які зумовили необхідність докорінного реформування всієї правової системи і її найбільш демократичного правового інституту - адвокатури. Вправа багатьох десятиліть відбувається постійне втручання в адвокатську діяльність зі сторони урядовців і партійних функціонерів, формувалося зневажливе ставлення до адвокатури зі сторони державних органів і населення, що призвело зниження її професійної ваги.
Тому Україна, як незалежна, суверенна і правова держава, ставши на шлях самостійного розвитку однією з перших прийняла в 1992 році Закон "Про адвокатуру", який дозволив суттєво реформувати інституту адвокатури, підвищивши його роль у місце у механізмі захисту прав людини громадянина.
Професійна адвокатура в Україні сформувалася в період так званої польсько-литовської доби (ХІV-ХVІ ст.).
В останній чверті ХІV ст. землі України були завойовані і підпорядковані Великому князівству Литовському, а після укладення в 1569 році Люблінської унії між Польщею та Литвою і утворення внаслідок цього Речі Посполитої, вони були приєднані до Польщі.
Литовський статут передбачив спеціального урядового захисника для убогих людей, вдів і сиріт, які не могли себе захищати - прокурора, який міг бути лише професійний юрист. Литовський статут детально регулював діяльність захисника. До захисників пред'являлись високі етичні вимоги.
Таким чином у Литовському Статуті вперше в Україні зроблена спроба впорядкувати справу судового захисту та чітко виділити адвокатську діяльність як певну професію.
Норми литовського статуту і магдебурзького права продовжували діяти в Україні і в період гетьманщини (1628 р. - кінець ХVІІІ ст. ). В першій половині ХVІІІ століття розпочалася робота з кодифікації українського права, яка закінчилася в 1743 році підготовкою проекту кодексу українського права "Права, за якими судиться малоросійський народ". Хоча цей проект і не набув офіційного визнання царським російським урядом, але він широко застосовувався на практиці і є визначною пам'яткою козацького права в Україні.
В цьому законопроекті вперше в Україні вживається слово "адвокат" в значенні захисника прав сторони, передбачається обов'язок реєстрації професійних адвокатів у судах, де вони виявляють бажання працювати, а також обов'язок складати присягу, яка передбачала високі етичні вимоги до професійного захисника.
Хоча в цілому праця адвокатів оплачується, але законопроектом передбачались випадки безоплатного надання правової допомоги. Від плати звільнялись малозабезпечені, вдови, сироти.
Як самостійний правовий інститут адвокатура в Україні була запроваджена після проведення на початку 60-х років ХІХ століття судової реформи в царській Росії. Свій правий статус інститут адвокатури дістав за "Судовими статутами" затвердженими 20 листопада 1864 року. Згідно цих статутів адвокатура поділялася на дві категорії:
1) присяжних повірених;
2) приватних повірених.
Українська адвокатура того часу відрізнялася передовими, демократичними принципами своєї організації. 1874 року з'явилося розпорядження про тимчасове припинення функцій рад присяжних повірених з передачею їх повноважень окружним судом. В цьому ж році Міністру юстиції надано право виключати з адвокатури тих приватних повірених, яких він визнав негідними.
В такому стані адвокатура проіснувала до 4 січня 1918 року - до прийняття Народним Секретаріатом України постанови "Про введення народного суду", якогоскасувались всі судові установи, що діяли доти, а також інститут присяжної і приватної адвокатури.
В лютому
Loading...

 
 

Цікаве